«Що для Шепетівки той Островський такого зробив, що його не здатні декомунізувати?»

Редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій у рубриці «Блоги». Відповідальність за достовірність інформації у цій рубриці несуть автори. З автором цієї статті можна зв’язатися через його персональну сторінку в Facebook: Віктор Морозов.

«Що для Шепетівки той Островський такого зробив, що його не здатні декомунізувати?»

У 1991 році Україна отримала (правда, лише де-юре) довгоочікувану самостійність, за яку протягом кількох століть боролись і полягли десятки, сотні тисяч її героїв. Лише у квітні 2015 року влада України офіційно засудила комуністичний тоталітарний режим, діяльність Комуністичної партії було заборонено. На законному рівні символіку злочинного комуністичного режиму в Україні заборонено — стартував процес декомунізації.

Лише за останні три роки в Україні перейменовано близько тисячі населених пунктів та більше 52 тисяч площ, вулиць, у тому числі ті, які носили ім’я Миколи Островського, активного борця за встановлення радянської влади в Україні, одного з символів комуністичної ідеології. Адже за висновками Інституту національної пам’яті України постать Миколи Островського однозначно являється символом комуністичного режиму. Зокрема, в Києві демонтовані погруддя Островського та присвячені йому меморіальні дошки, вулиця та провулок Островського.

— Станом на сьогодні в Україні з’явилося 52 тис. 480 нових топографічних назв, перейменувань, в тому числі і міст, і містечок, — повідомив Голова Верховної Ради України Андрій Парубій під час брифінгу, говорячи про декомунізацію.

В 2016 році на виконання Закону «Про декомунізацію» у Шепетівці було змінено назви однієї площі, 24-х вулиць та провулків. Перейменовані вулиці Чичеріна, Чернишевського, Мануїльського, Червоноармійська, Червона, Чапаєва… Але не Миколи Островського. Чому? 10.01.2017 в шепетівському тижневику «День за днем» повідомлено, що причиною цьому стало те, що «посадовці області просто не вклалися у визначені законодавством терміни». Але мова іде не лише про перейменування вулиці та провулку. Обласний літературно меморіальний музей Миколи Островського — колишня цитадель комуністичної ідеології, так і залишається недоторканою для відповідних чиновників влади Хмельниччини. Чим пояснити таке явне та зухвале нехтування Закону? Простою байдужістю, лінощами, любов’ю до людини, яка «прославила» Шепетівку?

Ім’я Миколи Островського добре відоме кожному школяру колишнього СРСР. Адже ні один із них не оминув написання літературного твору на тему «Образ Павки Корчагіна в повісті (романі) Миколи Островського «Як гартувалася сталь».

Ви ніколи не замислювалися, чому ж вказана та інші подібні теми були такими популярними у шкільному середовищі? Чому Микола Островський свого часу став найбільш тиражованим письменником Радянського Союзу? Адже, так би мовити, «перу» Миколи Островського належить всього ОДНА (!!!) вказана повість. (Друга повість «Народжені бурею» залишилась незавершеною).

Перш за все зазначу, що художня цінність книги «Як гартувалася сталь» — м’яко кажучи, нульова. Це не моя суб’єктивна думка, а багатьох фахівців-літераторів. Переконаний, що таку оцінку повісті, віднесеній радянськими ідеологами до категорії роману, давав кожен неупереджений її читач. Тоді чому ж загальний тираж цього літературного опусу від часу його написання (1934 рік) до 1991 року становить більше 53 мільйони 854 тис (!) примірників? Чому радянськими кінематографістами здійснено аж 3(!) екранізації фільму?

Відповідь проста: книга «Як гартувалася сталь» стала ідеологічним знаряддям впливу на юне покоління радянських людей, засобом їх одурманення брехливими ідеями комуністичної ідеології. Тому книга волею керівництва СРСР та «організатора всіх його перемог», себто ВКП(б), КПРС, ЛКСМУ (надіюсь, читачам відома ця абревіатура) була перекладена і видана 75 мовами народів СРСР і включена в програму шкільного навчання в усіх закладах освіти країни, що займала 1/6 частину суші земної кулі.

Всім відомий вислів головного героя Павки Корчагіна, зміст якого змушували вчити напам’ять усіх школярів, в тому числі автора цих рядків: «Найдорожче в людини — це життя. Воно дається йому один раз, і прожити його треба так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки, … щоб, умираючи, міг сказати: все життя, всі сили були віддані самому прекрасному у світі — боротьбі за звільнення людства». Зверніть увагу на останні 4 слова «крилатого» виразу Миколи Островського: мета життя — боротьба за звільнення людства. Ось до чого закликав один з головних ідеологів комуністичної утопії, ось до чого закликали теоретичні праці комуністичних вождів, установчі документи комуністичної партії та її керівних органів!

«Миролюбивий» радянський союз (свідомо пишу ці слова з маленької букви) на час початку німецько-радянської війни виготовив 24 тисячі танків, 20 тисяч літаків, артилерійських гармат та гаубиць — 149 тисяч. Все це озброєння явно перевищувало потреби оборони ( у німців було 4,7 тис. танків, 4,9 тис. літаків, 47 тис. гармат та гаубиць), тобто ішла підготовка саме до наступальної війни на досить широких фронтах.

Ще до початку радянсько-німецької війни радянські корчагінці встигли «звільнити» народи Північної Буковини, Бесарабії, Литви, Латвії, Естонії, Польші (останньої країни — спільно з військами німецького Вермахту). « Звільнення» супроводжувалось арештами, розстрілами, тортурами, насильством та депортацією мирного населення. І на передньому краю цих ганебних та злочинних діянь були, звісно, корчагінці, себто виховані в дусі відданості справі комуністичної ідеології комсомольці. У такому їх вихованні значну роль відіграла і книга «Як гартувалася сталь», її герой Павка Корчагін та «автор твору» Микола Островський.

Вже у післявоєнний час війська СРСР, свідомість вояків яких була сформована на образах видуманих спеціально для цього комуністичних ідолів, брали активну участь у «визволенні» народів Куби, В’єтнаму, Лаосу, Алжиру, Афганістану… І в тих далеких країнах вони знову сіяли смерть, стріляли, вбивали… За придуманою партійними функціонерами стилістикою цих комсомольців-корчагінців стали називати воїнами-інтернаціоналістами. Саме такі комсомольці-добровольці із далеких населених пунктів Російської Федерації брали активну участь в анексії українського Криму, саме їх берці топчуть нині землю окупованої ними частини Донецької та Луганської областей України.

Окремо варто написати і про таке поняття, як комуністичний режим. Здається, воно не потребує особливого визначення чи характеристики, адже, на думку багатьох, це так просто і зрозуміло… Не тіште себе ілюзіями, шановні. На моє переконання, далеко не всі усвідомлюють всю глибину злочинності і єзуїтської підступності реалій цього явища.

Так ось: в 1932 році, коли Островський закінчував «писати» книгу «Як гарувалася сталь», наслідки встановленої за його безпосередньої участі та підтримки радянської влади в Україні були більш як нікчемні, навіть злочинні: десятки, сотні тисяч вбитих та репресованих мешканців України за супротив насильницькому встановленню нав’язаної з Москви влади комуністичної партії, так званих більшовиків, вбитих та репресованих селян та членів їх сімей за відмову від колективізації, від 4 до більше 7 мільйонів (!) жертв Голодомору, який по суті був організований та проведений представниками РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (різні цифри жертв цього злочину пояснюється перш за все відсутністю за рішенням тієї ж влади обліків померлих )… Нагадаю, що в ті саме дні, коли цілі села України вимирали через відсутність продуктів харчування, зокрема, хліба, борошна, вщент наповнені зерном залізничні вагони ешелонами направлялись за кордон в Німеччину. На отримані від продажу кошти в тій же Німеччині закуповувались металооброблювальні верстати та інше обладнання для виготовлення танків, літаків, артилерійських систем, кораблів, підводних човнів, іншого наступального озброєння.

З огляду на терміни виконання пакету законів щодо декомунізації українського суспільства цей процес мав би вже завершитися, але, як видно по Шепетівці, деякі об’єкти залишилися недоторканними. Мова йде про вулицю, провулок та музей, що і до нині носять ім’я Миколи Островського. Цікаво, чи це є проявом свідомого спротиву процесам декомунізації, чи продовження започаткованої комсомольцями 20-х років минулого століття справи комуністичного виховання молоді?

Але з цього приводу маю власне переконання, що кожен пам’ятник радянської пропаганди, меморіальна дошка, табличка з назвою вулиці та музейний експонат, що стосується цієї теми, — все ще працює. По краплиночці він вкладає у свідомість людини, відповідний образ, думку, ідею, які згодом формуються у світогляд, переконання. І на будь-якого простого відвідувача музею Миколи Островського навалюється безліч спеціально професійно підібраних та оформлених для легкого сприйняття експонатів музею.

«Що для Шепетівки той Островський такого зробив, що його не здатні декомунізувати?»

А їх більше 24 тисяч!!! Вдумайтесь: 24 тисячі експонатів, багато яких (не всі, звичайно) є символом злочинної комуністичної ідеології, символом Миколи Островського — Павки Корчагіна, вірного ленінця, відданого справі поневолення усіх народів світу. Напрошується питання, що для Шепетівки той Островський такого зробив, що його не здатні декомунізувати? І ще: чому влада Хмельницької області не виконує закони України «Про декомунізацію»?

Післямова:

Працівників музею Миколи Островського вважаю звичайними заручниками ситуації, яка знаходиться повністю в руках відповідних керівників Хмельницької обласної ради, адже саме останні являються розпорядником майна музею і його засновником.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


35 коментарів до статті ««Що для Шепетівки той Островський такого зробив, що його не здатні декомунізувати?»»

  1. Володимир коментує:

    А що він кому мішає?Ломати не строіти.Вже зняли Леніна,чому на його місці не встановили ніякого нового памятника?Особисто мені музей і памятник є символом міста,я виріс на цьому,ходив у цей музей.Чому у мене хочуть забрати моє минуле якась кагорта дурників?

  2. Марія коментує:

    Так, спавді, постать М. Островського Інститут національної пам’яті України заніс до списку осіб рекомендованих до декомунізаційного процесу. Але, є одне але! Зазначений вище Інститут вносив Островського в цей список керуючись біографією письменника, яку створила пропагандиська радянська система. Ми, працівники музею (які не є заручниками ні якої системи) готові з цим сперечатися, тому що видумана радянською пропагандою біографія ( в яку , нажаль так свято вірить автор статті) не підтверджена багатьма фактами. А для історика факти – це все. А звинувачувати Островського можна хіба що в тому, що він був комсомольцем. А хто в той час не був(в тому числі й автор статті)? Йому закидають що він був учасником військових дій 1919-1921рр., юнаку якому на той час не виповнилося й 16 років? В жодному архіві не має документів про його участь в бойових діях. Не думали чого? Про яке чекістське життя письменника можна говорити, якщо в 18 років він був інвалідом І групи, в 22 прикутий до інвалідного візка, а в 24 осліп. Саме тому, працівники музею розкривають справжню біографію письменника, розвінчуючи міфи так ретельно створені совковою системою. Тому, згідно Закону України про декомунізацію, зокрема, ст.3 п.6, постать письменника М.Островського не підпадає під заборону, а згідно ст..4 п.3.3. заборона не поширюється на експозиції музеїв.
    І вкотре хочу запросити до музею, бо краще відвідати, почути та зробити висновок самостійно, ніж воювати в соціальних мережах на зразок «одна баба сказала…»

    • Віктор Морозов коментує:

      Відповідаю не як «одній бабі з соціальної мережі», а як працівниці обласного літературно-меморіального музею Миколи Островського.
      Читаючи мій блог, Ви, пані Маріє, були з невідомих для мене причин досить неуважні, а тому неправильно зрозуміли його зміст. Перш за все зазначу, що, висловлюючи свою думку, жодним чином не апелював до біографії Миколи Островського. Жодним! Я зовсім нічого не говорив про його участь в військових діях 1919-1921 років, службу в ЧК, ЧОН і таке інше. Рекомендую ще раз повторно прочитати текст мого блогу і вдуматись в суть моєї думки та моє обґрунтування її.
      Користуючись нагодою, хочу звернутись до Вас як до працівниці музею з такими конкретними питаннями:
      1. Чи є в музеї зроблений ким-небудь з спеціалістів-фахівців літературознавчий аналіз твору Миколи Островського «Як закалялась сталь». Якщо так, то ким і коли він був зроблений, чи можна з ним ознайомитись і на яких умовах.
      2. Чи є в музеї інформація про те, за які заслуги Миколі Островському було присвоєно звання бригадного комісара Червоної Армії. Чи є копія вказаного документу. Якщо так, то яких умов можна з ним ознайомитись.
      Повторюю: я не пропоную знищити музей, розібрати його на цеглини, чи повністю закрити приміщення і звільнити працівників музею. Я всього лиш пропоную змінити назву музею і перепрофілювати його. Це прерогатива зовсім не працівників музею, а органів ОБЛАСНОЇ влади. І пам»ячник Островському я пропоную не зірвати, не повалити, а ДЕМОНТУВАТИ, тобто перенести в інше визначене органом влади місце. І ще пропоную я змінити назви вулиці Островського і провулку Островського, і це також не прерогатива працівників музею. Тоді чого ж Ви з такою завзятістю, енергією та ентузіазмом захищаєте працівників обласної та міської влади, які у відповідності до Закону зобов»язані були це зробити ще у 2015 році? Не беріть на себе обов»язки юриста, не володіючи необхідним для цього об»ємом знань… Надіюсь отримати відповіді на поставлені мною два конкретних і коротких запитання. Заздалегідь дякую.
      P.S. Запроненням відвідати музей обов»язково скористаюсь. Трішки пізніше.

      • Марія коментує:

        Пане Вікторе, якщо Ви уважно читали мій коментар, то повинні були зрозуміти , що апелюю я до Вашої тези стосовно Інституту НПУ та його рекомендацій щодо зазначеного списку. Я даю там чітке пояснення, чого Островського не можна було вносити в цей список, спираючись на його біографію та Закон. Так, я не юрист. Але це питання було вивчено не тільки на рівні Міністерства культури України, але й під час проведення різноманітних консультацій фахівцями музейної справи, юристами, істориками, громадськими та культурними діячами. Мабуть , саме тому музей Миколи Островського і пам’ятник письменнику (який є частиною зовнішньої експозиції) Міністерство культури України взяло під охорону (Наказ МКУ №1162, від 06.12. 2016р.). В своєму коментарі я не порушувала більше жодних питань (зміна назви вулиць тощо), які не є в моїй компетенції. Я не одним словом не згадала владу міста чи області. Я лише даю роз’яснення, чого пам’ятник має право залишатися на своєму місці та чому музей має право носити стару назву. Хоча в цьому напрямку музей працює, бо хоче змінювати профіль. За фахом Ви не музейник і, впевнена, далекі від процедур щодо зміни профілю або назви, інакше не писали б про це.
        Даю відповідь на Ваші запитання:
        1. В музеї немає аналізу художнього твору Островського. Це питання скоріше до літературних критиків та літературознавців. Музейні працівники є істориками, в обов’язки яких не входить робити аналіз художнього твору.
        2. Звання бригадного комісара Островському не могли надати офіційно, адже він не мав жодного військового звання і навіть не служив в армії.
        Тому сліпому і нерухомому Островському звання надали символічно в 1935 році, як письменнику, який через свій твір надихав молодь до подолання труднощів. Тому в жодному музеї письменника чи в архіві такого документа не має. Це був теж один з методів радянської пропаганди – створити образ ідеального героя. Натомість, в музеї є документ (фотокопія), що за твір «Як гартувалася сталь» письменника нагородили орденом Леніна в 1935 році. З цим документом можна ознайомитись.

        • Віктор коментує:

          На які підставі Ви стверджуєте, що “В жодному музеї письменника чи в архіві” копії документа про присвоєння Миколі Островському військового звання бригадного комісара немає? Ви писали запити в усі архіви? В тому числі військові архіви Росії, архіви ФСБ Росії, архіви КПРС ? Те ж саме стосується про можливу службу Островського в ЧК. Відсутність такої інформації у вашому музеї ще далеко не являється підтверженням того, що він не служив в тих частинах.
          Викликає подив, що наукові працівники музею Островського (письменника однієї(!) книжечки) протягом такого тривалого часу зовсім не поцікавились, чи існує літературознавчий аналіз цієї книги спеціалістами фахівцями, і не зробили спроби отримати такий аналіз. А це якраз і характеризує особистість, якій присвячено цілий музей і 25 тис експонатів !!! Цікаво, як ви будете себе почувати, коли виявиться, що книга просто нікчемна, на кшталт “Малої землі ” чи “Цілини” Леоніда Бражнєва. І останнє: дуже прошу Вас вислати мені фотокопію документу про нагородження Островського орденом Леніна. Будь ласка. Буду вдячний.

          • Наталія коментує:

            Музей в Шепетівці існує з 1946 року. І наукові співробітники досліджували його життя та творчість, працюючи в різних архівах, фондах музеїв. Ви думаєте, що вони не були зацікавлені у тому, щоб знайти такі “цінні” на той час документи і підкреслити “угодну” значимість Островського? Шукали, але не знайшли нічого. Натомість, коли одна з працівниць почала знаходити документи, які спростовували “героїзм” Островського, з Москви від дружини Островського передавались погрози “Нехай перестане ритись в старих могилах”(записана цитата). Ось так, панове.

          • Марія коментує:

            Ви самі зауважили, що звання було військове. Повторюватися з цього приводу не буду, хоча навіть в Вікіпедії є інформація кому надавали це звання. Якщо Ви сумніваєтесь в моєму ствердженні про відсутність даного документа про надання зазначеного вище звання, то зробіть офіційні запити до Московського, Сочинського, Боярського та Вілійського музею та до відповідних архівів. Фахівцями нашого музею в цьому напрямку вже була проведена робота.
            Щодо літературного аналізу повторюватися теж не буду, вже писала. Стосовно музейної колекції, Ви знову десь витягаєте недостовірну інформацію. Наші фонди мають понад 30 000 одиниць зберігання. Музейних предметів, що стосуються письменника та його родини, приблизно 10-12%. І ще одне, грамотно писати – музейний предмет, а не експонат. Експонат – це музейний предмет, який експонується. В експозиції музею представлено приблизно до 500 експонатів, з яких що стосується Островського – декілька десятків.
            Стосовно Вашого прохання. Пишіть офіційний запит і ми надішлемо Вам документ. Гарного вечора.

  3. Хочеться багато, що написати, але це інтернет. Тут людина не почує твоєї інтонації, може не вірно розтлумачити твої слова, але все ж. Ми завжди ломаємо, б’ємо і т.д те, що будували інші. Моє покоління зростало при владі КП, ми гордилися тим, що були піонерами та комсомольцями. Не все так було погано в ті часи. В нас було, як кажуть щось, на що було рівнятись. А зараз Ви що пропонуєте демонтувати пам`ятник, знести музей? Ми тільки те й робимо, що все руйнуємо, а будувати хто має? Збудуйте, а тоді руйнуйте. Всі держави мають свою історію, і ніхто так її не руйнує, як ми. Вибачте, це моя думка, і я маю на неї право.

  4. Знести музей ,пам’ятник і в квартирах шепетівчан відразу потеплішає

    • Ігор Волоткевич коментує:

      Пане Андрію, а хто каже про знесення? Читайте уважно, що пропонує пан Віктор: “Пов­то­рюю: я не про­по­ную зни­щи­ти му­зей, ро­зіб­ра­ти його на цег­ли­ни, чи пов­ністю зак­ри­ти при­мі­щен­ня і звіль­ни­ти пра­ців­ни­ків му­зею. Я всього лиш про­по­ную змі­ни­ти наз­ву му­зею і пе­реп­ро­фі­лю­ва­ти його. Це пре­ро­га­ти­ва зов­сім не пра­ців­ни­ків му­зею, а ор­га­нів ОБ­ЛАСНОЇ вла­ди. І пам»яч­ник Ос­тровсь­ко­му я про­по­ную не зір­ва­ти, не по­ва­ли­ти, а ДЕ­МОН­ТУ­ВА­ТИ, тоб­то пе­ре­нес­ти в ін­ше виз­на­че­не ор­га­ном вла­ди міс­це. І ще про­по­ную я змі­ни­ти наз­ви ву­ли­ці Ос­тровсь­ко­го і про­вул­ку Ос­тровсь­ко­го…”.

  5. Любов Черниш коментує:

    Шепетівку тільки і знають через Островського, я теж про те збудуйте ,а тоді ломайте!

    • Ігор Волоткевич коментує:

      Шепетівку знають не завдяки Островському, а завдяки Герою України Дзявульському Миколі Степановичу, за його громадянську мужність, за його патріотизм, за його героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, за його самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідности.

  6. ЗАКОН УКРАЇНИ
    Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки
    (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 26, ст.219)

  7. Стаття 4. Заборона використання та пропаганди символіки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів 3. Заборона не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму:3) в експозиціях музеїв, тематичних виставках, Музейному фонді України, а також бібліотечних фондах на різних носіях інформації;
    4) у творах мистецтва, створених до набрання чинності цим Законом;

  8. Згідно цього закону, Закон про декомунізацію не поширюється на музей та пам`ятник, який належить до експозиції музею і є твором мистецтва відомого скульптора (як в Україні, так і за кордоном) В.Зноби.

  9. А автору статті раджу ще Дональду Трампу та Папі Римському написати, що в Шепетівці “недодекомунізований” музей і пам`ятник лишився…

  10. אנטולי מרדר коментує:

    Благодаря
    Пачке.корчагину
    О.шепетовке
    Знал.весь.мир
    И.неважно
    Комуняка.он.был
    Или.кто.другой
    Он.история
    Нашего.города
    А.историю
    Надо.беречь
    Иначе.грош
    Нам.цена

  11. Марія Юзлова коментує:

    Так, спав­ді, пос­тать М. Ос­тровсь­ко­го Ін­сти­тут на­ці­ональ­ної пам’яті Ук­ра­їни за­ніс до спис­ку осіб ре­ко­мен­до­ва­них до де­ко­му­ні­за­цій­но­го про­це­су. Але, є од­не але! Заз­на­че­ний ви­ще Ін­сти­тут вно­сив Ос­тровсь­ко­го в цей спи­сок ке­ру­ючись бі­ог­ра­фі­єю пись­мен­ни­ка, яку ство­ри­ла про­па­ган­дись­ка ра­дянсь­ка сис­те­ма. Ми, пра­ців­ни­ки му­зею (які не є за­руч­ни­ка­ми ні якої сис­те­ми) го­то­ві з цим спе­ре­ча­ти­ся, то­му що ви­ду­ма­на ра­дянсь­кою про­па­ган­дою бі­ог­ра­фія ( в яку , на­жаль так свя­то ві­рить ав­тор стат­ті) не під­твердже­на ба­гать­ма фак­та­ми. А для іс­то­ри­ка фак­ти – це все. А зви­ну­ва­чу­ва­ти Ос­тровсь­ко­го мож­на хі­ба що в то­му, що він був ком­со­моль­цем. А хто в той час не був (в то­му чис­лі й ав­тор стат­ті)? Йому за­ки­да­ють що він був учас­ни­ком вій­сько­вих дій 1919-1921рр., юна­ку яко­му на той час не ви­пов­ни­ло­ся й 16 ро­ків? В жод­но­му ар­хі­ві не має до­ку­мен­тів про його участь в бойових ді­ях. Не ду­ма­ли чо­го? Про яке че­кістсь­ке жит­тя пись­мен­ни­ка мож­на го­во­ри­ти, як­що в 18 ро­ків він був ін­ва­лі­дом І гру­пи, в 22 при­ку­тий до ін­ва­лід­но­го віз­ка, а в 24 ос­ліп. Са­ме то­му, пра­ців­ни­ки му­зею роз­кри­ва­ють справ­жню бі­ог­ра­фію пись­мен­ни­ка, роз­вінчу­ючи мі­фи так ре­тель­но ство­ре­ні сов­ко­вою сис­те­мою. То­му, згід­но За­ко­ну Ук­ра­їни про де­ко­му­ні­за­цію, зок­ре­ма, ст.3 п.6, пос­тать пись­мен­ни­ка М.Ос­тровсь­ко­го не під­па­дає під за­бо­ро­ну, а згід­но ст..4 п.3.3. за­бо­ро­на не по­ши­рю­єть­ся на ек­спо­зи­ції му­зе­їв. І вкот­ре хо­чу зап­ро­си­ти до му­зею, бо кра­ще від­ві­да­ти, по­чу­ти та зро­би­ти вис­но­вок са­мос­тій­но, ніж во­юва­ти в со­ці­аль­них ме­ре­жах на зра­зок «од­на ба­ба ска­за­ла…»

  12. Ніоніла Капелюх коментує:

    Як кажуть російською — ломать, не строить. В Шепетівці вже все зламали. Жодного діючого заводу. Працюють лише магазини і базар. Чим заважає музей? Якщо знести музей, то що все зразу запрацює? Що зміниться? Ч комусь потрібно приватизувати землю, де зараз стоїиь музей? Можливо зі мною хтось не згоден, але це моя думка. Дуже шкода, що до влади у нашому місті приходять люди, які не люблять це місто!

  13. Evelin Katruk коментує:

    Готова деньгами подтвердить необходимость уничтожения таких “патриотов” как этот автор!!! Островский – это история Шепетовки!
    Кому сдавать на пулю в лоб?
    ((((((((((((((

  14. Анюта Яворська коментує:

    Варто зазначити, що на будівництво триповерхової споруди не було витрачено жодного державного карбованця. Це була обласна комсомольська будова. Основний обсяг робіт виконували робітники Шепетівського будівельно-монтажного управління “Промжитлобуд -1”, активно допомагала молодь: студентські будівельні загони з Кам’янця-Подільського та Хмельницького, місцеві комсомольці, солдати з військових частин. Будівельні та оздоблювані матеріали надходили з Києва, Хмельницького, Тернополя, Вінниці, Житомира, Мукачева, Лисичанська. Літературно-меморіальний музей М. Островського став надбанням усього Радянського Союзу. Більше того, за представленням ЮНЕСКО музей було занесено до міжнародного каталогу “Музеїв світу” як унікальну архітектурну пам’ятку.
    ЗАДУМАЙТЕСЬ!!!!

    • Ігор Волоткевич коментує:

      Російська, а потім радянська імперія роками працювала над тим, аби щирого українського патріота виставити бандитом. Певні служби працюють над цим і досі. Всі оці памятники, це непомітні ниточки отого “руского міра”. Не шкодуйте їх – ріжте.

  15. Клавдія Хмаріна коментує:

    Ви що будували,щоб зносити.вам би тільки зносити .,половина жителів живе у безкоштовних квартирах,чи може забули?ви знищуєте пам’ять про своїх батьків .не все знищується і відкидається в цьому житті

  16. Голый Вася коментує:

    Идиоты… Когда же наконец вы строить будете?

    Изменения в державе должны быть конструктивными. Направленными на создание национального продукта промышленной державы (не бананово-подсолнечной), наполнение бюджета налогами с продажи этого национального продукта, и обогащение народа путём достойных зарплат в процессе создания этого национального продукта.

    Где национальный продукт промышленной державы???!!! А он был…

    Вот о чём нужно думать! А не придуриваться в таблички-вишиванки-гейпарады, и отсосы у МВФ по самые помидоры.

    К сведению идиотов: в Финляндии стоят десятки памятников Ленину. Просто как часть истории. И властвует развитый капитализм. Одно другому не мешает.

    И да, автор Морозов! Рекомендую тебе посмотреть на Ютубе комедию “Гитлер капут”. Там был чемпионат по хайгитлерингу. Самое твоё…

    Ну, а если лень искать фильм, Адольф ты наш шепетовский, то вот тебе ссылочка на нарезку эпизодов из этого фильма: https://www.youtube.com/watch?v=ObpT9nG3yDE

    Именно такое ты мечтаешь сделать в музее Островского?…

  17. Mari Merisabel коментує:

    Знесете Островського,а кому поставите?Порошенку,Парубію?Чи більше місця немає ?От перейменували вулицю Ватутіна на Бандери.А людей запитали?”Господарі життя”.

  18. Елена Таган коментує:

    Який сором.

  19. Кешман Кирилл коментує:

    А ещё в городе 90% домов построли при комунизме….



Залишити коментар до Любов Черниш Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Виїзний сервісний центр МВС на Хмельниччині провів декомунізацію водійського посвідчення
Збили зірку та «41»: як у громаді на Шепетівщини відбувається декомунізація та дерусифікація
Це буде повне очищення: громада на Шепетівщині позбудеться тоталітарно­го пропагандистського непотребу
Знайшлися охочі купити «історичну» нерухомість у Шепетівці
У Шепетівці перейменували одну зі шкіл
У Шепетівку надійшли трофеї з війни

Читайте у цій рубриці



Інцидент Серьоги і Монатіка: що за історія і чим вона закінчилася
5 порад, як підібрати житло під час самостійних подорожей
Ми можемо контролювати те, що вдається виміряти
Коли безпечно відвідувати салони краси?
Меблі з натуральної деревини коштують дорого
Чи варто вестися на пропозицію «Сабіраю заказ на ростовку»?
FacebookTelegramViberWhatsAppX