Перший крок з Шепетівки у Європу
Восени 2017-го депутатська делегація міста Шепетівки три дні перебувала у польському Ловичі. Надто обмаль часу, щоб вникнути, тим більше вивчити роботу комунальних підприємств, підлеглих мерії служб, її відділів, соціальної сфери, громадських організацій.
Поїздка була приватною. Тим часом справжня її суть — ділова виробнича екскурсія, запрограмована на співпрацю двох міст у рамках Євросоюзу. Зачаровані «куточком земного раю» у місті самоврядного органу, троє шепетівських неофітів, після повернення, зробили перший крок до поріднення міст.
Урок учителя історії
— Ми ходили настільки чистими вулицями, тротуарами, доглянутими дворами поміж будівель і кожному здавалося, що до наших ніг схиляли свої голівки прекрасні айстри, прийшли з України чорнобривці, яскраво посміхалися пізньоосінні на клумбах, газонах, квіткових доріжках поряд із тротуарами — квіти… Очі дивилися, а душа купалася у тій ловічській красі, що йшла нам на зустріч, віталася з нами і проводила, — із притаманним ліризмом, неймовірно захоплений під час перебування на польській землі, спілкуванням із інженерами, робітниками, які творять красу, добробут, скрашують людське життя, розпочав свою розповідь Шепетівський міський голова Михайло Полодюк. І поклав переді мною поспіхом зроблені начерки — власні замітки, що їх вже почав перетворювати у план співпраці між Ловічем та Шепетівкою.
А першого ж після прибуття на польську землю робочого ранку Михайло Полодюк, голова депутатської комісії житлово-комунального господарства Михайло Верхогляд, голова бюджетної комісії, керівник комунального підприємства Юрій Шайнога йшли рука об руку із бурмістром Кшиштофом-Яном Камінскі найстарішою вулицею «м’яста». Вулиця, наче під ватерпас один в один вимощена «полірованим бруком». Праворуч і ліворуч настільки чисті асфальтові тротуари, ніби їх напередодні спеціально помили шампунем, щоб здивувати «українських парламентарів».
Очільник міста, згідно з програмою, запропонував екскурсію до власнествореного дітища. Розповідав як починав своє головування, як усією громадою робили на гурт гуманну справу…
Тим часом очі гостей пасли власний крок. Вони йшли, озирались, не спускали своїх поглядів із мальовничого довкілля. Вулиця, її узбіччя без листочка або гілочки, без випадкового папірця, або цукеркової обгортки, без всюдисущої при стежці-доріжці травинки-спориша, не доведи Господи — поліетиленового кулька, з яких у нас, в Шепетівці, нерідко віхоли самоутворюються — від вокзалу до ринку…
— Але, пане Камінскі, чому на створеній Вами ландшафтній красі така контрастність: на двоповерхових будинках стіни утеплені, вікна з покрівлею нові, а на отих — двох вже згасла первинна краса і їх привабливість?… Ген далі будинки скидаються на наші котеджі? — швидше, щоб не ступати поряд мовчуном, запитав Михайло Полодюк.
— Тен і тен, пшепрашам пана, двоповерхові домікі — то є старе соціальне житло. Воно муніципальне. Як у Шепетівці… Ми такі будівлі від фундамента до покрівлі злагодили, а мешканці добре усвідомлені, що мають шанувати громадське добро краще, ніж би мали власне. Лагодили будиночки за кошти грандів: цо то таке — у підсумку будемо говорити.
Багатоповерхові будинки — то ловічеської спільноти: які господарі, так і своє житло доглядають. Як у вас ОСББ. Але стан тих будинків у нас на оці.
Найфайніші, як ви кажете, то є власність: які статки і смак має грошовитий пан, такий він будує маєток.
Розумний і гоноровий поляк Кшиштоф-Ян Камінскі продовжив розмову про власне дітище — трамплін і коньок його бурмістрства. Виставивши свою кандидатуру на міського голову, він одним пунктом програми зобов’язався увіковічити пам’ять загиблих містян.
Поряд з містом біля річки — глибока улоговина. Під час німецької окупації фашисти створили у ній «санітарну зону»… Спочатку розстріляли усіх євреїв міста, потім — гордих і непокірних поляків, які не піддалися швабам, а виснажених «живих трупів» — червоноармійців, які вже не могли працювати на каторжних роботах, «утилізовували» за допомогою кулеметів. Минула влада не переймалася місцем людської трагедії. Улоговина з часом самозаболотилася, заросла очеретом, хащами.
Хватить переймати досвіди,Пора щось робити..Місто заслуговує на краще.
Для того щоб підмести та почистити вулиці потрібно аж у Польщу пертися????? Ви там що знущаєтеся?
“троє шепетівських неофітів” і т.д.. Стаття настрій підняла, давно так не сміялася
Хороший настрій? А як тобі термін виробнича екскурсія?
Petro Makarenko-style!! Є такий закон: коли він береться за перо – чекай виборів.