Ніцца і 15 євро у кишені
Після відвіден Чехії та Німеччини на мене чекала Франція. Вона зустріла наш автобус сонцем, всі пасажири прокинулися і їх неможливо було відірвати від своїх вікон. Краєвиди маячили один за одним, гірськими серпантинами ми добиралися до Ніцци. Як тільки ми заїхали у Ніццу одразу ж стало зрозуміло — це зовсім інший світ, ніби кадри із фільму. Вузенькі вулички, сині стільчики вздовж Англійського бульвару, пальми, маленькі вікна зі ставнями, різнокольорові будинки та Середземне море… Ось таким переді мною постало Лазурне узбережжя Франції.
Всю ніч ми їхали у прохолодному автобусі, тому я схопила легкий нежить, в додаток не було часу, щоб привести себе до ладу — я пішла гуляти по місту у стареньких джинсах і білій футболці, у сумку кинула купальник і пляшку з шампунем. Після Ніцци ми мали їхати в Монако, тому речі для прогулянки по князівству я підготувала заздалегідь і залишила в автобусі. Як тільки ми зібралися йти до екскурсовода наш куратор повідомив, що ми поїдемо в Монако не нашим автобусом… Тому я покладала великі надії на те, що шампунь у сумці зможе привести мене до мінімального ладу (знайти професійний шампунь та іншу косметику можна тут), залишилася справа за малим — знайти душ.
Палюче сонце узбережжя не давало можливості вдосталь насолодитися цим чудовим містом і я раз за разом жадно дивилася у бік моря і мріяла якнайшвидше у нього зайти. Нарешті випала така нагода і ми мали дві години, щоб покупатися у морі. Пляжі Ніцци відрізняються від наших — кабінок для переодягання там немає, зате є біотуалет! Я його використала не за призначенням, а лише одягнула там купальник. І ще одна проблема вирішилася — душі на пляжах Ніцци теж є, щоправда вода в них холодна і тече по таймеру. Нарешті момент істини — я зайшла у воду і не могла повірити своїм очам, вода дійсно лазурна. Течія принесла теплі води, масу задоволення і спогади з дитинства. Наших дві години добігали кінця і ми з подругою пішли мити волосся під холодним душем. Такого місцеві ще не бачили, емігранти з Африки посміювалися з нас, але нам було байдуже — ми вже з нетерпінням чекали Монако.
Князівство — інший вимір, який неможливо збагнути за декілька годин. Нас возили по трасі «Формули 1», яка інкрустована стразами для блиску, показували резиденцію князя Монако, собор, де похована Грейс Келі, але найцікавіше було попереду — найрозкішніший район Монако, Монте-Карло.
Всіх цікавили не стільки архітектурні споруди в Монте-Карло, скільки відоме казино. І я, маючи 15 євро у кишені вирішила випробувати долю на щастя. На вході мене обшукали з металошукачами, перевірили сумочку, просканували закордонний паспорт і попросили купити вхідний квиток. Я заздалегідь знала, на яке число буду ставити — 6. Ігровий зал був прикрашений величезною люстрою із дорогоцінного каміння, підлога у червоних килимах і чотири столи для гри в рулетку. Все не так як у фільмах, де у залах метушаться люди з мартіні. На весь зал я нарахувала близько 20 чоловіків у костюмах, які програвали десятки тисяч євро за одну хвилину і я… Дівчинка, яка зранку мила волосся у душі на пляжі і має 15 євро у кишені. Я зайняла своє місце за столом і зробила ставку на 10 євро, на жаль, моя ставка не зіграла. Я не засмутилася, бо отримала дещо більше — враження. Вже у готелі я розгорнула програму туру і зрозуміла, що далі більше — легендарне місто Канни.
Залишити відповідь