Партизанський генерал Сидір Ковпак

26 травня 2017 року виповнюється 130 років від дня народження Сидора Артемовича Ковпака – одного з найвідоміших організаторів та керівників партизанського руху опору в Україні у період Другої світової війни, командира Сумського партизанського з’єднання, двічі Героя Радянського Союзу, державного і громадського діяча.

Фактично Сидір Ковпак став відомий завдяки карпатському рейду, який був проведений у 1943 році. За сто днів з’єднання під командуванням С. А. Ковпака пройшло по тилам гітлерівців у Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській областях. За цей період було знищено більше 3000 німецьких солдатів та офіцерів, знищили 17 гарнізонів, підірвали 19 ешелонів, 52 мости, 43 нафтові вишки, 13 нафтосховищ, 4 нафтоперегінних заводи і нафтопровід.

Про героя найбільшої війни написано дуже багато, знято фільми. Навіть сам Сидір Ковпак написав книги «От Путивля до Карпат», яка була видана у 1949 році, а також «Из дневника партизанських походов», яка вийшла друком у 1964 році. Але є ще деякі моменти з його життя, які не висвітлювалися у тогочасних ЗМІ та літературі.

Народився Сидір Артемович 26 травня 1887 року в селі Котельва (нинішнє смт Котелевського району Полтавської області) у родині, яка налічувала одинадцять душ і за твердженням його біографів мала циганське коріння.

У 1914 році вступив до 186-го Асландузького полку, брав участь у славетному Брусилівському прориві. За мужність розвідник Ковпак  нагороджений двома Георгіївськими хрестами, але основним  надбанням  для нього став військовий досвід. Під час революційних подій в Україні Сидір Ковпак очолив більшовицький партизанський загін, потім воював у бригаді Пархоменка та дивізії Чапаєва. Тоді С. А. Ковпак здобув досвід боротьби, очоливши Котелевський партизанський загін у боротьбі з австро-німецькими частинами та денікінцями. У складі 25-ї Чапаєвської дивізії його загін брав участь у штурмі Перекопу в Криму.

Військова служба після завершення громадянської війни для нього не закінчилася: у 1921–1926 роках був військовим комісаром у Токмаку, Генічеську, Кривому Розі, Павлограді. На перших виборах до місцеві Ради, після прийняття Конституції СРСР у 1936 році, С. А. Ковпак був обраний депутатом Путивльської міської Ради. Згодом був обраний головою виконкому Путивля.

У 1937 році, під час Сталінських чисток, Ковпака врятував випадок і людська симпатія керівника місцевого відділу НКВС, який попередив його про запланований арешт. Дізнавшись про це, Сидір тікає до лісу, в якому через декілька років почне партизанити.  Через деякий час, в НКВС була проведена чистка. І ті, хто наказував його заарештувати, вже самі опинилися на нарах. Через декілька місяців Ковпак знову з’являється у Путивлі і далі продовжує обіймати крісло голови міськвиконкому. Ось так він оригінально вцілів від репресій.

У вересні 1941 року створив невеличкий партизанський загін, який переріс у велике з’єднання у кілька тисяч чоловік. Сидір Ковпак створив свою тактику партизанських рейдів, яку, за його ж словами, він перейняв у «ворога народу» Нестора Махна. Тільки ці рейди проводилися не в степу, а в лісових болотистих місцевостях заходу і півночі України, півдня Білорусії і південно-західної Росії. Ковпак здійснив велику кількість рейдів по тилах ворога, за що й було його щедро нагороджено орденами і медалями, став двічі Героєм Радянського Союзу та генерал-майором. Найбільш небезпечним рейдом  партизан і водночас прославленим був рейд у Західну Україну, який би був неможливий без допомоги місцевого населення (продуктами та розвідданими), провідників і зв’язкових УПА.

Так, це не помилка. Кілька років тому, СБУ розсекретила документи, а саме щоденники Руднєва, в у яких описуються спільні дії проти німецьких загарбників «ковпаківців» та «упівців». Хоча на початку карпатського рейду були сутички між УПА і «ковпаківцями». Дізнавшись про цю спільну боротьбу проти німців, Москва дуже занепокоїлася. Через деякий час при загадкових обставинах гинуть комісар партизанського з’єднання Семен Васильович Руднєв та його син Радик. Пізніше, після повернення партизанів з карпатського рейду, Ковпака викликають в Київ (у грудні 1943 року) нібито на лікування. У лютому 1944 року його з’єднання було переформовано у 1-шу Українську партизанську дивізію імені двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака, а командування передають сталінському висуванцю П. П. Вершигорі. Більше Ковпака до управління партизанськими військами не підпускають. У тому ж 1944 році його призначають членом Верховного суду УРСР, хоча він не мав юридичної освіти. Пізніше його обирають заступником Президії Верховної Ради УРСР, а з 1967 року – членом Президії.

Помер Сидір Артемович 11 грудня 1967 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Як відомо, «ковпаківці» декілька неділь поверталися з карпатського рейду 6 групами. Зустрілися вони на Житомирщині осінню 1943 року. Одна з цих груп, а фактично підгруп, під керівництвом керівника штабу Г. Я. Базими проходила через нашу Шепетівщину. Після однієї із сутичок з німцями, керівник штабу з чотирма бійцями, серед яких був кінооператор Борис Вакар, відірвались від основної групи. Пробиралися на підводі через Вербівці у напрямку полонських лісів. Біля с. Білопопіль партизани натрапили на німців. Відбувся бій, в якому було вбито фронтового кінооператора Вакара та мінера Давидовича. Керівник штабу Григорій Якович Базима був важко поранений в голову, однак залишився живий. Бійці Денис Сениченко та Петро Бичков допомогли своєму командирові успішно повернутися до своїх, при цьому зберегли та доставили у своє розташування цінні документи та кіно-фотоплівки.

Німці так і не змогли знищити групи «ковпаківців», хоча мали для цього всі можливості. Саме тим, що шість груп знову стали єдиним цілим, ковпаківці пишалися найбільше.


Поділитися посиланням



4 коментарі до статті «Партизанський генерал Сидір Ковпак»

  1. Sagitarius коментує:

    Так, нічогенький був … Ковпак. Пане авторе,біографія, коротка,це звичайно інформативно, але чому ви так мало приділили уваги його “одисеї” по Західній Україні ? Скільки “відчайдушних” атак на укр села та містечка не знайшли місця у Вашій статті. Скільки спалених, розграбованих, “осиротівших” осель залишили вони по “визвольному” шляху ? Так, це знали лише вони. Ну, й червоно-погонники. Треба ж було вести статистику.
    130 років з Дня народження “героя” найбільшої війни ….

  2. В коментує:

    Цікаво, що ковпаківці, як і інші радянські партизани, постійно за собою “тягнули” десятки корів, щоб пити молочко. А от в УПА ніколи такого не робили, хоча споживали не тільки молочко, але й сметану. Чому так? Бо місцеве українське населення підтримувало якраз не перших, а других :)))

  3. Валерій коментує:

    Автор сєпар!!! Прославляєє Хєроя, який воювали проти УПА!

  4. Валерій коментує:

    Э багато свідчень очевидців та документів, які доводять, що ковпаківці робили військові злочини, як проти українських військових, повстанців так і проти мирних українских та білоруських жителів.. Займалися мародерством та гвалтом… Дивно, що такі статті проти ворогів України, дозволяють виходити в українській газеті? Раджу автору в москву їхати… І там про ковпака писати, або дослідити краще криваву історію в Україні совєцьких партизан… Попросимо звернути увагу військовиків до Вас


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: