Шепетівський розвідник мріє повернутись на передову

«Ось ще одну операцію переживу, і обов’язково повернусь у розвідку», — каже Петро Копил, професійний військовий. Свого часу чоловік проходив службу у зенітно-ракетному полку і, коли стала гостра необхідність підсилити бригаду, яка заходила на бойові позиції неподалік Донецького аеропорту, він був серед тих, хто виявив бажання відбути на схід.

Позиції гірсько-піхотного батальйону були у Пісках. Саме там восени 2016 року Петро і отримав своє перше бойове хрещення, не раз потрапляв під ворожі обстріли, і разом з побратимами давав гідну відсіч знахабнілим прихильникам «руського миру».

В січні бригада вийшла на ротацію, а хлопців з Повітряних Сил перекинули під Попасну у механізовану бригаду. Там у складі розвідувального підрозділу Петро Копил виконував бойові завдання. А вони були різні — це і вивчення ворожих позицій, і спостереження за переміщенням, озброєнням, маршрутами руху ворожого підсилення, і багато чого іншого.

…Тривалий час позиції одного з підрозділів в районі Золотого «кошмарив» ворожий снайпер. Група розвідників отримала завдання перевірити лісопосадку у «сірій» зоні та виявити ворога. Група рухалась акуратно, ворожі сюрпризи очікували бійців на кожному кроці. Згодом, після кількох годин пошуку, розвідники знайшли те, що саме і шукали — замасковані снайперські «льожки», захищені розтяжками з секретом, звідти добре проглядались позиції українських піхотинців — підтвердження перебування саме тут непроханих гостей. Майже добу хлопці очікували ворога, але чи той щось відчував, чи час для них не прийшов. Тоді розвідники прийняли рішення: розставити свої «подарунки» ворогу і під ранок повернулися до своїх. А пізно ввечері в тому районі, де вони були, пролунало два вибухи… Життя українських бійців, забрати які йшли ворожі снайпери, розвідники вберегли.

Якось під час чергового виходу Петру стало зле. Постійні навантаження, зброя, БК, бронежилет, риття окопів, облаштування позицій — все дало про себе взнаки. Болі внизу живота і раніше турбували сержанта, але він не хотів звертатись до медиків, щоб не полишати своїх друзів. І коли вже терпіти було дуже важко пішов у медпункт. В військовому госпіталі Петру встановили діагноз — пахова грижа і зробили операцію. Не дуже вдалу, як згодом вже встановили в цивільній лікарні.

Він повернувся у свою частину у Шепетівку і звільнився по закінченню контракту. Але проблеми зі здоров’ям залишились і до сьогодні. Болі на місці операції турбували розвідника, і він звернувся в обласний госпіталь для ветеранів. Чергова операція, вже хмельницьких хірургів, значно покращили стан Петра.

Після повернення з війни і звільнення з армії чоловік багато часу проводив з сім’єю, як раз народилась маленька донечка. Але він не полишав надії повернутись у свою рідну розвідку. Але підбив знайомий — давай до нас, і служити будеш вдома, і колектив гарний, і на схід при потребі поїдеш. Петро погодився, оформив документи і знову одягнув військовий однострій. Тепер він командир відділення в одній з частин Шепетівського гарнізону. Пройшов курси лідерства в Десні. Дочка підростає, за пару місяців сім’я очікує ще поповнення. Але Петро не полишає надії повернутись до своїх на передову. Зв’язався з ротним, той залюбки очікує одного з найкращих своїх бійців.

— Ще одну операцію треба перенести, відновлюсь і до своїх. Дружина дала згоду, — каже Петро.

За пару місяців у Петра закінчується контракт у цій тиловій частині, і він планує встигнути разом зі своєю вже рідною королівською бригадою, яка розпочинає відновлення після виходу з району ООС, зайти на чергову ротацію на схід.

— Так, і колектив тут гарний, і сім’я поруч, але тихо і скучно тут у нас, а душа рветься до своїх побратимів і робити те, що я найкраще вмію, — воювати за своїх, — ділиться сержант.

Поділитися посиланням: