Революційні події на Шепетівщині у 1917–1921 роках у спогадах унтер-офіцера царської армії

У фондах музею М. Островського у Шепетівці зберігаються листи і спогади унтер-офіцера царської армії, повного георгіївського кавалера, згодом член ВКП(б), колишнього працівника цукрового заводу, а згодом його директора — Клопотовського Пилипа Адамовича. Не дивлячись на те, що він був більшовиком-комуністом, деякі його свідчення можна використати для дослідження революційних подій на теренах Шепетівського району у 1917–1921 рр., а також встановити, як і коли змінювалася влада в Шепетівці і хто в цих подіях приймав участь.

У 1917 році Шепетівка була невеличким провінційним містечком, центром волості. Населення становило близько 11 тис. чоловік, однак до 1921 року воно зменшилося до 8 тис. На той час містечко було великим центром залізничних (у п’яти напрямках) та шосейних доріг. Саме цей факт призвів до того, що Шепетівка стає ареною постійних збройних сутичок між різними політичними силами на протязі 1917–1921 рр.

Наприкінці лютого 1917 року в Росії відбулася демократична революція. Звістка про неї дійшла до Шепетівки лише на третій день. В містечку відбувається мітинг, створюються Ради робітничих і солдатських депутатів.

Зі спогадів Пилипа Клопотовського ми дізнаємося, що в цей час в Шепетівці перебував гарнізон 10 полку, який відразу оголосив себе прихильником Центральної Ради. Створюється і Рада, яка представляла інтереси Центральної Ради. Її очолював Василь Линник. Окрім 10 полку в Шепетівці, на кошти графа Потоцького, було створено польський полк (легіон) під командуванням колишнього царського офіцера капітана Германовського. Він тісно співпрацював з 10-м полком і місцевою радою.

Досить детально Пилип Адамович згадує про події в Шепетівці у перші місяці після Жовтневого перевороту та встановлення в ній Радянської влади. В цей час, Клопотовського призначають командиром 502 збільшовизованого полку Червоної Гвардії. На початку грудня 1917 року ця військова одиниця, а також 503 Чигиринський полк під командуванням Безсмертного (селянин з м. Красилова) з трьох сторін атакував м. Шепетівка. Через значний спротив 10-го українського полку та польського легіону графа Потоцького, бій тривав більше доби і закінчився поразкою останніх.

Через деякий час у Шепетівці, на цукровому заводі був проведений мітинг, на якому комісар збільшовизованої дивізії Медведовський оголосив у містечку Радянську владу. Було обрано революційний комітет, який приступив до виконання усіх вказівок центру. У Шепетівці і навколишніх селах, робітничо-селянські комітети приступили до розділу поміщицьких земель та маєтків.

Цікаві відомості Пилип Адамович подає про політичне життя Шепетівки після підписання мирних договорів уряду УНР з країнами австро-німецького блоку. В цей час у містечко повертається син графа Потоцького, колишній поручик царської гвардії, лейтенант гвардійського полку. З ним був каральний загін (близько ста чоловік), до якого входили придворні козаки Панфілов, Калачов, Булакін, Зоренба, Муравський та інші.

Відновлюється влада Центральної Ради, яку у Шепетівці представляли Василь Линник, Ривун, Самотива, Сичук Станіслав Петрович, Винников. Також було створено державну варту (поліцію), якою керував Яремчук. Місцевою владою видаються перші накази, а саме: здати зброю, знести все майно, яке було взято у графських маєтках, всі землі разом з посівами поверталися поміщикам. За образу графського маршалки Собіщанського і політичну агітацію було заарештовано більшовиків Пилипа Димчука, Болеслава Ейсмонта і багатьох селян. Будівлю більшовицького ревкому було ліквідовано.

Діяла в містечку і партія БУНД до якої входили Йосип Білоус, брати Кац, брати Бухмани.

В роки Української Держави гетьмана Павла Скоропадського влітку 1918 року у Шепетівці, на двох станціях Західній і Подільській спалахнув страйк залізничників. Рух поїздів був зупинений. Багатьох залізничників було заарештовано і вислано. В цей час у містечку створюються дві підпільні більшовицькі організації — на цукровому заводі та залізничній станції Шепетівка-Подільська. Першу очолював Ковальчук Василь Олександрович. Членами були Іван Линник, Серветник, Клопотовський П., Денищук, Ковальчук Сергій та інші. До другої входили Ананій Слюсар, Бугайчук, Передрійчук, Денисюк, Нетекс, Островський Д., Ворончук.

Пригадує Пилип Клопотовський, як його заарештовувала державна варта. Одного дня до цукрового заводу підійшло 100 кіннотників і піхотинців на чолі з поручиком Дручиком М. Було заарештовано Пилипа Адамовича Клопотовського та Ковальчука Сергія. Спочатку їх відвезли до німецького коменданта генерала Корфа, який після нетривалого спілкування з ними наказав відправити заарештованих до в’язниці.

У листопаді 1918 року, на Шепетівщині, як і по всій країні, спалахують антигетьманські повстання. Клопотовський згадує, що в цей час робітники Шепетівського цукрового заводу піднімають повстання, до них приєдналися залізничники. Крім того, на допомогу їм з Славутських лісів підійшов повстанський загін під керівництвом селянина Солдатюка. Німецький гарнізон оголосив про свій нейтралітет. Його комендант, Генерал Корф заявив: — «Не чіпайте нас, ми їдемо і вас не будемо чіпати».

