Серед тих, хто вийшов із Дебальцевого — шепетівчанин Орест Юзвенко

18 лютого 2015 року — це дата завершення боїв за Дебальцеве. Тоді понад 2,6 тис. українських військовослужбовців остаточно залишили позиції на Дебальцівському плацдармі і відійшли на нові рубежі оборони на північний захід від міста. Серед тих, хто запам’ятав ті події на все життя та зберігає пам’ять про побратимів, які загинули, — шепетівчанин Орест Юзвенко.

— В житті кожної людини є події, години, хвилини — які стали її невід’ємною частиною. Для мене одна з таких подій — Дебальцеве, а, точніше, плановий вихід 18 лютого 2015 року. Чому саме вихід? Напевно, тому, що те, що відбувалося у Дебальцеве попадає ще під якісь неписані закони війни, а вихід — це інше.

Пригадайте, будь ласка, події того 18 лютого.

— Я зі своєю ротою виходили другою колоною. Перша колона вийшла без втрат. Про її вихід мало хто знав. Вона вийшла пізно ввечері 17 лютого. Друга колона була набагато більша, її довжина сягала приблизно 3–3,5 кілометри — це танки, САУ, автомобілі, інша техніка. Але найголовніше — це люди. Танк можна було визначити тільки по гусені і стволу. Так і інша техніка — вся була під щільним людським панцирем.На висоті стояли чотири російські танки, які на одному з ярів розстрілювали нашу колону. Відстрілявши боєкомплект, їх змінювали нові чотири. Це, не рахуючи артилерії, мінометів та особового складу російської армії, які справно робили свою роботу.Весь маршрут колони пролягав через глибокі яри і круті підйоми. На першому такому підйомі танк, на якому я був, після зіткнення із БТР не зміг їхати далі і заглох. Зима — 14–15 градусів, на промерзлій траві техніка без «кігтів» відмовлялася їхати. Я з невеликою групою своїх хлопців виходили далі пішки. Три щільних мінних поля, постійний обстріл, — але по якійсь великій милості Господній ми пообіді вийшли.

Які були втрати у вашому особовому складу?

— В цей день загинуло, було поранено, потрапило до російського полону багато українських патріотів. Моїх хлопців загинуло четверо: Богдан Вовк, Василь Гриценко, В’ячеслав Хорошковський, Сергій Чабан. З того «МАЗа» залишився живим тільки Дмитро Каштелян, із тяжкими пораненнями через дві доби добрався до своїх. Четверо було поранено. Двоє внаслідок поранення потрапили до російського полону. Одному з них — санітару Оресту Петришину, після численних катувань, вирізали ножем три німецькі свастики на спині. Тільки за те, що він — Орест зі Львова.Я свідомо не описую всіх подробиць того дня. Направду хочеться, щоб у цей день в своїх молитвах ви пом’янули хлопців, які залишились у Дебальцеве. Своїх хлопців я ховав ще протягом 6 місяців — трьох по рештках (те, що було під бронежилетом).В новітній історії України є трагічні сторінки, коли в один день гинула велика кількість патріотів, переважно добровольців — це Ілловайськ, Луганський аеропорт, Донецький аеропорт, Дебальцеве. За кількістю загиблих Дебальцеве — найбільше.Хотілося б, щоб у ці дні по всіх церквах України були поминальні служби за загиблими синами нашої землі.Від живих — безмірна вдячність Богу, людям, які молились і уболівали за нас.

Дякую, Оресте, за розмову.

Нагадаємо, три роки тому, через рік після Дебальцевської трагедії, на прохання «День за днем» Орест Юзвенко розповідав про маловідомі епізоди, які йому з бійцями довелося пережити. Пропонуємо переглянути те відеоінтерв’ю:

Поділитися посиланням: