Ігор Домін вважає, що без гумору на війні складно
51-річний Ігор Домін з позивним «Адамович» один рік і два місяці провів у зоні АТО в складі 128-ї окремої гірсько-піхотної Закарпатської бригади.
— На передовій знаходився більше, ніж у частині, — розповідає учасник АТО. — Пішов добровольцем. За моїми плечима Чечня, тому знаю, як поводитися на війні.
Під час захоплення Дебальцевого, військовий підрозділ, в якому служив Ігор Домін, перебував в с. Оленівці.
— Село Оленівці було ізольоване, бо чеченці знаходилися по той бік. Навіть місцеві приходили за харчами. А ми самі не мали продуктів, бо машини до нас не доїжджали. Самі сиділи голодні. Коли я пішов служити, мав вагу 117 кілограмів, а мобілізувався – 78 кілограм.
Загалом не вистачало не тільки харчів, але й не видали ніякого обмундирування.
— Доводилось в одних трусах виходити на шикування. Командир радить одягнути форму. Я відповідаю: «Хто мені її видавав»? Так само просили здати бушлат після мобілізації. Я теж пояснив, що ніхто ні разу його не давав: «Який? Хто мені його видав?» У лижному костюмі та гумових чоботах провоював усю зиму.
Як зв’язківцю, Ігорю Доміну доводилось фіксувати бойові позиції ворога.
— Під час обстрілів усі в укриття біжать, а я навпаки, маю визначити звідки йде обстріл. Поки не прорахую, не зможу передати дані. У мене зброя не хитра: плоскогубці та ізоляційна стрічка.
Під час подій у Дебальцевому пан Ігор, почувши як замикають позиції в кільце сепаратисти, відразу зрозумів, що потрібно відступати.
— Всіх хлопців попередив, що, якщо не відійдемо, до завтра нас усіх накриють вогнем. До мене ще командир підійшов і попередив, що не потрібно сіяти паніку. Лише ввечері отримали команду відступати. В цьому й помилка, що наші командири – інваліди. Я їм тоді так і сказав. Не побоявся, бо куди мене далі війни пошлють? Після Грозного мене важко чимось злякати.
За плечима Ігоря Доміна Станиця Луганська, Щастя, Дебальцево. Після контузії лікувався у шпиталі в Сватовому.
— Без гумору на війні важко. І на передовій читав хлопцям вірші, оповідання, розповідав анекдоти. У шпиталі теж підтримував моральний дух поранених. Навіть маю грамоту «За душпастирську діяльність». Без такої душевної допомоги бійцям надзвичайно важко. В таких випадках важлива підтримка родини. Дуже вдячний своїй дружині Тетяні, яка розуміє моє рішення піти в зону АТО добровольцем.
Вже у травні Ігоря Доміна знов мобілізовують.
— Так записано у військовому квитку, що в разі складних умов у державі, йти її захищати. Я — солдат і не хочу, щоб чиїсь діти там гинули. Для багатьох хлопців на Сході у свої п’ятдесят був за батька.
Залишити відповідь