Воїни-інтернаціоналісти згадують побратимів
Вже традиційно напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав шепетівчани, яким довелося воювати в чужих країнах, згадують загиблих і же померлих однополчан. У церкві Віри, Надії, Любові там матері їх Софії, настоятель якої отець Анатолій теж побував у Афганістані, зібралися воїни-інтернаціоналісти на панахиду по загиблим.
— Духовний фактор на війні стає основою дій, — зазначив отець Анатолій. — Якщо немає вічності, тоді відпадає сенс жертвувати своїм життям. Мені мама надіслала в Афганістан посилку, в якій знайшов листочок із молитвою та хрестик. Їх тримав у машині за склом. Адже кожен на своєму місці сумлінно виконує покладені на нього завдання. У кожного вони свої: для школярів – одні, для батьків – інші. До власних зобов’язань додаються ще й загальнолюдські. Боронити Вітчизну є одним із таких завдань. На той час, перебуваючи в Афганістані, ми свято вірили, що захищаємо свою Батьківщину, а це однин із вищих обов’язків. Сьогодні українці боронять свою землю на сході. Ми щиро молимося за них. А вони на передовій, навпаки, хвилюються, як там рідні вдома.
Голова Шепетівської спілки воїнів-інтернаціоналістів Валерій Окорський вручив отцю Анатолію медаль «За звитягу золота гілка».
— Хто пройшов службу в Афганістані, не люблять пригадувати ті події, — поділився думками старший прапорщик Фелікс Козерацький. — Війна, за великим рахунком, – нездатність політиків далі керувати процесами у країні. Яку я бачу різницю між тими подіями і сьогоднішньою війною, яка йде в Україні? Це — ставлення до полонених. Сьогодні хлопців, які повернулися з полону, зустрічає навіть Президент і дякує, що залишилися живим. Зараз поступово повертається честь мундиру, який ми втрачали кілька десятиліть. Нам, воїнам-інтернаціоналістам, теж хочеться з боку держави більше поваги, щоб не лякали, що пільги знімуть. Бідово живеться нашому брату, афганцю. В когось є пенсія, а хтось ще не отримує.
Щорічні зустрічі так необхідні колишнім військовим, щоб пригадувати молоді роки. А ще обмінюються думками, підтримують та допомагають при можливості. Дехто не доживає до наступної зустрічі, тому чоловіки згадують і шанують пам’ять про них.
Залишити відповідь