Гвардійські ангели в білих халатах: майор медичної служби Віталій Лисюк
У день свята медиків з задоволенням та гордістю хочеться розповісти про тих, хто є такими янголами-охоронцями у військовій частині 3053 Нацгвардії, що у місті Хмельницькому, тих хто заслуговує на найкращі слова вдячності, визнання й поваги, а очолює їх начальник медичного пункту майор медичної служби майор Віталій Лисюк. Усе своє свідоме життя майор Віталій Лисюк мав бажання допомагати людям, і впевнений, що найкращий спосіб реалізувати це бажання, яке було з ним завжди, — стати лікарем.
— В іншій ролі ніколи себе не уявляв, навіть не припускав такої можливості. Планомірно ішов до своєї мети: на початку дев’яностих вступив до Хмельницького медичного училища, по закінченню якого пішов працювати в одну з обласних лікарень у відділення швидкої допомоги, фельдшером. Ось там навчився, мабуть, всього, з чим може стикнутися медик у критичних умовах — травми, кровотечі, рани, наслідки нещасних випадків… Різниця між лікарем та фельдшером швидкої — мінімальна. Ти просто мусиш знати й уміти все, бо в твоїх руках, без перебільшення, життя людей. Це спонукало саморозвиватися, шукати додаткову інформацію, постійно вчитися, питати і знаходити відповіді, щоб знати, вміти, рятувати…Після цього ще мав річний досвід роботи у сільському фельдшерсько-акушерському пункті, — розповідає майор Лисюк.
І, звичайно, бути фельдшером на швидкій або на ФАПі — цього для нього вже було замало. Хотілося вчитися далі, щоб мати свободу, як лікар, самостійно приймати рішення щодо лікування тих, хто звернувся по допомогу, або кого доправили для порятунку.
— А щоб цього досягти, звісно, потрібно було вступити й добре закінчити один з найкращих медичних навчальних закладів нашої країни. Я обрав Буковинський державний медичний університет. Завжди з теплом згадую студентські роки, навчання, відпочинок… Знання й навички, які виніс звідти, насправді на вагу золота. По закінченню, отримавши фах «Терапія» — одразу до праці, про яку так довго мріяв. Так склалося, що судилося стати військовим лікарем, — усміхається Віталій Дем’янович, — і я вдячний долі, що все саме так. Шістнадцять років відслужив у Райковецькій виправній колонії лікарем, там і отримав військове звання. Лікував засуджених,траплялося у практиці різне… Був начальником медичної частини виправної колонії. Все разом загартувало характер, дало нові знання, уміння й навички. З 2018-го служу у військовій частині 3053 Нацгвардії. Невдовзі після влаштування на службу виїхав на ротацію в зону ООС. Перед виїздом був готовий до всього.
На Сході країни, у Донецькій області, майор Лисюк у якості офіцера медичного забезпечення батальйонної групи надавав невідкладну та планову медичну допомогу бійцям на взводно-опорних пунктах та блокпостах, займався організацією медичної служби, здійснював керівництво санінструкторами, які були у кожній роті на тій території.
— Доводилося, звичайно, надавати екстренну допомогу при різних «гострих» станах, госпіталізувати у лікувальні заклади Збройних сил, багато іншого… Дякувати Богу, нічого непоправного не траплялося, всі живими й здоровими повернулися додому, — згадує медик.
Його справа — це його життя, іншого, як зізнається майор Лисюк, для себе не хоче. А ще однією великою любов’ю гвардійського лікаря, окрім медицини, є гори, подорожі й риболовля.
І найкраще, коли все це разом!
— Гори надають сил, подорожі — нових вражень, а риболовля — відновлення душевної рівноваги. Коли справа, яку робиш професійно і любиш всією душею, час від часу змінюється такими задоволеннями, які дарує нам сама природа, що ще потрібно людині для простого, справжнього людського щастя?» — усміхається лікар. — Впевнений, що у кожної людини є своє покликання, місія, задля здійснення якої ми всі прийшли у це життя. І коли ти зумів розпізнати це своє покликання, завдання, місію, і вона, до того ж, приносить особисто тобі велике задоволення від процесу та результатів — оце і є справжнє щастя! — підсумував майор медичної служби Віталій Лисюк.
Залишити відповідь