«Усі хто вийшов із Дебальцево, вважають великою милістю Господньою те, що залишилися живими»

Вже майже шість років триває війна з Росією і майже кожного дня вона забирає життя синів і доньок України. Якось непомітно це все увійшло в повсякденне життя нашого народу. І тільки наприкінці року, коли озвучують кількість загиблих на Донбасі, — цифри вражають.

Одним з позитивів, за останні п’ять років цієї війни, є те, що ми не маємо втрат за один день — які б лічилися сотнями життів. Я маю на увазі Іловайськ, Луганський аеропорт, Донецький аеропорт, Дебальцеве.

18 лютого виповнюється п’ять років «планового» виводу військ з Дебальцева.

Я і моя рота пройшли цей шлях. Під час виводу велика колонна людей і техніки була розстріляна з панівної висоти російськими танками та САУ. Питання, чому колону виводили не дорогою, а глибокими ярами, — для мене і для всіх, хто був там, лишається без відповіді.

Думаю, що всі хто вийшов, вважають великою милістю Господньою те, що залишилися живими. Із 65 чоловік, які були зі мною, — четверо загинуло: Богдан Вовк, Василь Гриценко, В’ячеслав Хорошковський, Сергій Чабан. Двоє було поранено: Дмитро Каштелян, Генадій Путинець. Двоє потрапило до полону: Анатолій Семенюк, Орест Петришин.

Можна в подробицях описати і те, що було в Дебальцеві, і вихід, і що пережили хлопці у полоні, але думаю, що важливіше пам’ятати цей трагічний день новітньої історії України — День виходу Українського війська з Дебальцева.

На правду хочеться, щоб цього дня в храмах України відслужили служби за воїнами, які загинули у Дебальцеві, за померлими, в результаті поранень у шпиталях, за тих, які залишилися каліками, тих, що пройшли полон, тих, що пропали без вісти. Згадайте і ви цих хлопців у своїх молитвах.

Від живих — велика подяка Богу за його любов і милість, велика подяка всім, хто молився за нас.

Поділитися посиланням: