День міста у Шепетівці розпочали з відкриття дошки присвяченій річниці Магдебурзького права
Нині, 9 червня, відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки, приуроченої до 400-річчя отримання Шепетівкою Магдебурзького права. З цієї нагоди завітали у Шепетівку поважні гості з Республіки Польщі, посадовці зі сусіднього міста Славути, народний депутат Роман Мацола, представники духовенства та городяни.
— Магдебурське право — одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в центральній Європі в часи Середньовіччя. За нормами Німецького звичаєвого права, мешканці міст звільнили себе від феодала і самостійно здійснювали врядування господарства. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функцію міського самоуправління, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визнавало покарання за різні види злочинів тощо, — пояснив ведучий урочистостей.
У 1619 році місто Шепетівка отримало Магдебурзьке право. Головним органом самоврядування став магістрат, на якому лежало піклування про міський благоустрій, регулювання цін на продукти, слідкування за чистотою та порядком у місті. Магістрат мав правні книги — збірники законів, та печатку з міським гербом. До його складу входили упорядники, старші та молодші. До старших відносився війт, бурмістри, радці, лавники та магістратський писар. Молодші — комісар або межувальний, городничий або возний. Очолював міську владу війт, який спочатку призначався на посаду королем. Посада війта було спадковою, отож її можна було продати або купити. З часом посада війта стає виборною з подальшим затвердженням короля.
Щодо прав жителів, то вони могли будувати будинки для магістрату і мали дозвіл на тримання трубача. На нижніх поверхах таких будинків тримали крамниці, засіки. В містах, де був великий приїзд купців, а Шепетівка була саме таким населеним пунктом, будувався гостинний двір.
Також в рамках Магдебурзького права місту дозволялося мати громадську лазню, шинок та млин. Доходи надходили поступово у міську скриню, ключ від неї зберігав бурмістр. Гроші з неї брали на оплату Магдебурзького права, також з цих коштів покривалися й інші витрати.
Серед важливих привілеїв Шепетівки: купці, що привозили сюди товари, могли продавати їх лише у цьому місті і тільки гуртом.
Наше місто, навіть у той час, було перетином кількох торгівельних шляхів, тому мало не щодня на ринковій площі купці торгували різними товарами.
Честь відкрити пам’ятну дошку з нагоди річниці отримання містом Магдебурського права надали міському голові Михайлу Полодюку та народному депутату Роману Мацолі. Вона встановлена на фасаді Шепетівської міської ради праворуч.
Крім того, викладачі Дитячої художньої школи написали серію картин, присвячених історії Шепетівки. Їх також експонували для відвідувачів урочистостей.
Таким чином городяни та гості свята мають чудову нагоду на власні очі побачити, як виглядала Шепетівка сотні років тому.
Шепетівка за 400 років пережила і злети, і падіння. Були часи розквіту й руйнування. Але завжди відроджувалася у своїй неповторній красі, зберігаючи свої народні традиції, культуру та мову.
Люба Шепетівко, зі святом тебе!
О це так новина! нічого в місті не працює, все занедбане, з доріг лише назва, а в нас дошки відкривають.
Сьогодні лише у Вас реаліії, хай щастить!
Село Шепетівка існувало вже у 1590-х роках. Є чітка згадка у історичному документі про село Шепетівку (від 1 вересня 1594 року). Який сенс святкувати 1619 рік? У цієї влади міста якась своя логіка, яка не зрозуміла історикам.
Яке таке “місто” в 1619 році??? Навіть у 1625 році в Шепетівці нараховувалося лише 128 будинків (включно з нежитловими). І тоді у містечку “жодних гендлів не було”. 120 власників будинків записані в інвентарі 1643 року.
Табличко-мания… Лечится только пенделем с должности.
Сразу становятся по барабану все важные даты и персоны. И пропадает желание рыться в трухлявых “исторических” бумагах. Доктора!…