«Вартую! Шановні лучани, вітаємо гостей зі славного міста Шепетівки»!

Присвятіть вихідний для сьомого чуда України — замка Любарта у Луцьку. І ви справді не пожалкуєте… Якщо раніше місто Луцьк у мене асоціювалося лише з Лесею Українкою, то нині уявлення про цей  історичний край врази змінилося.

Як дістатися

На подив, потяги до Луцька з Шепетівки ходять досить часто. Можна виїхати ранковим потягом о 5-й і вже по восьмій годині ранку зійти на пероні Луцького вокзалу. Є можливість  повернутися назад  в той же день, о пів на 11 вечора потягом Ковель-Одеса. Особливою обізнаністю про міське  транспортне сполучення не потрібно володіти, адже у Луцьку в історичну частину міста можна дістатися від вокзалу пішки. Але про всяк випадок скажу: вартість проїзду в маршрутці — 4 грн.

Піша подорож

Саме такий варіант я обрала, оскільки у новому місті хотілося побачити все: від благоустрою до пам’яток історії та культури.

Від залізничного вокзалу варто прогулятися пішки, адже на шляху до замка є чимало цікавинок, які варті уваги туриста. За кілька зупинок знаходиться стадіон, він досить усучаснений, а його величина вражає. Зазирніть всередину, аби у цьому переконатися.

Далі можна відвідати місцевий музей військової техніки. В наявності є експонати ще з часів Другої світової війни: авіаційні комплекси, бронетанкова техніка, зенітно-ракетні комплекси, артилерійське озброєння, техніка служб забезпечення тилу Збройних сил України та техніка військ зв’язку.

Всі зразки техніки знаходяться на задньому подвір’ї, тому дозволяється зазирнути в середину будь-якого експонату.

«Нутро» винищувача

Ще однією важливою складовою цього музею є сучасна виставка, присвячена учасникам АТО.

«Амуніція» та особисті речі військових так званої ДНР

Ціна за вхід символічна, а враження від побаченого зашкалюють.

Під час прогулянки також не можна оминути увагою і спортивну школу, адже на сучасному спортмайданчику зрання займаються діти.

Далі по маршруту — парк Лесі Українки. Гарне місце з видовищними краєвидами, також на його території розташований зоопарк. Якщо взяли у подорож дітей, то саме це місце для них буде найцікавіше.  Окрім стандартних атракціонів там  є ще й канатна доріжка.

Історичний центр, або портал у середньовіччя

Вежі замку Любарта видніються звідусіль, але дістатися його не так вже й легко, якщо ви у Луцьку вперше. Запитуйте у перехожих, і вони вас спрямують у правильному напрямку. Мені, по щирості, не сподобалося, що замок оточений з боку парку базаром. Таке сусідство дещо плюндрує історичне місце.

Подвір’я замку

Якщо ви прямуєте до замку, то першою ознакою правильно обраного шляху стануть черниці, або інші церковні служителі. Вони всі йдуть у свої храми повз замкову браму. Історично склалося, що всі визначні місця середньовіччя знаходяться в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк».

Будинок Голованя

Також у цій частині міста знаходиться і відомий будинок скульптора Голованя, або, як прозвали його місцеві, Будинок з химерами. Знайти його буде не важко, слідуйте за скульптурами, що приведуть вас прямісінько у помешкання, що оздоблене вирізьбленими на камені зображеннями святих, дів, горгулій, химер, міфічних істот тощо.

Один із найбільших європейських монарших конгресів відбувся саме у Луцькому замку, взимку 1429 року. 13 тижнів найповажніші європейські гості жили на широку ногу у князя Вітовта. Вельмож приїхало стільки, що їх довелося розселити в ближніх селах. Попри людське око вирішувалися дипломатичні питання, але найголовнішим приводом для зібрання стала коронація князя Вітовта Великого. І документи були готові, і корону вже благословив Папа… Та не судилося найголовнішому атрибуту процесії коронації добратися до Луцька, загадковим чином корона зникла. Справа всього життя Вітовта зійшла нанівець, він так розхвилювався, що за рік після з’їзду монархів помер. Історики переконані, що серце князя не витримало такого приниження.

Але як би там не було, волиняни дуже поважали та любили свого правителя, тому й називали його ще й святим князем. І цьому є пояснення, адже за життя Вітовт прославився, як правитель, що дбав про своє князівство. Цікавим фактом біографії Вітовта Великого є його членство в Ордені Дракона, до якого входило лише 24 лицарі, серед них і Влад II Дракул.

На території замку можна відвідати музеї друкарства та художній. Обов’язково рекомендую побувати в обох. У музеї друкарства, окрім перших друкованих книг, є ще й старовинні станки. А в художньому музеї під час огляду експозиції можна насолоджуватися живим виконанням музичних творів.

Та нині про середньовічне життя Луцька свідчать такі пам’ятки архітектури, як замок та культові споруди. Синагога, лютеранська кірха, костел апостолів Петра та Павла з підземеллям, монастирі – все це відкрите для туриста. У будь-яке зі згаданих місць можна запросто потрапити, і кожне має свою цікаву історію. Рекомендую відвідати підземелля, квитки для цієї екскурсі можна придбати у замку.

До речі, нині в Луцьку відбувається чимало захоплюючих реконструкцій історичних подій, які наділені міфічним романтизмом. Насправді ж це все — вигадка, бо такого у середньовіччі тут не було.

На жаль, я так і не почула захоплюючої середньовічної історії про кохання.

Не пропустіть повз увагу…

Серед запропонованих у Луцьку місць відпочинку я б обрала кінотеатр мультиплекс. Його відвідування можна запланувати на вечір, звісно, якщо маєте намір заночувати у хостелі. Також дозвольте собі невеличку дегустацію різних смаколиків, серед яких випічка сімейної пекарні. Для дітей сподобається дитяча залізниця, а дорослим до душі стане музей технічного прогресу. Також зверніть увагу на багатоповерхівки, на бокових панелях трапляються вражаючі сучасні мурали на патріотичну тематику.

Сучасний мурал на багатоповерхівці

Найприємнішим спогадом цієї подорожі стало вітання кликуна Владислава Старенкова на В’їзній вежі замку. Рівно опівдні на вежі вуличний музикант затрубив і сповістив городян: «Вартую! Шановні лучани, вітаємо гостей зі славного міста Шепетівки»! Здавалося б така дрібниця, але так приємно!

Фотогалерея


Поділитися посиланням



1 коментар до статті ««Вартую! Шановні лучани, вітаємо гостей зі славного міста Шепетівки»!»

  1. Олена Сонячна коментує:

    Навчалася у славному місті Луцьк тож можу підтвердити, що це місто надзвичайно красиве, затишне і таємниче. Причому місто гарне не зважаючи на пору року. А ще є багато легенд, які пов’язані з історичними об’єктами. Наприклад за однією із легенд князь Любарт закохався у молоду і гарну дівчину, але дівчина невідповіла князю взаємністю за що він їй викрав і щоб вона не дісталась нікому замурував нещасну в одній із веж замку.
    А ще свого часу на сайті Луцького порталу була слідуюча легенда
    князь Любарт, за якого посеред болота зросла фортеця стародавнього Лучеська, закохався в привабливу міщанку, яка вирізнялася з-поміж інших не лише красою, але й примхливістю і непокірливістю. Так і не досягши бажаного ні вмовляннями, ні подарунками, князь (який, до речі, був деспотом) запроторив нещасну Оксану (легенда доносить до нас навіть її ім’я) до Стирової вежі і наказав її утримувати доти, доки вона не відповість йому взаємністю. Батьків дівчини, щоб не здіймали зайвого галасу, однієї вітряної ночі втопили в болоті поблизу замку. Дівчина була в розпачі, але, прихильною до князя не стала. Зрозумівши, що нічого з цього заміру не вийде, Любарт дозволив кільком своїм воякам побавитися з нею, як їм заманеться. Вояки «побавилися», але, налякавшись того, що дівка посивіла і збожеволіла, вбили її, а тіло, четвертувавши, викинули з мура в ріку, де воно стало здобиччю риби. Незабаром князь віддав Богові душу, а довкола замку почали коїтися дивовижні речі. Жахлива смерть спіткала кожного з вояків (їх було троє), хто збиткувався з Оксани: одного перетиснуло замковою брамою, другого затоптали кіньми, а третій зник без будь-якого сліду однієї ночі, коли стояв на варті. По ньому залишилася витоптана, наче ратицями, трава і більш нічого. З того часу мешканці довколишніх осель часто чули, що ніби щось з-під землі стугонить і двома голосами (чоловічим і жіночим) кличе Оксану. Сама Оксана ходить довкола замку у вигляді скривавленої примари з розпатланим волоссям і збирає частини свого тіла. До кінця XIX ст. дуже багато людей зіткнулися вночі з цим привидом, який, на відміну від своїх англійських «колег», ставиться до тих, хто живе на землі, достатньо агресивно. Привид Оксани може легко перетворитися на будь-яку потвору, яка не тільки напускає страху, але й завдає фізичного болю. Розповідей очевидців, звичайно, не збереглося, але дехто переказує, що спочатку Оксана з’являлася без голови і розмахувала руками, наче вітряк, а голова її кликала самотніх подорожніх з річкових очеретів. Людина кидалася на допомогу, бо думала, що хтось топиться, і сама потрапляла у вир, де її якась сила тягла на дно (до речі, варто задати собі запитання, чому Стир біля Луцька прославився як річка-убивця?).
    В повоєнні роки (знову ж, за переказами) бачили Оксану, але вже з головою, яка стояла на верхівці вежі і співала тужливим і страшним голосом, а їй відгукувалися з-під землі батьки. Кажуть, що кілька століть Оксана прагне повернутися до матері і батька, яких закатував князь, але не може, доки не визбирає всю себе. Зараз залишилося знайти лише перстень, який був у неї на правій руці і який котрийсь з вояків продав на Луцькому торговиську. Перстень цей нещасливий і приносить самі лише нещастя тому, до кого потрапляє. А дістається він дуже дешево або ж його можна знайти просто на дорозі. Підіймати його не варто, якщо не хочете, щоб родина почала вимирати або щоб згоріло помешкання. Може, все це побрехеньки лякливих старих бабусь і дідусів, але чому при реставрації замку за нез’ясованих обставин загинуло кілька будівельників? Чому група спелеологів відмовилася досліджувати підземні ходи? Чому ленінградські археологи так і поїхали ні з чим, полишивши на початку 80-х років розкопки в середині замку? Звичайно, за сьогоденною кризою і метушнею не залишається вільного часу для віри у різних вихідців з того часу та страхітливих потвор. Та й сам луцький привид давно не давав про себе знати, хіба зітхне тихо у верболозах чи засвітить вогника-манівця біля замкових мурів. Навряд чи можна знайти людину, яка б підтвердила своїми свідченнями існування луцького привида, а от тих, хто кепкуватимуть з цього, хоч греблю гати.
    Кажуть, над усе привид ненавидить людей у військовій формі. Так, коли в 30-х роках ХХ ст., до радянської окупації в Луцьку розташувався польський гарнізон, одного „чудового” місяця (а це був листопад – місяць померлих) почали зникати вояки, тіла яких згодом виловлювали в річці Стир без видимих слідів насильства, але з тавром невимовного жаху в очах. Командування гарнізону звернулося до священика з проханням запобігти містичній напасті, і, коли був проведений обряд вигнання злого духа, пристрасті на деякий час вгамувалися, але не надовго…


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: