Коли в Шепетівці почали називати вулиці на честь діячів Української революції?

Коли в Шепетівці почали називати вулиці на честь діячів Української революції?

Чи багато хто, добираючись на роботу, до школи, проїжджаючи одну, другу, третю вулицю в Шепетівці, задумуються на чию честь їх назвали.

Назви вулиць — це неписемний архів історії кожного населеного пункту. На сьогоднішній день Шепетівка нараховує 254 проспектів, вулиць, провулків. З назвою більшості з них пов’язані історичні події, суспільне життя, виробництво, побут та імена видатних людей. Протягом сторіч їхні назви неодноразово мінялися, переважно під впливом історичних подій.

Серед багатьох назв вулиць і провулків у Шепетівці є й такі, які носять ім’я відомих діячів та військових формувань часів Української революції 1917–1921 рр., а саме: Володимира Винниченка, Михайла Грушевського, Валентина Садовського, Якова Гальчевського, Євгена Коновальця, Симона Петлюри, Героїв Крут, Січових Стрільців. Фактично, понад три роки тому, їх ще не існувало на мапі Шепетівки. Своїй появі вони завдячують патріотичному піднесенню в Україні у зв’язку з Революцією Гідності, а також закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VIII.

Що ж ми знаємо про ті події і людей, імена яких носять міські магістралі, за адресами яких проживають і проходять щодня тисячі жителів міста і проїздять сотні автомобілів. Якою своєю діяльністю вони заслужили місце на вулицях Шепетівки?

Розпочнемо з вулиці Володимира Винниченка — непримітна вулиця з одноповерховими будинками у південно-західній частині Шепетівки. Ім’я досить відоме в Україні та за її межами. Український політичний та державний діяч, прозаїк, драматург та художник. Народився 16 (28) липня 1880 року у Єлисаветграді (тепер Кропивницький) Херсонської губернії. Навчався у місцевій школі, пізніше у гімназії, яку закінчив у 1899 році. Пізніше, з 1901 року, Винниченко навчався на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. В цей час вступає до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 року стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За агітаційно-пропагандистську роботу не один раз заарештовувався. Пізніше емігрував за кордон.

На початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії й жив до 1917 року під чужим прізвищем переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Одразу після Лютневої революції Винниченко повернувся до України й взявся до активної політичної роботи. Став членом Центральної Ради. Згодом, 15 червня, очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ.

Винниченко автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. 22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше, ніж через місяць він знову його очолив.

Під час гетьманату жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю. Тут був заарештований гетьманською вартою через надуману підозру підготовки до державної змови. Але завдяки його авторитету він був швидко звільнений з-під варти, після чого знову перейшов до активної політичної діяльності.

13–14 листопада 1918 року — стає головою Директорії. Незабаром через суперечності з Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон.

В еміграції політична кар’єра Винниченка тривала. За політичною орієнтацією Винниченко був близьким до комуністичної філософії. Наприкінці 1919 року Винниченко вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган — газету «Нова доба».

На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, з прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 року Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ, з клопотанням в члени ЦК КП(б)У.

Однак він відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 року виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.

Після Відня, у 1934 році Винниченко із дружиною Розалією Яківною переїжджає на південь Франції, у містечко Мужен, біля Канн, придбавши стару садибу з ділянкою землі. Тут упродовж останніх 25 років свого життя він у власному невеликому будинку займався літературною творчістю і живописом.

Під час німецької окупації Франції за відмову співробітництва з нацистами Володимира Кириловича було кинуто до концтабору. Помер 6 березня 1951 року, похований у французькому Мужені.

Паралельно до вулиці Винниченка розташована вулиця Якова Гальчевського. Названа на честь командира 61-го полку ім. Симона Петлюри, повстанського отамана, командувача повстанських загонів і організацій Правобережної України (1919–1925), громадського діяча, вчителя, письменника. Народився Яків Васильович 22 жовтня (3 листопада) 1894 року в селі Гута-Літинська, Літинського повіту Подільської губернії, нині Малинівка Літинського району Вінницької області у селянській сім’ї. Закінчив двохкласну вчительську школу у с. Майдан-Треповський та 2-гу Житомирську школу прапорщиків (червень 1915).

Рядовий 2-ї запасної гарматної бригади (м. Казань, 1914), командир маршової роти 22-го запасного пішого батальйону (м. Вінниця, 1915), командир роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу (1916), командир роти піхоти, кулеметної роти, ад’ютант командира 29-го Туркестанського полку (кінець 1916–1917 рр.), командир навчальної команди 8-ї Туркестанської стрілецької дивізії (квітень 1917 р.), командир 3-го батальйону 29-го Туркестанського полку (вересень 1917 р.), помічник голови Української козацької ради 8-ї Туркестанської дивізії російської армії (1917).

На фронтах Першої світової війни був поранений, контужений, отруєний газами, нагороджений трьома орденами.

У 1917 році взяв активну участь в українізації частин російської армії.

Член Українського національного союзу (1918). Коли в м. Кам’янець-Подільський було засновано Державний український університет, Гальчевський став його вільним слухачем (на правничому факультеті).

За дорученням керівництва УНС відповідав за підготовку повстання у 4 повітах Подільської губернії: Літинському, Вінницькому, Летичівському та Кам’янець-Подільському.

Організатор і командир Окремого Літинського куреня 2-го Українського корпусу (кін. 1918 — поч. січня 1919 рр.), сотник Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919 р.), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919 р.), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23 квітня — травень 1919 р.), повстанський отаман (травень 1919–1925 рр.), командувач Подільської повстанської групи (1922), командувач повстанських загонів і організацій Правобережної України (1922–1923).

Наказом Головного отамана Директорії УНР Симона Петлюри призначений останнім командувачем повстанських сил Правобережної України (1922).

Повстанські псевдо — Орел, Орлик, Войнаровський.

У 1925 році з боями покинув терени УСРР, перейшов до Польщі, де змінив прізвище на Войнаровський. У 1925–1930 працював польським службовцем з підготовки агентів, що засилались до Радянської України.

Від 1 вересня 1930 р. — на службі у Війську Польському (перше звання капітан).

У роки Другої світової війни радник організатора УПА, командира Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця.

Загинув у бою проти Армії Крайової, 21 березня 1943 в селі Пересоловичі, Грубешівського повіту.

Похований у м. Грубешів на Холмщині (нині Польща; могила не збереглася).

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


1 коментар до статті «Коли в Шепетівці почали називати вулиці на честь діячів Української революції?»

  1. В коментує:

    Кумедна стаття. “Відкриття” фігурантів української історії, які були відкриті ще з 1991 року. Але тоді на них не звертали увагу через засилля комуністичних ідей у головах шепетівських “князьків” і “царків”.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Гроші революції. Хто, коли і як надрукував перші гроші УНР
3-річного Леона, наймолодшого виконавця «Ой, у лузі червона калина», прихистили селяни на Хмельниччині
Неподалік райуправління поліції у Шепетівці невідомі знищили ще одну пам’ятну дошку
У грудні 1917-го на теренах Шепетівщини українська армія воювала з більшовиками
Першому промисловому підприємству Шепетівки невдовзі виповниться 175 років
Командир Січових Стрільців отримав поранення в Шепетівці

Читайте у цій рубриці



На Хмельниччині пенітенціарна установа має власну 200-річну історію
Історія орденів і медалей в Україні: від княжих часів до незалежності
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
У селищі на Хмельниччині телефон з’явився раніше, ніж у російського імператора
На Хмельниччині досліджують колишній маєток відомого містика, алхіміка та ілюміната
FacebookTelegramViberWhatsAppX