Форпост української державності. Як звільняли Маріуполь

Кожен із нас вкладає в поняття символів української державності власний зміст і розуміння що ж це є. Офіційно ними вважаються герб, гімн та прапор України. Однак, з 2014 року в українців з’явилися і неофіційні, власні символи. Одним із таких стало місто Маріуполь. Саме воно стало прикладом пробудження національної свідомості українців, усвідомлення їх ідентичності. Сьогодні, 13 червня, Україна відзначає 4-ту річницю звільнення міста Маріуполь від російських окупантів.

Місто розташоване на південному сході України, тому з початком Революції Гідності та російсько-української війни настрої населення були неоднозначними — частина містян налаштовані на збереження соборності України, частина висловлювалась на підтримку проведення референдуму і приєднання до самопроголошених республік та до Росії.

Під контролем бойовиків самопроголошеної «ДНР» місто перебувало фактично із 6 квітня 2014 року, після декількох проросійських мітингів, так званого «референдуму» (за аналогією із Кримом). Проте не всі жителі міста підтримували такий розвиток подій. 9 квітня було проведено ходу з державними прапорами на підтримку соборності України. Сепаратисти висунули власного кандидата в мери, позаяк чинний мер міста Юрій Хотлубей виступав за соборність України. 13 квітня було захоплено будівлю міської ради і вивішено прапор терористів. Також цього дня було побито проукраїнських активістів, які проводили мітинг на підтримку соборності України. Фактична бездіяльність місцевих правоохоронних органів спонукала бойовиків до активних дій і 16 квітня вони спробували захопити військову частину № 3057, однак українські військові не зрадили своїй Батьківщині і присязі. Вони відбили напад. В результаті троє сепаратистів загинуло, 13 поранено і 77 — затримано. Місто оточили, на в’їздах організували блокпости. До кінця квітня було проведено ще кілька проукраїнських мітингів та спроба звільнити будівлю міськради від бойовиків, яка, на жаль, виявилась невдалою.

Чергове загострення ситуації в місті спостерігалося напередодні травневих свят. Прапори «ДНР» з’явились над будівлями районних адміністрацій, під прапорами ДНР та РФ пройшли і демонстрації 1 травня. Того ж дня прапори «ДНР» були вивішені на будівлях СБУ, міліції та прокуратури. Протягом 3–9 травня мали місце також збройні протистояння.

За словами Руслана Косенка, старшого солдата батальйону «Азов», який брав участь у операції по звільненню Маріуполя, 9 травня відбулася чергова спроба звільнення міста. Результатом подій 9 травня стало взяття під контроль України Маріупольського аеродрому, на якому знаходились декілька сотень військовослужбовців Національної Гвардії та Збройних Сил України, та півтори сотні добровольців з батальйону МВС «Азов». Частина особового складу «Азова» була переправлена на аеродром в ході проведення десантної операції.

Апогеєм ситуації стало проведення референдуму 11 травня. Однак, тут стало зрозуміло, що донецько-луганський сценарій не пройде: за повідомленнями ЗМІ із 100 виборчих дільниць працювали лише 4 і явка на них була близькою до нуля. Навіть відверті фальсифікації, про які повідомляли ЗМІ, не допомогли сепаратистам створити враження, що місцеве населення підтримує від’єднання від України. Однією з найцинічніших фальсифікацій стало намагання провезти на територію міста 10 тис. «правильно» заповнених бюлетенів. СБУ вдалося затримати правопорушників на блокпосту біля Маріуполя. Про це повідомляла прес-служба відомства від 11.05.2014 року. Референдум був визнаний нелегітимним як Україною, так і іншими державами світу. Уже з 12 травня розпочинається підготовка до операції по поверненню міста. Після аналізу наявних ресурсів у штабі проведення спецоперації розуміли, що на це піде більше часу — необхідно було доукомплектувати та озброїти бійців. З цією метою їх перевели до міста Бердянська, а датою штурму названо 13 червня. До цього часу планувалося доозброїти хлопців, краще підготувати їх до майбутнього бою. Не втрачали часу й самі бійці батальйону — до 13 червня «Азов» встиг підготувати декілька імпровізованих бронемашин — вантажівок КАМАЗ із встановленими ЗУ-23. На полігоні в Бердянську «азовці» створили макет укріпрайону терористів у Маріуполі і відпрацьовували роботу штурмових груп. Окрім «Азову», в звільненні міста брали участь також батальйон «Дніпро-1» та 79-а бригада на ЗУ-23.

Активна фаза спецоперації розпочалася 13 червня, як і планувалося.

— Зранку, в 5 годині почали заїжджати в місто, оточили периметр в центрі міста, на вулиці Грецькій. Попередили, що проводиться антитерористична операція і все, почався штурм, — згадує Руслан.

За його словами, вночі з 12 на 13 червня основні сили сепаратистів втекли. Залишились тільки місцеві бойовики, а приїжджі, переважно вихідці з Кавказу, втекли, в тому числі й банда «Чечена» разом із своїм ватажком. Українські бійці пройшли через все місто і ліквідували ключові опорні точки сепаратистів.

Спецоперація завершилася того ж 13 червня. В результаті її було очищено місто від бойовиків, повернено його під контроль України, ліквідовано та затримано переважну більшість бойовиків та активних організаторів сепаратистських мітингів та референдумів. Результатом її стала також загибель і поранення українських бійців, в тому числі загибель 5-х прикордонників, яких обстріляли сепаратисти наступного дня (14 червня), але чи не найважливішим наслідком стало усвідомлення містянами, що вони — українці, а місто — це частина України. Побачивши на власні очі «руський мір», більшість населення, яка мала невизначену позицію, чітко зрозуміли, хто вони, яких ідеалів та ідей дотримуються. Жодного спротиву силам АТО під час штурму 13 червня населення не чинило, хоча заклики комуністів до таких дій були. Проте кількість прихильників соборності України, до того ж свідомих і з активною позицією відстоювати свої переконання, зросла.

— Були людей 5 місцевих в нас (п’ятеро місцевих допомагали нашим військовим. — Авт.). Вони проводили розвідку. Були і в складі добровольчих батальйонів, зокрема в «Азові». Зараз вже змінилося; побачили до чого веде «рускій мір» і все, народ вже змінився, — говорить Руслан.

13 червня 2014 року указом президента України адміністрацію області було тимчасово перенесено з Донецька до Маріуполя. Щорічно містяни відзначають День звільнення міста, і в першу річницю 2015 року було відкрито пам’ятник захисникам військової частини № 3057.

Однак, війна триває й далі і бойовики не припинили спроб захопити місто. Особливо важкими стали для маріупольців 2014, 2015 та 2016 роки. Та й до сьогодні ситуація залишається вкрай напруженою. Фактично щодня маріупольцям доводиться відстоювати своє місто від загарбників — як на фронті бойовому, так і на фронті світоглядному. Проте, звільнення Маріуполя 2014-го надихає захисників міста і дає надію на остаточну перемогу та звільнення решти українських міст від російсько-сепаратистських окупантів.

А для всієї України Маріуполь став символом боротьби і перемоги, доказом того, що Україна — соборна держава не лише на папері, а й в серцях та головах її громадян. Проте, війна за це триває.

— Ми й досі тут! — посміхається Руслан.

Ми на своїй землі, і жоден окупант не в силах цього змінити. Маріуполь став символом саме такої «впертої української» позиції і підтвердженням, здавалося б, банальної істини: «В єдності наша сила».

Поділитися посиланням



1 коментар до статті «Форпост української державності. Як звільняли Маріуполь»

  1. Мея Маріуполя коментує:

    СМЕРТЬ РАШИСТСЬКИМ ОКУПАНТАМ !!


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці