Любов Бурова завжди у русі

Творча, артистична, любить співати, креативна, надзвичайно працьовита… Про неї можна говорити багато гарних слів і все буде щирою правдою. А ще вічно чимось заклопотана. У цієї жінки завжди багато проблем, невирішених питань і ще їй потрібно зробити безліч справ одночасно. Повірте, всі питання вирішить, все буде зроблено вчасно і якнайкраще.

Її впевненості, яка, здається, поселилася в ній навічно, можна позаздрити. За яку б справу вона не взялася, можна бути певним, що вона буде вирішена і мети буде досягнуто. Коли ще працювала керівником, то в її голові постійно крутилися якісь цікаві креативні задуми і вона вміла їх реалізувати. Мене завжди вражало її вміння все робити швидко і шаленство, з яким вона йшла до мети. А купа креативних ідей у її віці, то щось надзвичайне і не піддається ніякому поясненню.

І хоча днями їй виповниться 70, але тільки три місяці минуло, як вона не працює. Хотіла написати «пішла на відпочинок», але слово «відпочивати» —  не для цієї жінки. Рух — оце її нормальний стан. Вона настільки жвава у свої поважні роки, що деякі молоді можуть їй позаздрити.

Скільки років її знаю, скільки всього переговорено, але щоразу при зустрічі нам є про що поговорити. З нею завжди цікаво. Просто зайти і попити чаю з пирогами, готувати які вона майстриня. Вона гарна господиня і, хоча довгий час жила одна, але завжди мала чим пригостити друзів. Вона має добрий смак і вміє гарно одягнутися. Не вийде на вулицю вдягнена абияк, без зачіски і не нафарбована.

За всі роки знайомства я не пам’ятаю, щоб вона була колись в депресивному стані чи в стані апатії. Її дієвій натурі це абсолютно не властиво. Вона вміє жити і радіти кожній хвилині життя. Її внутрішній вогонь душі і бажання жити надзвичайно потужні.

А щодо працездатності, то повірте мені, за всі свої довгі роки життя я не зустрічала людини, яка б могла зрівнятися в цьому з нею. Ремонти в бібліотеці не обходилися без її прямої участі, вірніше, вона була їх ініціатором і безпосереднім виконавцем. Ремонти вдома, в селі, в батьківській і власній хаті в Чотирбоках; обробіток городів біля хати і в полі, квітники… всього не перерахувати. І в себе на городі встигне все переробити і подрузі на дачі допомогти.

Гідно виглядає і в елегантному костюмі, і в джинсах. Чоловіки і досі дивляться на неї з подивом і захопленням водночас. А вона просто і невимушено спілкується як з друзями, так і з тими, хто в неї закоханий. Хто ж вона, ця справжня Жінка, яка все життя змушувала одних захоплюватися нею, інших вибухати пристрастю. а когось записувала в ряди тих, на кого не варто витрачати свій дорогоцінний час?

Це все вона — Любов Іванівна Бурова.

Народилася Люба у найкращу пору року — 4 квітня 1947 року в селі Чотирбоки, Шепетівського району. Батько — Іван Іванович – білорус, мати — Ольга Федорівна – українка.

Батько — будівельник, який міг сам збудувати будинок, починаючи від мурування кам’яного фундаменту і завершуючи дахом. Не знав тільки електрики. А ще чоботи шив, був заядлим мисливцем і любив грати на гармошці. Поставить малу Любочку на табуретку, розтягне міхи гармошки і крикне: «Доча давай!». І маленька Любашка співає частівки. Батько гордий за «дочу» і донечка радіє: співає та ще й пританцьовує. Отак і росла — бабуня вчила весільних пісень, а батько — частівок.

Скільки себе Люба пам’ятає, все співала і веселила гостей, яких батько любив пригощати. Мала була, ще в школу не ходила, а співала найголосніше на рівні з дорослими дівчатами і знала всіх пісень. Ніхто не міг її переспівати, коли на весіллі дружки з світилками влаштовували переспіви. Пам’ятає, як «колодку водила» малою з сусідкою. А колись пішла до старенької бабуні, що жила по сусідству, і прийшла додому плачучи. Плаче дитина гірко, аж захлинається. Мама до неї: «Чого тобі, дитиночко?» А Люба ще гірше голосить: «В бабуні є великі здорові мухи — зелені і гудуть, а в нас немає…». Ледве заспокоїла мати Любочку.

Після закінчення Чотирбоківської ЗОШ пішла працювати завідуючою сільською бібліотекою. Заочно закінчила Кам’янець-Подільське культпросвітнє училище.

Десять років працювала зав. методично-бібліографічним відділом районної централізованої бібліотечної системи, згодом протягом 19 років — директором Районної Централізованої Бібліотечної Системи.

Керівник народного літературно-мистецького об’єднання «Відродження», яке діяло при районній бібліотеці ім. М. Коцюбинського понад 23 роки. Заслужений працівник культури України. Член літературно-мистецької студії «Доля» з 2000 року. Любов Бурова — одна з засновниць Світлиці «Віри, Надії, Любові» Хмельницької обласної громадської організації «Стара Волинь».

Складна доля у цієї жінки – перше велике кохання, яке завершилося розлученням, маленька донечка на руках у 20 років, другий шлюб, теж невдалий, хворий син… Але попри всі негаразди вона залишилася турботливою матір’ю і найкращою бабусею. Підняла двох дітей, вивчила онука Олександра, а зараз допомагає онучці завершити навчання в інституті. До речі, онучка Юля пішла шляхом бабусі і отримала освіту бібліотекаря в Кам’янець-Подільському коледжі культури і мистецтва, а зараз навчається в Рівненському інституті культури.

Старша онучка Альона, педагог за освітою, проживає з батьками в Росії.

Любов Іванівна має добре серце і його тепло відчувають рідні.

Ось як вона написала про себе:

Від роду я ріднилася з добром,
Немов з роси, з води мої благання.
Наснажені любов’ю і теплом
Усі мої турботи і жадання.
Вони, як мами щедре вишиття,
І тата слово скупане любов’ю.
А я сама — частина їх життя,
Що відійшло, оплакане сльозою.
Життя моє — мов жниво на віку.
Що у трудах і в грозах визрівало.
Пізнала я розлук печаль гірку,
І сліз, і болю звідала немало.
В щоденній праці — все моє життя,
Та по землі не находились ноги.
Здається, вже й посидіти пора,
Та кличуть, мов літа, дороги.
І кожна в світ мене вела,
Та більше — не до свята, до роботи.
І скрапував солоний піт з чола
Та висівались, мов зерно турботи.
Яскрився день від сонячних заграв,
А діти, внуки додавали сили.
Я відродилась у розквіті трав,
Мене краса і люди полонили.
І я молила Бога: «Даждь нам есь»
Насущний хліб та ще води святої.
Мій рік 60-тий догоряє весь
Осінній рік моєї долі золотої.


Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: