Спогади в’язня № 1370 про концтабір у Шепетівці

Тепер пісню про німецько-нацистський концтабір «Бухенвальд» біля німецького міста Веймара, що функціонував у 1937–1945 роках, вже мало хто пам’ятає: «Люди мира! На минуту встаньте! Слушайте, гудит со всех сторон: Это раздается в «Бухенвальде» — колокольный звон…». В’язнями табору були 239 тисяч чоловік різних національностей, з них 56 тисяч було закатовано.

Влітку 1943 року в «Бухенвальді» утворився інтернаціональний табірний комітет, який очолив антинацистський рух у цьому таборі та його філіях. 11 квітня 1945 року в умовах розгрому німецько-нацистських військ за два дні до приходу союзників в’язні повстали і зуміли захопити «Бухенвальд» та прилеглі селища. У 1958 році на місці табору відкрито пам’ятник героям та жертвам «Бухенвальду».

Коли у концтабір «Бухенвальд» увійшли американські війська, повсталі вже взяли на себе контроль над табором смерті. Значною мірою завдяки цьому нацистам не вдалося замести сліди своїх злочинів і свідчення в’язнів дійшли до Міжнародного Нюрнберзького трибуналу.

Текст на звороті фото:

«Советские военно пленные в лагере в городе Шепетовка. Оставлена фотография немцем в январе 1944 г. у гражданки Поздневой Веры Артемовны г. Шепетовка ул. Верховина дом № 10 Обнаружил Белуха Никита Николаевич 280 с. д. 1031 с/п 2 стр. б-он 12.02.1944 года (подпись)»

11 квітня, день входження американців на територію «Бухенвальда», прийнятий ООН, як дата, коли відзначається міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів.

На території України нацистські окупанти у роки окупації створили понад 230 концтаборів, гетто, в яких знищили більше 5 мільйонів чоловік. Документи Хмельницького облдержархіву свідчать, що у двох шепетівських концтаборах загинуло від голоду, катувань, жахливих умов життя більше 20 тисяч чоловік. Нацистські недолюдки, окрім того, розстріляли більше 10 тисяч мирних громадян, було знищено майже все єврейське населення, яке пройшло муки шепетівського гетто. Про це розповідають документи архівів, книги, спогади очевидців. У фондах нашого музею зберігається унікальний документ — спогади в’язня № 1370 Сергія Ілліча Чеканова. Пожовтілий від часу учнівський зошит дрібно списаний учительським почерком. Війна застала його в Україні, служив у Карпатах. З боями у 1941 році відступав. А потім було оточення і найстрашніше — полон. Потрапив у жахливу, так звану, Уманську яму, звідси гнали пішки до Вінниці, пристрілюючи хворих, цькуючи собаками голодних, ледве живих людей. Із Вінниці у «душогубках» везли до Шепетівки, без води, без їжі. І знову — сотні трупів. Кожний рядок спогадів від 1941 до 1943 року — це біль і жах, це сторінки нелюдських знущань над полоненими, та, водночас, цей документ — гімн людській силі волі, людині, яка не скорилась.

«У Шепетівку нас привезли у вересні 1941 року. Концтабір розміщувався у казармах, недалеко від вокзалу. Навколо — два ряди колючого дроту, по кутках вишки з кулеметами. Тисячі голодних людей, яким раз на день дають баланду з гнилою капустою. Комендант табору Розенталь, знущаючись над голодними полоненими, возив візок із хлібом, до якого тягнулись знесилені люди. Нас били, стріляли. Хліб потім відвозили до комендатури». Колишні бійці думали лише про втечу. «У таборі було дуже тривожно. «…Треба тікати!» — перешіптувалися полонені. — Краще загинути в бою, ніж від голоду». Незабаром у табір влетіли 4 танки і розвернули свої дула на казарми. Говорили потім, що переодягнені «фріци» чули серед полонених розмови про втечу. Два дні нікого не випускали з казарм. Хто йшов до вбиральні — розстрілювали, хто виглядав у вікно — розстрілювали. На кожного полоненого завели картку з відбитками великого пальця на ній і номерки. Коли людина помирала, номерок ламали, одну половину кидали в могилу, другу відправляли в комендатуру. Мій номер був 1370».

Новини просовувались через колючий дріт, раділи полонені перемогам Червоної Армії. Це підтримувало їх моральний дух.

Чеканов згадує:

«Саша Пахомов, який працював на кухні, через вірних людей дістав маленьку географічну карту, на якій ми відмічали лінію фронту. Військовому техніку Сергію Абрамову вдалось змайструвати радіоприймач. Ризикуючи життям, ми слухали Москву.

… Думки про втечу не дають спокою багатьом із нас. Втік кухар Попов. Він перерізав ряди дроту і разом з поліцаєм, який охороняв цю ділянку, втік у ліс. Гітлерівці бісилися. Вночі в табір стали пускати собак.

… Згадую слова Горького: «Є тільки дві форми життя — гниття і горіння. Хай живе людина, яка не вміє жаліти себе!». Про це ми говоримо з Героєм Радянського Союзу Григорієм Добриніним, танкістом, із лікарем Олексієм Криванчиком, інженером Морозовим. Готуємось до втечі.

… командирів відібрали із табору і відправили в Німеччину. Незабаром прийшла радісна звістка: у дорозі багатьом вдалось втекти.

… капітан Пшеничний, Гриша Добринін і ще 8 наших хлопців, працюючи в лісі, вбили двох фашистів і пішли до партизанів.

… у таборі цінується дружба. Дружба у скруті, у муках — найбільш чиста і міцна дружба».

Підтримка один одного допомагала вижити у страшному полоні. А ще допомагали місцеві підпільники під керівництвом Остапа Горбатюка. Багатьом дарував волю німець-антифашист Станіслав Шваленберг. Під його конвоєм полонені часто ходили на важливі роботи і саме тоді багатьом вдалось втекти. Нацисти запідозрили у сприянні партизанам Шваленберга і йому довелось зникнути з міста. Знали Станіслава Шваленберга як мужнього партизана, пізніше — як сміливого радянського розвідника. У партизанських загонах Шепетівщини воювали колишні військовополонені І. О. Музальов — командир Шепетівського партизанського загону, С. С. Логутенко — командир партизанського загону ім. Кармалюка, І. В. Нішенко, В. Ф. Євтушенко, І. О. Сапелкін, П. І. Бабурін, Г. І. Гук, В. В. Ніколаєнко, Г. Г. Матвєєв і багато інших.

В’язню Сергію Чеканову із друзями вдалося втекти лише у кінці 1943 року. Воював у штрафному батальйоні. Звільняв Тернопіль, Львів, з боями дійшов до Праги. Був важко поранений. Про його подвиги свідчать нагороди — орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, орден Слави ІІІ ступеня, медалі «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За звільнення Праги». Своїми бойовими заслугами він довів вірність Батьківщині.

Солдат Сергій Чеканов нам залишив жахливий спогад із життя в’язнів Шепетівського концтабору. Про той час нам нагадують пам’ятники Шепетівки. На вулиці Шешукова — братська могила тисяч військовополонених, яких прийняла шепетівська земля. На території 12-го військового містечка у вічній зажурі стоїть солдат — це теж пам’ятник військовополоненим, адже другий, так званий, літній концтабір, у 1941 році був саме тут.

Біль і смуток солдатів, яких доля закинула за колючі дроти концтаборів, лине до нас через роки.

Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці