Фундатор медичної освіти на Буковині навчався у Шепетівському медтехнікумі

Фундатор медичної освіти на Буковині навчався у Шепетівському медтехнікумі

Шепетівський край славиться своїми синами, серед яких Олексій Дем’янович Юхимець. Це відомий вчений, досвідчений хірург, талановитий керівник, визначний громадський діяч. Без перебільшення, його можна вважати фундатором медичної освіти на Буковині. В цьому році йому виповнилося б 100 років.

Народився Олексій Дем’янович 5 вересня 1918 року в с. Лотівці в багатодітній селянській родині. Сім’я мала невеличке господарство, потім працювала в колгоспі. Батько довгий час очолював сільську громаду.

З раннього дитинства Олексію довелося і за молодшими братами та сестрою доглядати, і по господарству батькам допомагати. Вже тоді виявилися риси, притаманні йому і в дорослому житті: наполегливість, працелюбство, дисциплінованість, а також потяг до знань. Це особливо визначилося під час навчання в 5–7 класах середньої школи, що розташовувалася в райцентрі за 6 кілометрів від села. Щоденно в літню спеку та зимову холоднечу по сільському бездо­ріжжю впродовж 3-х років ходив юнак до Грицева здобува­ти знання.

Після успішного закінчення школи вступив до Шепетівського медичного технікуму. Під час студіювання основ медичних знань відзначався старанністю та великою зацікавленістю. Саме в цей час виявилися організаторські здібності Олексія, його громадська активність та риси лідера.

Технікум закінчив на «відмінно», і в цей час доля завдала першого тяжкого удару — раптово помирає батько. Олексій опинився перед нелегким вибором — серце рвалося до рідної оселі, до осиротілих братів та сестри, що потребували допомоги, а за розподілом після технікуму отримав призначення у віддалене село Полонського району. Вирішив так, як вимагав громадянський обов’язок перед обраною професією. Такої ж позиції дотримувався і в усьому подальшому житті.

Фундатор медичної освіти на Буковині навчався у Шепетівському медтехнікумі

Олексій Юхимець

У 1940 році Олексія призвали до лав Червоної Армії, де він виконував функції санітарного інструктора танкового батальйону. З перших днів війни брав участь у бойових діях у складі 1-ї Гвардійської танкової бригади. Під час запеклих боїв під Москвою отримав тяжке поранення, тривалий час лікувався у тиловому госпіталі в м. Фрунзе. У 23 роки став інвалідом.

Після одужання залишився на роботі в госпіталі, працював старшим фельдшером хірургічного відділення до кінця війни. Одночасно, за порадою старших товаришів-медиків, вирішив продовжувати освіту і вступив на вечірнє відділення Киргизького медичного інституту. Перший курс закінчив на «відмінно», але коли в 1944 році госпіталь був передислокований до м. Вітебська, навчання довелося перервати. Знову довелося робити вибір. Він прийняв рішення, що більше потрібний у госпіталі.

Після війни доля закинула його на Буковину, відкрилася можливість продовжити навчання у Чернівецькому медичному інституті, який щойно був створений.

Фундатор медичної освіти на Буковині навчався у Шепетівському медтехнікумі

Навчання в ЧМІ. Разом з однокурсниками — 1949 р.

У студентські роки поєднував успішне навчання з активною громадською діяльністю, неодноразово обирався на керівні громадські посади, отримував іменну Сталінську стипендію. Схильність до хірургії виявилася вже на третьому курсі. Перші навички наукової роботи отримав у талановитого вченого та педагога М. П. Новікова, під керівництвом якого виконав та опублікував дві наукові праці.

У 1949 році Олексій Дем’янович з відзнакою закінчив медичний інститут і за рішенням вченої ради залишився в інституті для навчання в клінічній ординатурі. З цього часу і до самого виходу на пенсію життя його було нерозривно пов’язане з кафедрою факультетської хірургії.

Фундатор медичної освіти на Буковині навчався у Шепетівському медтехнікумі

Біля ліжка важкохворого пацієнта

Після завершення клінічної ординатури, яка визначила подальший напрямок його практичної діяльності та наукового пошуку, з 1952 року Олексій Дем’янович працює на посаді асистента кафедри. У 1957 році захищає кандидатську дисертацію на тему: «Лікування інфікованих ран терпентином (живицею) з Буковинської піхти». У 1958 році він обирається на посаду доцента, а з 1971 року по 1980 pік очолює кафедру факультетської хірургії.

Фундатор медичної освіти на Буковині навчався у Шепетівському медтехнікумі

Колектив кафедри факультетської хірургії на чолі з доцентом Олексієм Юхимцем

Колектив кафедри під керівництвом ученого зробив вагомий внесок у вирішення таких актуальних проблем медицини, як хірургічна інфекція та ендемічний зоб на Буковині. Продовжуючи вивчення цього напрямку, розпочате одразу після війни працівниками кафедри, він значно поглибив та розширив діапазон досліджень, особливу увагу приділяючи вивченню клінічних, біохімічних та морфологічних особливостей зобу на Буковині, вдосконаленню його хірургічного лікування, проблемам реабілітації оперованих хворих.

Майже у 800 хворих на зоб, більшість з котрих оперував безпосередньо Олексій Дем’янович, вивчені найближчі та віддалені результати хірургічного лікування. Проведені дослідження мали вагоме значення у ліквідації зобу, як ендемічного захворювання на Буковині.

Великий матеріал (понад 1000 всебічно обстежених хворих на вузлові форми зобу) був покладений в основу докторської дисертації, робота над якою внаслідок несприятливих обставин так і не була завершена.

Олексій Дем’янович Юхимець був не тільки хорошим медиком, талановитим ученим, а й здібним організатором. Це особливо виявилося у роки, коли він очолив медичний інститут (1962–1974). Саме в 60-70-х роках Чернівецький медичний інститут займає гідне місце серед медичних закладів України. За цей час, в основному, були вирішені питання підготовки науково-педагогічних кадрів, організації навчального та науково-дослідного процесів.

Разом із співробітниками кафедр мікробіології та хімії медичного інституту О. Д. Юхимець брав безпосередню участь у синтезі, вивченні та впровадженні у практику нового антимікробного препарату — декаметоксину, на який було отримано авторське свідоцтво. Багаторічний науковий пошук, плідна клінічна та навчально-методична праця знайшли своє відображення у 132 наукових працях, 2 навчальних посібниках, монографії, авторському свідоцтві, понад 20 раціоналізаторських пропозиціях.

Випускників Чернівецького медичного інституту з радістю приймали на роботу в лікувальні заклади різних регіонів СРСР. Однак подальший розвиток інституту, з урахуванням щорічного збільшення кількості студентів і зростаючих вимог до рівня підготовки фахівців, гальмувався незадовільною матеріально-технічною базою. За повоєнні роки в інституті не було збудовано жодного навчального корпусу чи гуртожитку, потреба в яких була нагальною.

Перед О. Д. Юхимцем, як ректором, постало складне завдання: не зменшуючи зусиль у подальшому вдосконаленні навчального процесу, наукової роботи, звернути особливу увагу на розвиток матеріальної бази. У порівняно короткий термін було збудовано 4 гуртожитки на 1596 місць. Це дозволило забезпечити житлом всіх приїжджих студентів, виділити кімнати для студентських сімей. У гуртожитках були створені необхідні умови для навчання та відпочинку. І не дивно, що у 1969 році на Всесоюзному конкурсі гуртожитки Чернівецького медичного інституту за відмінну організацію культурно-побутових умов для студентів були відзначені грамотою Міністерства охорони здоров’я СРСР та ЦК профспілки медичних працівників.

Велика робота була проведена з реконструкції приміщень колишньої ткацької фабрики, переданих інституту. Тут були створені умови для роботи кафедри фізичного виховання, лікувальної фізкультури та лікарського контролю, функціонування спортивних секцій та гуртків, оздоровлення студентів, розв’язано ще чимало інших питань матеріального забезпечення діяльності інституту. Вміння ректора бачити головні проблеми дало можливість вирішити ще одне важливе завдання — створення спортивно-оздоровчої бази для студентів та викладачів інституту на березі Дністра у селі Репуженці.

Фундатор медичної освіти на Буковині навчався у Шепетівському медтехнікумі

На будівництві спортивно-оздоровчого табору в с. Репуженці. (1970 р.)

З допомогою Чернівецького олійно-жирового комбінату та при активній участі студентів і співробітників інституту впродовж 4-х років на спортивно-оздоровчу базу було проведено воду, електропостачання, побудовано їдальню на 160 місць та добротні дерев’яні будиночки на 186 місць, на мальовничому березі Дністра обладнано пляж.

Велику увагу під час керівництва інститутом Олексій Дем’янович приділяв подальшому розвитку науково-дослідної роботи. Саме в 60–70 роках найбільший внесок зробили науковці інституту у розробку таких проблем медицини, як фізіологія ендокринних залоз, зокрема, лікування і профілактика ендемічного зобу на Буковині, вивчення, лікування і профілактика хвороб органів травлення, серцево-судинної системи, синтез та виробництво нових лікарських препаратів. У розробку цих питань великий внесок зробили провідні вчені інституту: М. М. Ковальов, Н. Б. Щупак, О. І. Самсон, Г. А. Троян, С. М. Савенко, В. М. Круцяк та ін.

З актуальних наукових проблем проведено багато інститутських, республіканських та всесоюзних наукових конференцій, запропоновано для практики вагомі наукові рекомендації. Це сприяло обміну передовим досвідом, впровадженню нових досягнень науки в практику, підвищенню кваліфікації науково-педагогічних працівників і лікарів. Тільки за 1963–1974 pp. в інституті було підготовлено 34 доктори та 174 кандидати медичних наук.

Великий вплив мав О. Д. Юхимець на організацію та вдосконалення навчального процесу. З його особистої ініціативи була проведена робота по впровадженню в навчальний процес програмованого навчання та контролю знань студентів, щорічна організація науково-практичних конференцій, присвячених новим формам навчання. Для викладачів інституту був створений факультет педагогічної майстерності як школи удосконалення, особливо молодих науковців.

Доброю традицією став запропонований Олексієм Дем ’яновичем огляд кафедр перед початком нового навчального року. Значну увагу ректор приділяв розвитку художньої самодіяльності — за його сприяння гурток пісні і танцю інституту став ансамблем «Трембіта» і отримав у 1965 році звання «Народного ансамблю пісні і танцю». На республіканському ювілейному огляді він був нагороджений золотою медаллю, а на всесоюзному — срібною медаллю та дипломом II ступеня.

Фундатор медичної освіти на Буковині навчався у Шепетівському медтехнікумі

Олексій Юхимець з учасниками народного ансамблю пісні і танцю «Трембіта»

Незважаючи на величезний обсяг роботи з керівництва навчальним закладом, О. Д. Юхимець ні на день не полишав педагогічної, наукової, лікувальної роботи, операційного столу. Щовечора у його квартирі лунав дзвінок чергового лікаря клініки, який інформував про стан здоров’я особливо важких хворих.

На якому посту не працював би Олексій Дем’янович, він завжди віддавав всі сили, енергію і знання справі, якій присвятив все життя. Йому завжди були притаманні цілеспрямованість, зібраність, вміння вирішувати складні завдання і брати на себе відповідальність, глибоке розуміння життя, життєстверджувальний оптимізм, принципова вимогливість до себе та інших. І поряд з цим — доброта, скромність, чуйність, безкорисливість. За бойові подвиги і трудові заслуги О. Д. Юхимець нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, Трудового Червоного Прапора, орденом Знак Пошани, медаллю «За відвагу» та дванадцятьма іншими медалями.

Доля не раз завдавала Олексію Дем’яновичу жорстоких та несправедливих ударів, але це не зменшило його доброзичливості і людяності, не змінило його відданості інституту та улюбленій справі.

Після виходу на заслужений відпочинок Олексій Дем’янович не замкнувся у колі родини, не став байдужим. Завжди жваво цікавився справами інституту та кафедри, з 1995 року був почесним членом Вченої ради, неодноразово брав участь у її засіданнях. Активно співпрацював з радою ветеранів Великої Вітчизняної війни Чернівецької області. З характерним для нього завзяттям віддавався улюбленому захопленню — садівництву, на яке раніше не вистачало часу.

У 2001 році Олексій Дем’янович помирає. У пам’яті друзів, співробітників, дітей він назавжди залишиться яскравою та неординарною особистістю, яка гармонійно поєднувала у собі мудрість філософа, оптимізм працелюба та реалії вченого.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Сучасні технології в хірургії: роботи-асистенти на передньому краї медицини
Президент України відзначив високими державними нагородами жителів Хмельниччини
У Шепетівці штат медзакладу поповнив лікар хірург-проктолог
Коли варто звернутись до хірурга?
Випускник медуніверситету не відпрацював за направленням у Шепетівській лікарні
Стало відомо, що спричинило полярне сяйво, яке бачили над Україною

Читайте у цій рубриці



На Хмельниччині пенітенціарна установа має власну 200-річну історію
Історія орденів і медалей в Україні: від княжих часів до незалежності
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
У селищі на Хмельниччині телефон з’явився раніше, ніж у російського імператора
На Хмельниччині досліджують колишній маєток відомого містика, алхіміка та ілюміната
FacebookTelegramViberWhatsAppX