Євгена Арцішевська сподівається відзначити століття

Нещодавно Євгена Арцішевська відзначила 94-ліття, але гостей запросить на сторіччя. Хоча жінка доживає віку самотньо, доглядає її знайомий чоловік.

— Зараз у Євгени Єжівни найбільшу радість викликають відвідини небагатьох знайомих та маленькі подарунки, — почав розповідь пан Олексій, який з власної волі погодився доглядати подругу тещі. — У жінки померли три сина, а у 2013 році переїхала з Білорусії до Шепетівки.

Про родину нагадують світлини. Збереглися ще довоєнні фото батьків. Сім’я мешкала у Люблінському воєводстві. Батьки мали дворянське походження, але збідніли. Мама у спадок одержала три гектари землі, тому в селі родину називали «тюлькою» (бідними), а багатих — «рибою».

У 1939 році 16-літню дівчину відправили на роботи до Німеччини.

Німеччина, 1940 рік

— Вставали працівники о п’ятій. Найважче — доїти десять корів. Вночі після цього не могла підняти руки. До десятої мали встигнути помити підлоги в свинарнику, а ще прибрати в будинку. А потім йшли працювати в поле. Господарі годували непогано, що собі варили, те і робітникам давали. Не буду скаржитися.

На початку весни у 42-му, коли садили картоплю, донька господарів штовхнула Євгену і вона вдарила коліно. Дівчина заплакала, але ніхто не звернув на це уваги.

— Коли достигали сливи, в мене розболілася і опухла нога. Я не змогла вийти на роботу і залишилася в бараці. Господарі сказали, що не дадуть їсти. Так і пролежала три дні голодна і кричала від болю. Потім мене пожаліли і відвезли в лікарню, де оперували коліно. Після операції працювати не змогла, тому мені порадили написати прохання повернутися в Польщу.

Вже на батьківщині знову довелося пережити страх смерті. Рятуючись, родина переїхала в Шепетівку.

— Нам довелося перебратися в Україну в 1944 році, щоб уникнути загибелі, — пригадує жінка. — Поляки стали вбивати сусідів-українців. Мене про небезпеку попередив знайомий і ми негайно залишили рідне село. Бачили, як замордували православного священика і його дружину. Також не пожаліли тих очевидців трагедії, які плакали та співчували загиблим.

Пані Євгена вийшла заміж. Коли дізналася, що під час війни чоловік служив у місцевій поліції, розлучилася. У місті жінку знали, як вправну кравчиню.

— Моя підопічна, не дивлячись на похилий вік, полюбляє гарні речі, — розповів пан Олексій. — Не визнає ніяких секонд-хендів. Нехай дешеві будуть обновки, але нові і світлих кольорів.

Що допомогло жінці витримати всі випробування долі?

— Я завжди молилася, — розповіла пані Євгена. — І зараз щоразу звертаюся до Бога.


Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: