Німецькі пригоди студентки: як заробляються «статки» в Європі

Ще восени я вирішила, що поїду в Німеччину на роботу, хоча гостра необхідність заробити не стояла. Самій страшно, а ось з подругою вже веселіше.

Ми знайшли посередника в Україні, який допоміг нам знайти роботу в Німеччині. За свої послуги «люб’язний» пан попросив 150 євро, але відступати нікуди. Той самий пан отримав гроші і наказав чекати подальших вказівок. Минув місяць, потім другий, а пізніше ми з подругою схаменулися — незабаром сесія, а візою ще навіть і не пахне, як і вакансією.

Щойно я і коліжанка надумали телефонувати люб’язному пану, як він сам подзвонив. Він говорив дуже швидко, так, що ми ледь встигали сприймати інформацію, ще й яку! Посередник сказав, що знайшов для нас роботу поблизу Гамбурга, не лукавив — одразу ж випалив, що працювати доведеться важко, але плата теж висока. Нічого іншого він нам і не пропонував, отож, ми, не довго думаючи, погодилися і на цю роботу — збір і посадка полуниці на господарстві.

Я пам’ятаю, як ми голосно сміялися у кімнаті гуртожитку, коли читали умови праці. Початок роботи о 4:30, вихідних може і не бути, доведеться працювати під дощем, працювати треба старанно. Нас ці факти цікавили найменше, подумки ми вже були і у Гамбурзі і на Північне море поїхали, ще й у Берлін змоталися, а потім у Амстердам, бо так дешевше. Загалом, наш юнацький максималізм перетнув усі межі.

Надійшло повідомлення від посередника «Не марнуйте часу, збирайте необхідні документи!» і величезний список цих самих документів для візи. Чотири дні ми не бачили світу у гонитві за папірцями, але найголовнішої підстави для відкриття візи у нас так і не було — люб’язний пан все ще не надіслав нам запрошення на роботу, але божився відправити якнайшвидше. І ми таки отримали його, щоправда у день подачі анкети на візу, до речі, у візовий центр ми теж спізнилися. Навіть не виникло сумніву, що візу нам дадуть і ми почали власне переселення народів — збирали все придане з собою. Навіть більше — моя подруга навіть декілька суконь захопила. Валіза виявилася зовсім не «важкою», всього 30 кілограм.

Зі Львова ми виїхали до Києва, а зі столиці прямо на кордон. Наш досвідчений водій швидко «збив» з усіх по 5 євро і тому кордон ми пройшли за 40 хвилин. Далі ще 17 годин у дорозі і ми опинилися у маленькому селі Фухлендорф. Тут і почалися наші солодкі полуничні дні…

Слідкуйте далі за моїми розповідями на сайті «День за днем» про заробітки на німецьких полях.


Поділитися посиланням



1 коментар до статті «Німецькі пригоди студентки: як заробляються «статки» в Європі»

  1. Наум коментує:

    Що далі, здогадатись не тяжко. Це і відношення як до предмету. І робота без передиху. І заниження заробітку. Я проходив такий же “курс”. Є тільки одна різниця. Я вивчив мову і закінчив професійний курс. Потім почав працювати за професією. До того ж я мав статус репатріант а не емігрант ,або гастарбайтер.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: