Спогади репресованого у шепетівській в’язниці НКВС

У третю неділю травня, українці вшановують пам’ять жертв політичних репресій, які були проведені комуністичним режимом у минулому столітті. В 2017 році День пам’яті жертв політичних репресій припадає на 21 травня.

Репресії в Україні є однією з найтрагічніших сторінок в історії нашого народу. У 1937 році вони досягли небачених масштабів. Саме тому 1937 рік у міжнародній історіографії відомий як рік Великого Терору. Цей термін вперше впровадив у публічний обіг відомий англійський історик Роберт Конквест.

2 липня 1937 року було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якої 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертні вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му – 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744. Більшість засуджених людей понесли найвищу міру покарання — розстріл. У пік репресій, 1937 рік, було розстріляно близько 16,5 тис. чоловік.

Як відомо на Хмельниччині у 1937 році було 3 центри, де проводили слідчі дії над звинуваченими, це Шепетівка, Проскурів, Кам’янець-Подільський. Починаючи з  1938 року слідчі дії та судові процеси проводилися у Кам’янці-Подільському.

Скільки було розстріляно «ворогів народу» у Шепетівці, можна лише здогадуватися — не менше 1500 чоловік. В подальшому, після розсекречення документів у архівах СБУ, ця цифра може збільшитися.

На сьогоднішній день відомо чотири місця розстрілу у Шепетівці: підвальне приміщення Шепетівського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, що знаходиться за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 22 (тут у 30-х роках знаходився відділ НКВС), у ярах за цукровим заводом, біля колишнього маслозаводу та на західній околиці міста. Проблемним питанням залишається місце захоронення убитих. Поки що, з деяких джерел, зокрема з часопису «Нова Шепетівщина», відомо, що їх хоронили за теперішнім Шепетівським міжшкільним навчально-виробничим комбінатом. Тіла загиблих влітку 1943 року було знайдено при будівництві водопроводу. Інші місця залишаються не відомими. З інших джерел відомо, що трупи спалювали, про що ми дізнаємося нижче зі спогадів одного з учасників слідчого процесу в Шепетівці, якому пощастило втекти.

У нашій центральній районній бібліотеці можна ознайомитися з книгами публіциста-документаліста П. Маліша, який досліджуючи кримінальні справи у архіві СБУ, досить детально описує, як фабрикувалися справи у застінках НКВС, а також подає списки розстріляних у Шепетівці, Проскурові, Кам’янці-Подільському в 1937-1938 роках. Отож, хто мав родичів серед репресованих у 30-х роках ХХ ст., можуть ознайомитися і в подальшому в архівах СБУ з їхніми справами. Однак, переглядаючи кримінальні справи так званих «ворогів народу», неможливо віднайти їхні місця захоронення. На жаль, поки що не всі кримінальні справи відкриті для загального доступу. На що навіть сам Петро Маліш нарікає. Але сподіваємося, що всі документи того періоду будуть відкриті.

Як знущалися над в’язнями у шепетівській в’язниці, дізнаємося зі свідчень Якова Ковальчука, родом з с. Дзвінки Білогірського району.

«Я жив дуже бідно, мав тільки 2,5 га землі. (На той час для середняка, до 10 гектарів була норма, бідняк міг мати 2,5 гектара. Все інше середняки орендували у тих же бідняків).  Не хотів іти до колгоспу. За це спалили сільські активісти мій дім. Потім в грудні 1937 року вночі мене заарештували. Потім завезли до Шепетівки. Було дуже холодно, – 20 градусів, сидів у сорочці у вантажному автомобілі. Після допиту сидів на цьому ж місці цілий день. За те, що поворухнуся мене били прикладом. Потім відвезли до камери, де я побачив  людей, що сиділи німі, нічого не їли і не пили. Між ними були керівник прикордонної застави, слюсар, чорноробочий, селяни – всі з Шепетівки. Вони були так знесилені, що не могли на моє питання нічого відповісти. Мене покликали знову на допит, що відбувався уночі в окремій кімнаті. Допит тривав від 8 години вечора до другої ночі. Мене обвинувачували у зв’язках з німцями і у тому, що я мав проводити якусь агітацію. Так як   я нічого не знав, бо був простий селянин-пасічник, я не міг нічого признавати. Потім сказали мені, що я є шпигун і почалися тортури. Спочатку пустили мені через ніс електричний струм. Я знепритомнів. А коли прийшов до тями, слідчий бив мене ногами. Потім прийшов енкаведист Пекальов, який вибивав зізнання з іншого в’язня. Він спитав мого ката, як довго він думає ще зі мною, ворогом народу, возитися. Він вже цієї ночі чотирьох убив. Пекальов кілька разів вдарив мене кулаком по голові, потім взяв глечик гарячої води і вилив на моє обличчя. Таких тортур не кожний міг витримати, при цьому багато хто божеволіли. Було, наприклад, таке: 6 днів не давали взагалі їсти, пити, а потім пересолені супи, а там знову юшка сильно зацукрована. Вночі знову йшли тортури. А коли вже їм надокучили ті жертви, тоді вночі виводили їх та розстрілювали. Їх не ховали, тільки палили в печах. Мені пощастило втекти».

Можливо, деякі свідчення у зв’язку з агітпропагандою німецької влади, були хибні, зокрема те, що розстріляних спалювали. Однак і ці факти не потрібно відкидати.

Більшість імен тих слідчих, які проводили насильство над в’язнями, поки що не відомо. Однак вдалося встановити особу керівника Шепетівської міжрайонної оперативно-слідчої групи НКВС. Це — Гришко Яків Борисович. Саме за його погодженням проводилися смертні вироки. Але й він у 1938 році, як і більшість виконавців вироків, був заарештований, та перебував у в’язниці  в Кам’янці-Подільському.

В Україні прямі людські втрати від репресій у 1927—1938 рр. становили щонайменше 4,4 млн. чоловік. Як відомо, реабілітація жертв незаконних репресій розпочалася з 1953 року і особливо активізувалася після ХХ з’їзду КПРС, який засудив культ особи Й.В. Сталіна та його наслідки. Тоді з тисяч людей були зняті брехливі обвинувачення, багатьох партійних і радянських працівників, господарських і військових керівників, вчених, діячів культури, робітників і селян, комуністів і безпартійних було повністю реабілітовано. Проте, в середині 60-х років ця робота була припинена і не доведена до кінця. Наприкінці 80-х років ХХ ст. та у роки незалежності вона знову відновилися

Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов’язаних родинними узами з репресованими, — т.з. «членів сімей ворогів народу», сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився в пам’яті людства під назвою Великого Терору.

Поділитися посиланням: