Під командуванням генерала Лукіна війська 7 діб стримували ворога на шепетівському напрямку

Під командуванням генерала Лукіна війська 7 діб стримували ворога на шепетівському напрямку

Наприкінці червня — на початку липня 1941 року на підступах до Шепетівки йшли важкі оборонні бої, у яких велику роль відіграла оперативна група генерала Лукіна. Саме під його командуванням війська 7 діб стримували ворога на шепетівському напрямку. На початковому етапі війни виграти у ворога 7 діб — це, звичайно, великий подвиг. Генерала Лукіна війна застала у Вінниці.

Повантажені в залізничні ешелони частини 16-ї армії підходили передовими силами до місць розквартирування. Останні ешелони ще перетинали Сибір. Сили 16-ї армії були значні — тільки один її 5-й механізований корпус генерала Алексєєва І. П. мав понад тисячу бойових машин, близько трьохсот танків налічувалися в окремій танковій бригаді, 32-й стрілецький корпус складався з трьох дивізій найвищої військової виучки.

23 червня 1941 року військові ешелони з особовим складом і технікою 16-ї армії прибули на станцію Шепетівка. Окремі частини почали розвантажуватись і зосереджуватись в лісі західніше міста.
26 червня 1941 року прийшов новий наказ Ставки Радянського Верховного головнокомандування: негайно переправити армію з Південно-Західного фронту на Західний — у район Орші, Смоленська.

Ешелони, які прибули на станцію Шепетівка і не встигли розвантажитись, відразу вирушали за новим маршрутом.

Лукін помчав до Шепетівки, щоб припинити там розвантаження 5-го механізованого корпусу. Ситуація у місті була складна: скупчення відступаючих військ від кордону, сотні призваних місцевим військкоматом рядових та командирів, представники з діючих частин, які прибули по зброю, боєприпаси, пальне, продовольство,перелякані біженці із заходу. Страх і паніку сіяли безперервні ворожі бомбардування. У цій складній ситуації генерал Лукін діє сміливо, рішуче і швидко. Він разом із ад’ютантом лейтенантом С. Прозоровським і двома офіцерами штабу з пістолетами в руках стали впоперек вулиці Судилківської біля школи № 3 і зупинили потік військового люду, з них почали формувати нові підрозділи та бойові групи. Генерал Лукін приймає сміливе рішення: припинити посадку 109-ї і 213-ї моторизованих дивізій 5-го мехкорпусу, 114-го танкового полку 57-ої танкової дивізії. У ці частини були направлені новостворені підрозділи та бойові групи із відступаючих військових та призваних військкоматом жителів не лише Шепетівки та Шепетівського районів, а й Славутського, Ізяславського районів.

Ці сили генерал Лукін направляє в район Дубно, Острога, щоб затримати просування німців на Шепетівку. 29 червня в ході жорстоких боїв місто Остріг було звільнено. Слово «Шепетівка», «група генерала Лукіна» зустрічалось у повідомленнях з Південно-Західного фронту протягом семи днів, вперше у повідомленнях Радінформбюро це було саме 29 червня.

Зазнавши втрат, противник підтягує свіжі сили, кидає в атаку танки, штурмові гармати. Під натиском німців наші частини залишають Остріг, але вночі штурмують його і примушують залишити місто.

П’ять днів радянські війська вели бої з ворогом під Острогом, стримуючи його просування на шепетівському напрямку. Німецьке командування зосередило тут великі сили: 16-у танкову і 16-у механізовану дивізію, піхотні частини шостої армії, тут було зосереджено близько 400 танків, 5 полків бомбардувальної авіації. Армади нацистських літаків постійно з’являлися над позиціями наших військ, над Шепетівкою, Ізяславом, Славутою, Новоград-Волинським. Вони безперервно бомбардували рубежі військ генерала Лукіна, міста, залізничні станції, оборонні споруди укріплених районів. Після масових нальотів бомбардувальної авіації у наступ йшли танки 48-го механізованого корпусу і піхотні дивізії шостої армії противника. Гітлерівці вважали, що після сильних бомбових ударів по рубежах, зайнятих радянськими військами, там не залишилося нічого живого. Але, коли вони наближалися до лінії нашої оборони, радянські артилеристи, мінометники, кулеметники відкривали нищівний вогонь. На полі бою гітлерівці залишили десятки підбитих і спалених танків, тисячі солдатів і офіцерів. Гітлер лютував, коли йому доповідали, що ударне угрупування генерала Рундштейдта на південній ділянці фронту не може подолати опору нечисленних радянських військ. На початку липня він наказує командуючому сухопутними військами фельдмаршалу Браухічу виїхати в район Острога і відновити наступ в бік Шепетівки і Новоград-Волинського.

Гітлерівський фельдмаршал наказує стягнути в район Острога і Гощі 14 танкових, моторизованих і піхотних дивізій і завдати таранного удару в напрямку Новоград-Волинського і Шепетівки. Ворог перейшов у наступ якраз тоді, коли радянські війська почали відхід на лінію укріплених районів. Маючи величезну перевагу у бойовій техніці, фашистським бронетанковим військам вдається в кількох місцях вклинитись у тил оперативної групи Лукіна. Резервів для поповнення військ групи генерала Лукіна не було. Бійці стояли на смерть, але сили були нерівні. Ворог намагався обійти Шепетівку з півночі і з півдня — одна з танкових дивізій противника прорвалась до Плужного, а друга — до села Миньковець Славутського району. З липня фашисти з’явилися у Корчику та Михайлючці, а опівдні 4 липня ворожа 11-а танкова дивізія, в якій налічувалося близько 15 тис. солдат і офіцерів, вривається в Шепетівку. Сміливість та відвага радянських солдатів вражала навіть ворога. 29-го червня начальник генерального штабу сухопутних військ Німеччини генерал Гальдер запише в своєму щоденнику:

«… Радянські війська завжди воюють до останнього бійця… Вперте протистояння примушує нас вести бій за всіма правилами наших бойовихстатутів».

Важкі втрати понесли війська групи генерала Лукіна, загинули тисячі. Стояв на смерть солдат у сорок першому — цим самим зірвав гітлерівський план блискавичної війни.

Фронтові дороги генерала Лукіна із шепетівської землі пролягли під Смоленськ. В районі Смоленська, командуючи угрупуванням військ, яке потрапило в оточення, генерал Лукін зумів скувати біля ЗО німецьких танкових і механізованих дивізій, цим самим забезпечив створення так званої Можайської лінії оборони, що закрила ворогу шлях на Москву. В результаті проведення німецьким командуванням операції «Тайфун» під В’язьмою були оточені з’єднання 19-ої, 20-ї, 24-ї і 32-ї армій. Рішенням Ставки командування оточуючими частинами було покладено на генерал-лейтенанта Лукіна. При виході з оточення 14 жовтня 1941 року, командарм М. Ф. Лукін був важко поранений і без свідомості потрапив в полон, пройшов страхіття німецьких концтаборів. Його не раз агітували перейти на сторону ворога, та він залишався незламним. У полоні йому ампутували ногу, мучили численні рани, та воля до життя не покидала генерала.

У травні 1945 року М. Ф. Лукін був звільнений з полону. Після повернення на рідну землю пройшов семимісячну принизливу перевірку в органах НКВС. У грудні 1945 року генерал-лейтенант Лукін М. Ф. був відновлений в кадрах Червоної Армії, а в жовтні 1947 року звільнений у відставку через хворобу. Жив у Москві, був головою секції інвалідів у комітеті ветеранів війни. Його доброта, вміння пройнятися болем, проблемами інших людей допомогли не одному інваліду. Працював у Подольському архіві, вивчив до тисячі документів. Мріяв написати книгу про перші місяці війни та, на жаль, не встиг. М. Ф. Лукін помер 25 травня 1970 року.

Особливий героїзм мужній командарм Лукін проявив на нашій шепетівській землі. Пам’ятаймо про це.

В честь військ Лукіна не гриміли салюти, вони не отримували великих перемог. Вони відступали. Вражають слова М. Ф. Лукіна:

«Переможці — це не тільки ті, хто героїчно воював, звільняв міста, країни, але і ті, хто воював і перемагав відступаючи. Без їх мужності і жертв не було б перемоги. Вони віддали своє життя, не чекаючи нагород… Ніхто не забутий, ніщо не забуто…»

Михайло Федорович Лукін народився 18 листопада 1892 року в селі Полухтіно, нині Зубцовського району Тверської області в селянській родині. З 1913 року служить в армії. Учасник першої світової війни 1914 — 1918 рр. У 1916 р. закінчив школу прапорщиків, отримав чин поручика, став командиром роти. До війни Михайла Федоровича Лукіна знала вся Червона Армія. Він хоробро воював на фронтах громадянської війни проти армій Денікіна і білополяків. Був командиром полку, бригади, начальником штабу дивізії. За бойові заслуги нагороджений двома орденами Червоного Прапора. У 1926 році закінчив курси вдосконалення командного складу при Військовій академії імені М. В. Фрунзе. З 1929 по 1935 рік М. Ф. Лукін — командир Харківської стрілецької дивізії, яка бере активну участь у спорудженні Харківського тракторного заводу. Це була перша зустріч комдива з Україною, перша мирна нагорода за участь у будівництві тракторного заводу — орден Трудового Червоного Прапора. В Україні він зустрічає свою життєву долю — дружину Надію.
Михайло Федорович був відданий військовій справі, постійно вчився, розширюючи свої знання, та завжди міцним тилом він вважав сім’ю, любив домашній затишок. Донька Юля у спогадах пише:

«…в домашньому костюмі батько був веселий, життєрадісний, та варто йому одягнути військову форму — в очах появлялись суворість, стурбованість, він був весь на службі. Йому дуже личила військова форма, і ставився він до неї по-особливому — строго, з пошаною. Любив жартувати: «Щасливці народжуються в сорочці, а я, мабуть, народився в гімнастерці».

Роки служби в Україні Михайло Федорович завжди згадував з теплотою. Його посади мінялися швидко і часто неочікувано. У 1935–1937 роках М. Ф. Лукін — військовий комендант Москви. Болісно переживав генерал несправедливі арешти в рядах армії в 1937 році. За зв’язок з «ворогами народу» Маршалами Радянського Союзу Тухачевським, Єгоровим, Блюхером йому ледве вдалось уникнути арешту. Півроку Лукін був без посади, а з січня 1938 року він — заступник начальника, потім начальник штабу, а з грудня 1939 року — заступник командуючого військами Сибірського військового округу.

Талановитому розумному воєначальнику на початку 1940 року доручають формування 16-ї армії, яка дислокувалась в Забайкальському військовому окрузі. До весни 1941 року бойова готовність армії була на високому рівні.

Напередодні війни одержано наказ про перебазування 16-ї армії в Україну у Київський військовий округ, райони зосередження: Вінниця, Бердичів, Проскурів, Шепетівка, Ізяслав, Старокостянтинів.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


3 коментарі до статті «Під командуванням генерала Лукіна війська 7 діб стримували ворога на шепетівському напрямку»

  1. אנטולי מרדר коментує:

    Прекрасная публикация
    Очень много нового
    Узнал для себя
    Спасибо

  2. Виктор Морозов коментує:

    Припиніть нарешті друкувати заяложені казочки радянських ідеологів, які нічого спільного з дійсністю не мають! Цікаво, якими джерелами інформації керувалась Лідія Юхимович, «науковий» працівник музею радянського пропагандиста миколи островського, готуючи вказану вище статтю? Виключно раніше написаними казочками, прибравши лише з них рядки про керівну і визначальну роль комуністичної партії… Архіви періоду Другої світової війни у відповідності до рішення керівництва Російської Федерації ЗАКРИТІ аж до 2040 року!!! То ж саме до того часу слід уникати будь-яких публікацій про події тих часів і вважати їх об»єктивними…

  3. В коментує:

    Шановний אנטולי מרדר, про товаріща Лукіна щороку вже багато разів підряд пишеться (майже одне і те ж завжди) в шепетівських газетах))))


Залишити коментар до Виктор Морозов Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



На Хмельниччині ховався кухар «кадирівців»
На Хмельниччини виявили боєприпаси часів Другої світової війни
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
Депутатку місцевої ради на Хмельниччині оштрафували
На Хмельниччині в урочищі Евеліна натрапили на боєприпас

Читайте у цій рубриці



На Хмельниччині пенітенціарна установа має власну 200-річну історію
Історія орденів і медалей в Україні: від княжих часів до незалежності
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
У селищі на Хмельниччині телефон з’явився раніше, ніж у російського імператора
На Хмельниччині досліджують колишній маєток відомого містика, алхіміка та ілюміната
FacebookTelegramViberWhatsAppX