На базарній площі був проведений мітинг, після якого було організовано загін з 500 добровольців. Було вирішено йти на Хролин, де перебув каральний загін гетьманців під командуванням місцевого поміщика Ковальського. Бій в районі Хролина тривав цілий день і завершився пізно ввечері повною поразкою гайдамацького загону. Ковалевський потрапив до полону. Пізніше вбитий повстанцями і закопаний за залізничним насипом у канаві. Пізніше до повсталих приєднався ще один загін під командуванням Василя Продоуса з м. Красилова. Пізніше, всі три повстанські загони об’єдналися в один, під загальним командування Ананія Слюсара (до цього часу був командиром повстанського загону у м. Гриців). Василь Продоус і Пилип Клопотовський були замісниками. Після проведеного мітингу повстанці вирішили йти на Київ, скидати владу гетьмана Скоропадського.

Як видно зі спогадів Клопотовського, у цьому повстанському загоні були і колишні представники Центральної Ради і уряду УНР — Линник Василь, Самотива, Виников, Сичук, Шевченко, Золотаренко.

Пізніше, як зазначає Клопотовський, у січні 1919 року, на мітингу, який відбувся на цукровому заводі у Шепетівці, під час організації повітової Ради, яка представляла інтереси Директорії УНР, виступили Золотаренко та Голуб. Вони закликали населення голосувати за висунутих ними кандидатур, при цьому застерігали не підтримувати більшовиків.

Після вбивства Ковальчука Василя, підпільний більшовицький ревком очолив Линник Іван Семенович, а замісником призначено Адося. Членами ревкому були Мануїлов, Серветник, Ковальчук С., Денищук.

Далі зі спогадів Клопотовського ми дізнаємося про прізвища управляючого заводською жандармерією та управляючого цукровим заводом в Шепетівці у лютому-березні 1919 року. Відповідно — Пацюк Гнат та Ліщинський. Також дізнаємося, що в Шепетівці перебував український полк імені Винниченка, до якого намагалися влити більшовика Сирветника, для підняття повстання в цьому полку. Пізніше його було виявлено і вбито.

У травні 1919 року, після захоплення більшовиками Шепетівки, на мітингу було обрано місцеву владу. Головою виконкому було обрано Івана Линника, військовим комісаром — Клопотовського Пилипа. Але через кілька днів через тиф останній змушений був залишити цю посаду. Секретарем партійного комітету більшовиків було призначено Попова.

У серпні-вересні 1919 року Шепетівка перебувала під владою двох сил — поляків і військ УНР. Клопотовський розповідає, що першим у Шепетівку зайшов полк під командуванням сина графа Потоцького. Він утворив земуправу з поляків і кількох українців. Частину лікарні він перетворив під жандармське управління, так звану польську дефензиву. Одразу ж було заарештовано комісара продовольства Гіжицького, члена виконкому більшовиків Динищука, робітника цукрового заводу Корнієнка, електротехніка Поліщука Іларіона та інших. Біля лікарні було влаштовано шибеницю. Там було повішено 7 чоловік, у тому числі Динищука і Гижицького. Після них вішали ще багато людей з різних населених пунктів. Недалеко від шибениці була пересильна в’язниця.

Досить цікаві спогади Клопотовського Пилипа про 9-й петлюрівський повстанський комітет, який був ліквідований органами НКВД у 1921 році в Шепетівці. Як свідчить Клопотовський, вони намагалися підняти повстання в Шепетівці проти радянської влади. Командиром 9-го повстанського комітету був Яків Виников. Також до нього входили Голуб, Гайдай — колишній начальник станцій Шепетівка-1 і Подільської, Садовський, Кузьменко М. П., Кузьменко С. П., Золотаренко, Свідерський, Лукомський, Пасіка, Блінда Василь і ін. групи повстанців.

Отже, спогади більшовиків, які встановлювали владу Рад на Шепетівщині, беззаперечно є важливим джерелом для дослідження історії Української революції 1917–1921 рр. у Південно-Східній Волині. Завдяки їм, нам вдалося встановити прізвища членів виконавчих органів влади УНР у Шепетівці, керівників більшовицьких та єврейських партій, хронологію змін влади у містечку тощо.

 


Поділитися посиланням



5 коментарів до статті «Революційні події на Шепетівщині у 1917–1921 роках у спогадах унтер-офіцера царської армії»

  1. В коментує:

    І це пише українська газета в 2017 році:

    “ка­раль­ний за­гін геть­ман­ців під ко­ман­ду­ван­ням міс­це­во­го по­мі­щи­ка Ко­валь­сько­го”, “Жовтневий переворот”, “Радянська влада”… Час іде, а для “День зв днем” нічого не змінюється.

  2. В коментує:

    І якої це “царської” армії (в заголовку)? Та в тій російській імперії царів вже давним-давно не було, а були лише імператори.

  3. В коментує:

    “…який був лік­ві­до­ва­ний ор­га­на­ми НКВД у 1921 ро­ці в Ше­пе­тів­ці”.

    Ніяких “органів НКВД” тоді ні в Шепетівці, ні в інших містах не існувало. До 1922 року була ще “Всероссийская чрезвычайная комиссия” (ВЧК).

    “БУНД” – це не абревіатура, а звучання одного-єдиного єврейського слова “спілка”, “союз”. Тож воно має писатися “Бунд”.

  4. В коментує:

    У статті спершу згадуються шепетівські залізничні станції “Східна”, “Західна”, а потім – “Ше­пе­тів­ка-1” і “По­діль­ська”. То як їх правильно називати?

  5. В коментує:

    “…Кло­по­товсь­ко­го приз­на­ча­ють ко­ман­ди­ром 502 збіль­шо­ви­зо­ва­но­го пол­ку Чер­во­ної Гвар­дії”

    Тут теж не ясно. А не забагато поваги (великих літер) для структури, яка була “знаряддям більшовицьких і анархістських організацій у здійсненні червоного терору, стягненні «контрибуцій» з «буржуазії» та продрозверстки з селянства”?


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: