Визволителя Шепетівщини привітали з 94-річчям

Провесінь далекого 1944 року принесла населеним пунктам Шепетівського краю визволення від німецько-фашистських загарбників. На жаль, з кожним роком все менше залишається живих учасників бойових дій, і тому дуже важливо дійти до кожного ветерана, який проживає поряд з нами.

Сьогодні хочеться розповісти про ветерана Другої Світової війни, колишнього бійця 148-ї та 280-ї стрілецьких дивізій, мешканця с. Михайлючки, учасника боїв за звільнення Шепетіського краю Василя Мілентійовича Якимчука, який 14 лютого зустрів свій 94-й день народження.

Цього дня іменинник разом із своєю родиною гостинно зустрічали усіх, хто завітав до його оселі. З теплими і добрими словами до нього завітали: перший заступник голови районної державної адміністрації Віталій Янушевський, заступник голови Шепетівської районної ради Артур Мовсісян та голова районної ГО «Ветеран Шепетівщини» Олександр Лукашенко.

З нагоди дня народження та 73-ї річниці визволення м. Шепетівки та району від фашистських загарбників гості висловили вдячність за особистий внесок у Велику Перемогу, побажали міцного здоров’я, довгих мирних років життя, злагоди, бадьорості духу, а також подарували квіти та цінний подарунок.

Колишній фронтовик у свої дев’яносто чотири має феноменальну пам’ять: він до сьогодні без запинки називає прізвища і військові звання своїх командирів роти, батальйону, полку, бойових побратимів, з котрими йому довелося брати участь у боях за місто Шепетівку, дійти до Берліну.

Народився Василь Мілентійович 14 лютого 1923 року в селі Закриниччі Новоград-Волинського району, що на Житомирщині. Після закінчення школи вступив до Київського водного технікуму.

Двадцять другого червня 1941 року він вперше побачив ворожі літаки, які скидали бомби на Київ. Пізніше він і сам зазнав їхніх бомбардувань та обстрілів під час оборонних робіт на Донбасі. Тут він разом з іншими добровольцями-допризовниками копав протитанкові рови.

Після відступу Червоної Армії з Донбасу опинився у ворожому тилу і довго добирався до рідної домівки. Повернувся до свого села. Проживати під час окупації було важко. Незабаром Василя Мілентійовича знайшли бійці десантної групи, яка виконувала спецзавдання командування в тилу ворога. Він стає у них зв’язківцем, аж до осені 1943 року.

У грудні 1943 року його рідне село звільнили від фашистів радянські війська. А 17 грудня хлопця мобілізували до лав Червоної Армії. Він був направлений у навчальний полк, який розташовувався у місті Червоноармійок. Тут протягом десяти днів він вивчав мінометну справу. Після закінчення навчання його направили в 148-му стрілецьку дивізію, у мінометний підрозділ і відправили на фронт.

У цей час розпочались бої за визволення Шепетівщини. Вони тривали на дальніх підступах до міста. Чотирнадцятого січня 1944 року було звільнено село Михайлючку. У селі Червоний Цвіт 27 січня підрозділи підійшли до села Климентовичів, де упродовж двох днів 148-ма дивізія вела важкі бої за визволення села. Після цього надійшов наказ виступати на Шепетівку.

Вранці 148-ма стрілецька дивізія увійшла до міста. Підрозділ, в якому був Василь Мілентійович, звільняв залізничний вузол, центр міста та район цукрового комбінату. Проте німці не змирились із втратою Шепетівки, підтягнули танкові частини і розпочали контрнаступ. У ході кровопролитних боїв Шепетівка неодноразово переходила, як кажуть, із рук в руки. В одному з таких боїв у районі цукрокомбінату Василя Мілентійовича було поранено в ногу осколком міни. Його направили у медсанбат.

Після нетривалого лікування боєць повернувся на передову. Але цього разу він зарахований до 1031-го полку 280-ї стрілецької дивізії, яка утримувала оборону на південно-західній околиці Шепетівки, неподалік села Плесни. У дні визволення Шепетівки йому виповнився двадцять один рік.

Вже 4 березня 1944 року розпочалась Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція. Прорвавши оборону німців у районі Плесни, 280-ма стрілецька дивізія продовжила свій бойовий шлях на Захід. Василь Мілентійович брав участь у звільненні Західної України, Польщі. Особливо тяжкі бої були на Сандомирському плацдармі, на річці Віслі.

У його бойовій біографії закарбувалися фронтові дороги Німеччини. Особливо виснажливими були форсування Одера, Нейсе, бої у передмісті Берліна. Закінчив війну Василь Мілентійович на річці Ельбі, де війська Червоної Армії зустрілися з американцями. Другого травня 1945 року фронтовик був у переможеному Берліні. Як каже сам ветеран, дивом залишився живим.

Після повернення у рідні краї він відбудовував народне господарство. У мирний час Василь Мілентійович Якимчук також пройшов славний трудовий шлях. Все своє життя він присвятив роботі на залізничній станції Майдан-Вила. До багатьох бойових нагород додались і відзнаки за добросовісну працю. Невтомний, активний ветеран неодноразово обирався депутатом Михайлюцької сільської ради.

Перебуваючи на відпочинку він жваво цікавиться сьогоденням. Радіє вільній землі, яку відстояв у кровопролитній боротьбі з ворогом. Єдине, про що мріє, щоб закінчились бойові дії на Сході України, хвилюється, щоб онуки та правнуки не знали війни.

Тож бажаємо Василю Мілентійовичу мирного неба, благополуччя, здоров’я та довголіття!

 

 

 

 

 

Поділитися посиланням



Реклама


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці