Коли в Шепетівці почали називати вулиці на честь діячів Української революції?

II

На західній околиці міста Шепетівка знаходиться вулиця Грушевського, названа на честь відомого українського історика, громадського та політичного діяча, голови Центральної Ради УНР, автора понад 2000 наукових праць. Народився Михайло Сергійович 17 (29) вересня 1866 року у м. Холм, нині Польща.

1869 року, через стан здоров’я батька, сім’я переїхала на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870–1878), згодом — до Владикавказа (1878–1880).

Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії.

У 1890 р. він закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті М. Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією В. Антоновича М. Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року.

У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 році. Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка, створив і очолив Археографічну комісію НТШ (1896–1913).

На початку 1897 року Михайла Грушевського обрали головою НТШ (1897–1913).

Протягом 1897–1898 років Грушевський написав 1-й том своєї фундаментальної праці — «Історія України-Руси», наприкінці 1898 року ця робота була надрукована у Львові. Незабаром Грушевський видав ще два томи своєї праці.

Перебуваючи в Галичині, Грушевський намагався триматися осторонь від політики, проте 1899 року він разом із Іваном Франком увійшов до Української національно-демократичної партії та очолив міське відділення. Але незабаром, через небажання відлучатись від наукової роботи, вийшов із неї.

Для розвитку української літератури Грушевський разом з Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник» (Львів, 1898–1905, Київ, 1905–1907), був одним з організаторів Української видавничої спілки (1899 рік).

Восени 1905 року Михайло Грушевський переїхав до України, де відвідав Київ, Одесу та Харків.

Після організації Українського Наукового Товариства в Києві весною 1907, був обраний його головою. Водночас Грушевський очолював і львівське товариство, постійно перебуваючи то у Києві, то у Львові.

У вересні 1907 за участі Грушевського, що увійшов до його керівництва, було створене нелегальне позапартійне українське громадське об’єднання — Товариство українських поступовців, що згуртувало сили українства й до 1917 року було єдиною діяльною українською організацією ліберального напряму. Свою політичну платформу Грушевський базував у той час на принципах конституційного парламентаризму й автономії України.

Повернувся історик до Києва 22 листопада 1914. Російська влада була вороже налаштована до вченого, наказ по губернському жандармському управлінні про його ув’язнення був датований ще 30 серпня 1914. 28 листопада 1914 Грушевського заарештували за звинуваченням у австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Утримували його у Лук’янівській в’язниці до 18 лютого 1915, за цей час його допитували не менше 16 разів.

Відправлений на заслання до Симбірська (нині м. Ульяновськ) власним коштом у супроводі одного конвоїра, куди прибув 22 лютого 1915. Завдяки клопотанню Петроградської академії наук, Грушевському було дозволено переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою з забороною викладацької діяльності. До Казані Грушевський переїхав з родиною 2 вересня 1915.

У вересні 1916 переїхав до Москви, де розгорнув активну громадсько-політичну діяльність.

Волю йому принесла Лютнева революція у Петрограді.

3 (16) березня 1917 року в Києві почалося формування Української Центральної Ради, яка 7 (20) березня заочно обрала Грушевського головою (це рішення було одностайно підтверджене 6 (19) квітня на Всеукраїнському національному конгресі). Грушевський приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів. Викликаний телеграмою, 13 (26) березня він повернувся з Москви до Києва.

7 (20) листопада УЦР під головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку.

Наступ більшовиків на Київ викликав появу IV Універсалу УЦР. 9 (22) січня 1918 (фактично — 11 (24) січня) на засіданні УЦР під головуванням та на пропозицію Грушевського УЦР проголосила УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського народу. 25 січня (7 лютого) разом з урядом УНР Грушевський залишив Київ, а 28 січня (10 лютого) прибув до Житомира, де добивався ратифікації мирного договору з Німеччиною та надання УНР військової допомоги в боротьбі з більшовиками. На пропозицію Грушевського 12 (25) лютого на засіданні Малої ради в Коростені гербом УНР був затверджений Тризуб. 9 березня 1918 року Грушевський повернувся до Києва.

По поверненні до Києва, Грушевський приділяв значну увагу конституційному процесові в Україні. Під його керівництвом була розроблена Конституція незалежної УНР (прийнята 29 квітня 1918 року).

29 квітня в Києві відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського. У зв’язку з державним переворотом, здійсненим Скоропадським, Грушевський перейшов на нелегальне становище. У підпіллі займався науковою працею, брав участь в обговоренні питання про заснування Української академії наук.

На початку лютого 1919, після взяття Києва більшовиками, Грушевський виїхав до Кам’янця-Подільського, згодом до Станіслава (нині м. Івано-Франківськ). У березні 1919 емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну й наукову діяльність.

1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року з сім’єю переїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924–1931 роках очолював історичні установи ВУАН.

Від 1931 року змушений був жити в Москві. 23 березня 1931 року Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. 5 січня 1933 справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом — з огляду на його… смерть.

Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з санаторіїв у м. Кисловодськ (Ставропольський край, РРФСР, СРСР, нині РФ) і несподівано захворів на карбункул. Помер від сепсису (зараження крові) через три дні після операції — 24 листопада 1934 року. Поховали Михайла Сергійовича 29 листопада 1934 року у Києві, на Байковому кладовищі.

29 січня 2015 року на 65 сесії 6 скликання Шепетівської міської ради було ухвалене рішення про перейменування вулиці Комсомольська на Героїв Крут. Тягнеться вона від вулиці Залізночної до вулиці Степана Бандери. Названа на честь київських студентів-курсантів та «Вільного Козацтва», які захищали Київ в добу УНР від військ Радянської Росії в бою під Крутами. Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918р. поблизу залізничної станції Крути (нині с. Пам’ятне Борзнянського р-ну Чернігівської обл.) під час наступу більшовицьких загонів Муравйова на Київ. Уранці, 29 січня 1918 року, на позиції крутян розпочав наступ шеститисячний загін червоноармійців. Бій тривав до вечора. Бойові втрати склали до 300 чоловік убитими, пораненими та полоненими. Під час відступу частина студентської сотні потрапила в оточення і була атакована ворогом. Одна чота втративши орієнтир вийшла на вже зайняту більшовиками станцію Крути, де потрапила в полон. 27 юнаків після жорстоких тортур були розстріляні.

Цей бій зупинив на кілька днів наступ російських більшовиків.

Поділитися посиланням



Реклама


1 коментар до статті «Коли в Шепетівці почали називати вулиці на честь діячів Української революції?»

  1. В коментує:

    Кумедна стаття. “Відкриття” фігурантів української історії, які були відкриті ще з 1991 року. Але тоді на них не звертали увагу через засилля комуністичних ідей у головах шепетівських “князьків” і “царків”.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці