Шепетівчанин В’ячеслав Цибульський — про навчання, участь в АТО та любов до Батьківщини

Інформаційне агентство Міністерства оборони України «АрміяInform» готує серію матеріалів про випускників Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (ВІТІ), які є учасниками бойових дій. Цього разу співрозмовником агентства став шепетівчанин лейтенант В’ячеслав Цибульський. Молодий офіцер поділився враженнями від навчання, розповів про участь в АТО та про те, як прищепити любов до Батьківщини.

Найдорожча медаль

− Я зі славного міста Шепетівка — міста військових частин. Батько — військовослужбовець, тепер на пенсії. Мати — домогосподарка. У 2015 році я одружився. Був на першому курсі, коли познайомився з коханою. Вона теж місцева. За освітою ми з нею управлінці. Тільки дружина — цивільна, а я — військовий.

Щойно почалася війна, В’ячеслав одразу підписав контракт із ЗСУ.

− Батьки навчили любити Україну. Дали розуміння — це моя країна, і необхідно бути патріотом… Почав службу в 24-й механізованій бригаді навідником гаубиці 2С3 «Акація». Брав участь в АТО. Виконував завдання під Зеленопіллям, Кримським, Нагольною Тарасівкою, Ровеньками. Відпрацьовували артилерійські обстріли за командами старших начальників — на підтримку 25-ї, 80-ї бригад.

Лейтенант розповідає, що найдорожча для нього медаль − «Захисник Вітчизни». Її вручає особисто Верховний головнокомандувач.

−Це за бій під Зеленопіллям. Бій страшний, з втратами. Гадаю, військові розуміють, що це таке… Медаль − не лише моя, а й артилерійського розрахунку, тому що тоді загинув Дмитро — наш механік-водій. Важко було цю втрату прийняти — от учора ти з ним ще сидів, пив чай, будував плани, що робитимемо, коли повернемось…

«Тепер треба бути елітним зв’язківцем»

Зі слів офіцера, далі був Дебальцівський плацдарм — вихід наших військових з оточення.

«Ми створювали артилерійський коридор для відбиття атак… На це було важко дивитись, коли наші поранені військові виїжджали звідти».

АрміяInform запитала В’ячеслава, чому навчила війна?

− Основне — берегти життя і думати головою… Основна проблема початку війни — брак практики в офіцерів. Тепер наших піхотинців, артилеристів навчають натовці, але і їм є чому повчитися у нас, адже маємо кращий бойовий досвід.

«Маруновий берет для мене — це нове. Дізнався, що служитиму в одній з десантно-штурмових бригад командиром взводу зв’язку роти зв’язку батальйонного управління. Берет ще не заслужив. Сподіваюсь, приїду і знайду можливість виконати стрибок з парашутом».

Лейтенант каже, що десантно-штурмові війська — це еліта, і, відповідно, він має бути елітним зв’язківцем.

− Із викладачів Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут хочу згадати полковника Євгена Олександровича Живила. Викладав бойове застосування частин і підрозділів зв’язку. Людина постійно практично все застосовувала. Викладач неперевершений. Тому на 100 відсотків ми засвоювали його предмет.

Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з правилами коментування та політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці