На їхню жіночу долю «випала» війна

На їхню жіночу долю «випала» війна

У Шепетівському міському будинку перестарілих наразі перебуває чимало цікавих співрозмовниць — котрась пам’ятає важку працю в Другу світову війну; дитинство іншої припало на період німецької окупації; ще одна пережила депортацію. Розповідь кожної з цих літних пані є унікальною та зворушливою.

Зокрема, Євгенія Арцішевська народилася у Польщі в родині церковного регента. Сім’я пані Євгенії до війни жила у селі Гайовники Люблінського воєводства. На долю цієї жінки випали гіркі випробування — у роки окупації її відправили на роботи у Німеччину.

На їхню жіночу долю «випала» війна

Євгенія Єжівна

— Євгенія Єжівна розповідала, що у господарів вона прибирала будинок, готувала, доглядала за худобою та працювала на полі. Попри те, що робота була дуже важкою, її хазяї не ображали. На ту пору їй було тільки 16 років. Там з нею стався прикрий випадок — одна з наймичок, чи донька господарів, штовхнула Євгенію і вона сильно ушкодила ногу. Кілька діб її не годували, думали, що симулює. Та потім відправили до госпіталю, де прооперували ногу. Згодом вона повернулася додому, народила сина. У 1944 році в ході операції Вісла її разом з дитиною, матір’ю та бабусею депортували у Дніпропетровську область. Бабуся померла з голоду, — розповів шепетівчанин Олексій Степанович, раніше доглядав за Євгенією Арцішевською.

Після війни життя пані Євгенії також було не медом — вона все життя важко працювала, аби всім забезпечити рідних. У шлюбі народила ще двох синів. Близько 50 років жінка прожила у Шепетівці, працювала на цукрокомбінаті, їздила на заробітки швачкою. Та доля не готувала для неї забезпеченої старості у будинку, який жінка сама збудувала — один за одним померли її сини. Внуки далеко живуть від неї. Тож нині осиротіла 96-річна бабуся доживає віку в будинку перестарілих.

— Попри всі життєві випробування Євгенія Єжівна найбільше цінує увагу людей, тримається оптимістично, — додав Олексій Степанович.

Серед колежанок по кімнаті пані Євгенії є Людмила, жінка народилася у 1944 році, тож є дитиною війни. Інша бабуся — 92-річна шепетівчанка Галина Олексіївна. Доля цієї жінки також несолодка, адже у роки окупації її відправили на роботи до Німеччини. У будинку перестарілих її ніжно називають Гелею:

— Я працювала важко на військовому заводі. Годували нас погано — бруквою, животи аж роздувало. Пам’ятаю, як взимку втікала з Німеччини. Пощастило, мені та іншим дівчатам допомогли американці, годували. Додому я попала аж восени.

Пані Галина після війни працювала прибиральницею в загальноосвітній школі № 8, що в мікрорайоні Косецькому, у вагонному депо.

На їхню жіночу долю «випала» війна

Колежанки — Галина Олексіївна та Зоя Денисівна

На посиденьки до наших бабусь частенько приходить сусідка — 83-річна Зоя Денисівна, уродженка Полтавщини:

— Народилася я в Полтавській області в селі Голобородька. Період окупації пам’ятаю, хоч і була дитиною. Мама моя працювала прибиральницею у школі, яку зайняли німецькі військові. Вони там облаштувалися. Ми також жили в окремій кімнатці у школі. Пам’ятаю, що коли військові проходили повз, я стояла збоку і дивилася на них. Ні один з них не образив чи вдарив, а, навпаки, давали щось смачненьке. Поки вони пройдуть, то я вже мала повну пелену спідниці гостинців. Мама мене за це дуже сварила, бо переживала.

Пані Зоя після війни мріяла здобути медичну освіту. Вона захоплювалася медсестрами, які поверталися з фронту. Але життя її склалося по-іншому, жінка навіть задоволена:

— Я не поступила, бо перевагу ще багато років після війни мали фронтовички. Пообіцяла собі пробувати ще раз. Тим часом пішла на роботу, заробила грошики… і мені сподобалося. До питання щодо здобуття медичної освіти більше ніколи не поверталася.

Закинуло життя пані Зою в Одесу. Там жінка мала квартиру, але через різні обставини перебралася в Шепетівку — обміняла житло. Ось так вона стала шепетівчанкою.

— Попри поважний вік, більшість наших бабусь мають дуже гарну пам’ять. У наближенні Дня Перемоги вони часто розповідають одна одній про пережите. У їхній пам’яті є стільки історій, що можна книги писати, — кажуть працівниці будинку перестарілих.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



На Хмельниччині пенітенціарна установа має власну 200-річну історію
Ветерани волейболу із Шепетівки здобули срібло обласного турніру
На Хмельниччини виявили боєприпаси часів Другої світової війни
У Шепетівці відкрили Ветеранський хаб
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
Важливість заліза для жінчого здоров’я та регулярної менструації

Читайте у цій рубриці



На Хмельниччині пенітенціарна установа має власну 200-річну історію
Історія орденів і медалей в Україні: від княжих часів до незалежності
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
У селищі на Хмельниччині телефон з’явився раніше, ніж у російського імператора
На Хмельниччині досліджують колишній маєток відомого містика, алхіміка та ілюміната
FacebookTelegramViberWhatsAppX