Леонід Семенюк: «До катастрофи Прип’ять населяли щасливі люди»

Леонід Семенюк: «До катастрофи Прип’ять населяли щасливі люди»

З року в рік очевидців найбільшої техногенної ядерної катастрофи 20-го століття, що сталася у місті Прип’ять, меншає. Їхні спогади в телевізійних проектах намагаються доповнити все новими фактами та експертними висновками. Але ті, кого життя 31 рік тому «розщепило на атоми» і досі мають, що розповісти.

63-річний шепетівчанин Леонід Семенюк переїхав у Прип’ять у 1981 році. Пощастило Семенюку, бо саме формувався новий спецвідділ з охорони важливих об’єктів, їх у народі прозвали «шляпніками». Працював на атомній станції спеціалістом з налагодження систем сигналізації та зв’язку.

— Мене туди привабив квартирний інтерес, бо ж в той час можна було отримати житло впродовж року, — розповів Леонід Костянтинович. — У Шепетівці на квартиру потрібно було чекати мінімум 25 років. Погодився, звісно. І отримав житло в новобудові вже за три місяці. Уявіть, що за 9 днів зводилася панельна 9-поверхівка, місяць виконували внутрішні роботи і будинок готовий.

В нове житло, як годиться, перевіз Леонід Семенюк і дружину Світлану. Подружжя почало обживатися, згодом у них народилася донька Ірина.

— Місто переважно заселяла молодь, всі один одного знали, приятелювали, — продовжив Семенюк. —  Люди дуже допомагали один одному, таких товариських взаємин я більше ніде не зустрічав. Все необхідне для життя було доступним. Якісні імпортні меблі, побутова техніка, автомобіль — запросто. За містом така краса, що не описати, у лісах повно грибів та ягід. Поруч — річка. Не місто, а рай. Навіть не уявляли, що все це може враз зникнути.

Зміна Леоніда Костянтиновича припала у ніч, коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС.

— Виникло відчуття, ніби має щось статися, якась внутрішня тривога. І раптом потужний викид пари з реактора, аж шибки задрижали. Під ногами відчував поштовхи, схожі на рух трамвая. Як пізніше з’ясувалося, то трубопровід розривало. Підбіг до вікна і побачив вибух страшної сили, ніби земля під ногами провалилася. Мене відкинуло під стіну, раптовий жар і їдкий запах озону, — так запам’ятав перші хвилини катастрофи шепетівчанин.

Відразу прибули пожежники і почали гасити пожежу. Тим часом Семенюк лагодив сигналізацію:

— Сигналізація на атомній станції розташовувалася по периметру в декілька рубежів. Ділянка вийшла з ладу, поклацав апаратурою — не працює. Взяв новий блок, аби замінити, встановив і знову не працює. І так кілька разів. Перевірив полотно — ціле, живлення — також пошкоджень немає. Виявляється рівень радіації настільки зашкалив, що сигналізаційний блок виходив із ладу, ще до того, як його встановили. Зрозумів це, коли в одного прапорщика електронний годинник на табло показав 86 годин і 90 хвилин.

Аварія сталася вночі, а вже зранку багато працівників цієї зміни мочилися кров’ю та блювали. Засоби захисту, якщо такі й  мали, виявилися безсилими проти радіації 2000 рентген. В той момент навіть не було відповідного прибору для виміру такого рівня забруднення. Лише наступного дня з військової частини привезли потрібне устаткування.

Евакуйовувати населення Прип’яті почали тільки на третій день, 28 квітня. До того будь-яку інформацію про катастрофу приховували.

— Дружина Світлана і донечка Ірина поїхали раніше, взявши тільки документи. Все майно, яке нажили за 5 років, залишили, — сказав Леонід Костянтинович.

Лікували атомників у Києві не лікарі, а професори з Москви. Перший діагноз пана Леоніда — гостра променева хвороба. Але чоловік стверджує, що на той час був дужим та молодим і його організм  поборов радіацію.

Після повернення Леонід Семенюк працював на хлібозаводі, налагоджував нове устаткування. Став головою профкому, також очолив спілку чорнобильців. Двічі обирався депутатом міської ради першого та другого скликань.

Обжився у Шепетівці, заново своїми руками звів будинок. Але Чорнобильська катастрофа залишила відбиток на його сім’ї, навіть на онукові:  всі має статус чорнобильця.

За 30 років життєві обставини розсіяли чорнобильців по всій Україні та за її межами, та вони підтримують зв’язок і нині. Звісно, багато з них через стан здоров’я вже не в змозі приїжджати на офіційні зустрічі з нагоди річниці катастрофи, але частенько телефонують одне одному. Так і наш земляк Леонід Семенюк спілкується з друзями у Скайпі.

Попри страшні події, що довелося пережити подружжю Семенюків 31 рік тому, вони і досі згадують життя у Прип’яті. Не мають вони ні тогочасних фотографій, ні будь-яких цінних речей, лише спогади. А пан Леонід каже, що до катастрофи то було місто щасливих та радісних людей, а кожен прожитий день у ньому вважає найкращим.

 

 

 

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


1 коментар до статті «Леонід Семенюк: «До катастрофи Прип’ять населяли щасливі люди»»

  1. Nataliya Gurinovich коментує:

    Честь і повага таким людям. Просто робили свою роботу, а вберегли країну


Залишити коментар до Nataliya Gurinovich Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



На Хмельниччині є пошкодження внаслідок нічної атаки росіян
Цієї ночі вогонь наробив біди у будинку в Шепетівці
На Хмельниччині вночі збили три ворожі цілі
Біля будинку міського голови вибухнула граната: інцидент у сусідній із Хмельниччиною області
У Шепетівці 15-річний хлопець знайшов у шафі гранату: стався вибух
На Хмельниччині із палаючої квартири винесли двох дітей

Читайте у цій рубриці



Вплив телебачення на суспільство
Експерти прокоментували ініціативу Кабміну щодо ліквідації КРАІЛ
Уряд розширив напрями підтримки для фермерських господарств
З якими хворобами звільняють від мобілізації — повний перелік
Поняття «обмежено придатний» більше не буде, а тим, хто його має, доведеться повторно пройти ВЛК
КРАІЛ готуються ліквідувати: яких змін чекати
FacebookTelegramViberWhatsAppX