Тетяна Демчук понад 30 років гаптує рушники

У мальовничому селі Корчику, що на Шепетівщині, живе жінка з золотими руками — Тетяна Демчук, яка понад 30 років займається вишивкою хрестиком. Якби зібрати всі роботи разом, то можна було б заповнити не одну виставкову залу.

Переступивши поріг будинку, потрапляєш ніби в галерею. Навкруги розвішені рушники, розкладені подушки, серветки, скатертини, а на стінах — ікони. Пані Тетяна додає яскраві барви, щоб вишивка стала «живою» та замайоріла фарбами, використовуючи різні кольори та відтінки. Для свого захоплення не шкодує ні часу, ні коштів.

Тетяна розпочала вишивати у двадцять років, коли прийшла у невістки. Вишивала ночами разом зі своєю свекрухою Ольгою Петрівною, якій незабаром виповниться 80. Зараз дві жінки в спільній колекції мають понад двісті вишиванок.

Ольга Петрівна голку до рук взяла ще у другому класі й лише нещодавно облишила гаптувати гладдю.

— Зараз вже роки не ті, руки болять, — розповідає Ольга Петрівна. — Колись я працювала в медпункті санітаркою, ще брала норми у колгоспі , а у вечірній час вишивала.

Попри те, що роботи було багато, знаходили час і для улюбленого заняття — вишивали до 2–3-ої години ночі. А прокидатися потрібно було о 4–5-ій годині, бо тримали ще й велике господарство. Зараз у пані Тетяни воно теж немале: має двох коней, корову, трьох свиней, курей, обробляють один гектар городу, ще й на роботу встигає.

— Те, що всі говорять про брак часу — неправда. Хто не хоче — той і часу не має, — переконана Тетяна. — Звичайно, вишивати дуже важко: й руки болять, й голова весь час нагнута. Коли є бажання творити — не звертаєш ні що увагу, не в силах покинути. Це своєрідна терапія від усіх хвороб.

У творчому доробку пані Тетяни близько 100 виробів. З них — понад 40 рушників. Свої витвори вона дарує дітям, хрещеникам, родині.

Раніше гаптувала здебільшого різні квіти. Проте з народженням онуків у її колекції з’явилися дитячі мотиви — мультяшні собачки, коники, білочки, котики…

Маючи такий талант, як у пані Тетяни, можна було б заробляти чималі кошти, адже вироби ручної роботи коштують недешево, проте, майстриня цього не прагне.

— Це — моя праця, і я хочу, аби вона б залишалася в мене. Бо є такі люди, які сьогодні куплять, а завтра викинуть, — додає на завершення пані Тетяна.

Поділитися посиланням: