Як навчають бойових мистецтв?

У розмові з Володимиром Гнатюком, старшим тренером Всеукраїнської федерації фунакоші шотокан карате зі спеціальної підготовки дізналися, як він навчає бойовим мистецтвам своїх вихованців.

Чого навчає тренер бойових мистецтв своїх маленьких учнів?

— Це справа надзвичайно серйозна, оскільки вчимо наносити ушкодження іншій людині. Це не зовсім добре, якщо у навчанні відсутня моральна складова. Існує філософське розуміння, що сила — наче меч, який має перебувати в піхвах, а діставати його слід лише при реальній потребі. Тобто для самозахисту, щоб не порушувалася гармонія світу. Бойове мистецтво — система, яка не працює, якщо на твоєму боці відсутня правда. Я вже давно відслідковую в карате дію таких містичних законів. Тому важливо змалку виховувати в кожній дитині всебічно розвинену особистість, а не тільки гарного спортсмена.

Дівчата починають займатися бойовими мистецтвами заради самозахисту?

— Погоджусь, що в останній час нам у житті бракує естетики, тому відсутня і звичайна етика в спілкуванні. Через засилля жорстокості багато говоримо про самооборону. Хоча краще взагалі не використовувати силу, а поводитися так, щоб уникнути фізичного контакту. Один із постулатів підтверджує таку думку: поганий ти майстер, якщо довелося вдарити іншу людину. Зупини, не дай підійти до себе!

Що найважливіше під час тренувань?

— У боротьбі немає дрібниць, навіть недостатня сконцентрованість під час поєдинку із суперником може призвести до серйозних наслідків. На тренуваннях є вимоги щодо дисципліни. У нас порушенням дисципліни вже є, якщо вихованець не старається. Ніби дитина все виконує, але не удосконалює своє вміння. Спочатку тренер обов’язково зробить усне зауваження. Воно може звучати так: «Андрію, зберися, ти не уважний». Якщо не допоможе, то отримає «вузлик на пам’ять», наприклад: «Підійди, віджимання на кулаках». Це змінює стан учня і він включається у роботу. Ці чинники в тренуванні допомагають йти до мети, яку поставив спортсмен.

Без індивідуального підходу не досягнути успіхів у тренуванні?

— У нас займається до 35 дітей. Важливо також визначити емоційний стан дитини. Наскільки вона втомлена, що її засмутило чи розізлило — має зрозуміти сенсей. В цьому і полягає диференційований індивідуальний підхід, без якого в навчанні ніяк не обійтися. У нас багато спілкування, ми обговорюємо різні теми. Майже на завершення кожного тренування відбувається бесіда, яка ділиться на інформативну та діалог. Також практикуємо співпрацю з батьками. Нам цікаво, як дитина веде себе поза спортзалом, у школі та вдома. Відразу батьків залучаємо до тренувального процесу. Я завжди ставлю їм запитання: «Якщо ваша дитина відвідувала танцювальний гурток, ви знали різницю між джагом і твістом?» Домашнє завдання отримують також батьки: вивчити базові техніки. Адже залучаючи до процесу батьків, ми підвищуємо якість тренування.

Дякую за розмову.

Поділитися посиланням: