Роман Мацола: «Все, що вдалося зробити, ми зробили разом з шепетівчанами, полончанами та славутчанами»

Роман Мацола у минулому підприємець, який разом з родиною з нуля побудував успішний бізнес. У 2014 році, після Революції Гідності та з початком російсько-української війни, прийняв для себе непросте рішення — балотуватися до Верховної Ради України. Роман Миколайович вирішив, що ті знання та вміння, які здобув, він може спрямувати на вирішення проблем українців. Мешканці Полонського, Славутського та Шепетівського районів Хмельницької області повірили Роману Мацолі і останні п’ять років його життя кардинально змінилося. У Верховній Раді України Роман Миколайович зіткнувся з величезною бюрократичною машиною влади, з корупційними схемами та байдужістю чиновників щодо вирішення проблем простих українців, які залишаються один на один зі своїм бідами. Що вдалося зробити нашому народному депутату та які перепони стояли на його шляху — про все це відверто розповів Роман Мацола.

Романе Миколайовичу, як Ви оцінюєте останніх п’ять років своєї роботи?

— Оцінку моїй роботі дають люди, які мене делегували до Верховної Ради. Усі п’ять років я намагався бути руками та очима моїх виборців у парламенті. Важливі законопроекти, які стосувалися проблем округу, ми обговорювали зі спеціалістами, які тут працюють, наприклад, лікарями, вчителями, лісівниками… Більшість із 220-ти внесених мною у співавторстві з колегами законопроектів — це також реакція на ті проблеми, які є в окрузі.

Наведіть конкретні приклади….

— 32 законопроекти мого співавторства стали законами. Серед них є такі, як закон про статус старости села та селища; щодо фінансування ремонту доріг; про добровільне приєднання сіл, селищ до міст обласного значення; про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству; про доступ осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг; про посилення соціального захисту осіб, які доглядають за хворими дітьми; про забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ та членів їхніх сімей. Більшість цих законопроектів починалися зі звернень до мене мешканців округу, чи представників місцевої влади.

Ви є також співавтором законопроектів, які мали певний резонанс у суспільстві?

— Звичайно, є і закони, до розробки яких я долучався, які диктував час, і які були потрібні для розвитку країни. Це закон про функціонування української мови, як державної, низка змін до законів про державну підтримку кіно. Уявіть собі, раніше в Україні в рік виходило всього по два-три вітчизняних фільми. У 2017 році, після прийняття законів, — 33 за рік!Оскільки я працював у комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, то основним напрацюванням вважаю Закон України «Про Державне бюро розслідувань». Закон передбачає створення ДБР, що має стати аналогом американського ФБР. Завдання нового органу — це боротьба з корупцією та розслідування злочинів, вчинених правоохоронцями. ДБР почало свою роботу у кінці 2018 року. Зараз вони вже розслідують понад 6 тисяч справ — про це нещодавно відзвітував їхній керівник. За його інформацією, півтисячі військових, правоохоронців та суддів отримали підозри. У 15 справах вже є вироки. Разом із колегами з інших комітетів ми напрацювали законопроекти про формування інших антикорупційних органів: НАБУ, НАЗК, САБ та Антикорупційного суду.

Ви розповідаєте про такі досягнення, а рейтинг Верховної Ради у суспільстві дуже низький. Як таке може бути? Чим це можна пояснити?

— Я вже 5 років у шоці від усього, що відбувається у парламенті. Багато депутатів не ходять на роботу, не голосують, не беруть участі в роботі комітетів і не розробляють законопроекти… Усі українці бачать скільки депутатів у залі під час засідань у середу та п’ятницю. Як можна так ставитися до своєї роботи? Уявіть собі, що ви працюєте на підприємстві і вирішили собі не прийти день, два… місяць… Хто б хотів такого робітника? Я звик працювати в бізнесі, де всі рішення приймаються задля розвитку тієї справи, яку ти розвиваєш. Там усі думають про нові ринки, про те, щоб ті люди, які у тебе працюють, мали гідну зарплатню і не шукали собі іншої роботи. У парламенті все зовсім не так. Після виборів партії та групи мають виключно свої політичні інтереси, і дуже часто важливі для людей законопроекти просто не виносяться в сесійну залу. Люди все бачать і чують. То про який рейтинг можна говорити?

Крім того, є невиконані обіцянки теперішніх депутатів, наприклад, про зняття недоторканості?

(Сміється)— Знаєте, я спочатку рахував, а потім вже збився з ліку. За цю каденцію я близько 15 разів голосував «ЗА» зняття недоторканості. Щоразу то голосів не назбирувалося, то відправляли в Конституційний суд, і вже потім не виносили на прийняття змін до Конституції. Щоб ви розуміли — для зняття недоторканості треба 300 голосів депутатів. І поки виборці будуть обирати депутатів, які йдуть у Верховну Раду за недоторканістю, щоб уникнути відповідальності за порушення законів, доти її не скасують.

А вам недоторканість потрібна?

— А для чого? Що з нею робити? Я самодостатня людина, живу по-совісті, з державними коштами справи не маю і мати не хочу, закони не порушую, людей не боюся.

Ще одне питання, яке роздувають перед кожними виборами, — це система виборів, тобто, як обирати депутатів.

— Я категорично проти системи закритих партійних списків. Україна це переживала на виборах у 2006, 2007 та 2010 роках. Ні до чого доброго це не призвело. Українське суспільство не готове до цієї системи, партійні боси самостійно запихають у списки своїх знайомих, про юридичну грамотність цих людей взагалі не йдеться. Партії стають закритими акціонерними товариствами, яким абсолютно, скажу грубо, наплювати на людей. За такої системи люди ніколи не бачать свого депутата, бо його нема. Всі інші системи можна обговорювати. Я «за» прийняття виборчого кодексу, де б було прописано правила усіх виборів у країні: від президента і до депутата громади. До речі, Мацола один з небагатьох мажоритарників, які у першому читанні підтримали запропонований виборчий кодекс.

До речі, саме мажоритарників часто звинувачують у піарі на державних грошах, у непрозорому розподілі субвенцій та коштів державного фонду регіонального розвитку.

— Є можливість залучити кошти інвестора і щоб він відкрив нове підприємство на окрузі — це треба робити. Є можливість залучити спонсорів і меценатів, щоб щось відремонтувати або закупити — це треба робити. Є додаткові державні гроші, які можуть перерахувати в наші райони — теж треба робити. Мало того, це є гроші людей, у тому числі, податки жителів Полонського, Славутського та Шепетівського районів. І ті гроші мають повертатися і вкладатися в цей регіон. Якщо б не добивався, то цих 54 мільйони гривень, які мені вдалося залучити на інфраструктуру округу та майже 200 млн грн на ремонт доріг округу, могло тут і не бути. Чи має це бути основним зайняттям народного депутата? Напевно, що ні. Народний депутат має формувати шлях розвитку країни та вести законотворчу діяльність. Але зайдіть у мої приймальні: люди приходять і хочуть вирішення конкретних проблем з водою, освітленням, ремонтами доріг, шкіл, клубів, бібліотек, церков, встановленням майданчиків. Якщо народний депутат знає проблеми свого округу, то він бере документи і ходить та добивається, щоб дали гроші саме на вирішення цієї проблеми.

А як ви вирішуєте куди ці гроші мають йти?

— Ніколи самостійно не прий­маю рішення, на що скеровувати кошти. Їду до людей в село і там питаю: що вам першочергово треба зробити? Що люди більшістю обирають, те і першочергово робимо.

Для того, щоб так приймати рішення, треба мати підтримку місцевих органів влади, знати свій округ, його проблеми, що ще?

— Треба працювати. Ми з командою порахували, що за каденцію в мене відбулося понад 2 тисячі зустрічей в окрузі. Я мінімум один раз зустрічався з мешканцями кожного із 195 населених пунктів, може лише в 2–3 не був особисто. Для безперервної комунікації на окрузі діє 3 мої громадських приймальні: у Полонному, Славуті та Шепетівці. До них за весь час звернулися майже 20 тисяч громадян.

А ще, ви займаєтеся благодійністю та підтримуєте різноманітні проекти.

— Під час зустрічей я бачу багато активних людей, в яких є цікаві і корисні ідеї. Мені завжди хочеться допомогти їх втілити. Прийняв для себе рішення і завдяки співпраці з меценатами, з благодійними фондами, щороку знаходимо кошти та стипендії для талановитих дітей та творчих колективів, а також на конкурс мікрогрантів. За чотири роки надали понад 180 стипендій. Через конкурс грантів вдалося реалізувати у трьох районах 209 мікропроектів. За приблизними підрахунками, підтримка склала приблизно 4,5 млн гривень. Але основне завдання — це допомогти людям повірити, що вони можуть реалізувати свої ідеї, самостійно написати проект і знайти ресурси, щоб його втілити.

Спілкуючись із мешканцями округу, складається таке враження, що кожен вас знає. Кажуть — ви простий, свій, близький до людей, працьовитий і просто хороша людина. В чому запорука такого успіху?

— Я все життя живу за принципами і переконаннями, яких навчили мене батьки. Слава Богу, можу собі дозволити бути незалежною людиною та самостійно приймати рішення. Якщо це рішення стосується інших людей, то обов’язково раджуся з ними. А все, що мені вдалося зробити за останні п’ять років, — це завдяки спільній роботі з мешканцями округу, представниками громад, депутатами й керівниками міст, селищ та сіл. Я дякую кожному з них за підтримку і допомогу. Переконаний — тільки разом ми можемо творити зміни!

Поділитися посиланням: