91-й винищувальний полк базувався на Судилківському аеродромі

Якщо про наземні війська, що брали участь у бойових діях на території Шепетівського району в 1941-1945 роках, відомо більш-менш добре, то про авіаційні з’єднання – майже нічого. В 1934 році на східній околиці села Судилкова було розпочато будівництво військового аеродрому та містечка.

В1936 році було побудовано чотири чотириповерхових будинки, будинок офіцерів, дитячий садок, гуртожиток для особового складу, їдальня, магазин та інші споруди технічного призначення.

Зі спогадів молодшого техніка зі спецобладнання 91-го винищувального авіаполку Миколи Микитовича Мазуренка:

«… Це була весна 1939 року. Стояла сонячна погода. Пахло травою. Ми прибули на автомашинах. А раніше містечко уже «заселили» винищувачі. Усіх літаючих одиниць було близько двадцяти. Правда, окрім бойових, були й учбові машини. Командного складу – близько сорока чоловік, льотчиків – понад двадцять… Взагалі містечко було немалим. Діяли різні наземні служби, був дитсадок, санчастина, клуб, магазини… Усіх більше двохста чоловік. Існувала навіть проблема житла. Були такі службовці, що мешкали в Шепетівці, регулярно автомашина возила їх звідтіля у частину. Підвозили й дітей на навчання у Шепетівську російську школу.

А містечко було чудовим. Нові кількаповерхові будинки для сімейних з командуючого складу, казарми для льотчиків, спеціалістів наземних служб. Все вигравало чистотою, акуратніс­тю…При клубі діяли гуртки художньої самодіяльності. Пригадую, до нас приїжджали й артисти. Та найбільшим захопленням у льотчиків був спорт. На спортмайданчику грали у волейбол. Була й своя футбольна команда. Справжнім святом для нас ставали її поєдинки з футболістами Шепетівки. Відбувалися вони на полі нинішнього міського стадіону. Отож на матчі з місцевими футболістами з нашого містечка вирушало аж кілька автомашин болільників…».

В цей час на аеродромі базувалась окрема авіаескадрилья особливого призначення, літаки ББ-22. В 1940 році ескадрилья переведена в місто Проскурів (Хмельницький). Проте аеродром не був пристосований для літаків ББ-22 і її з Проскурова переводять в село Разіно Житомирської області. На основі цієї ескадрильї формується 316 розвідувальний авіаполк.

На аеродромі села Судилків починає базуватись 91-й винищувальний полк.

10 квітня 1941 року ЦК ВКП (б) і РНК СРСР приймають постанову про реорганізацію тилу ВПС. За територіальним принципом, створюються райони авіаційного базування і батальйони аеродромного обслуговування (БАО).

Аеродром села Судилків увійшов до 26-го району авіаційного базування.

Не виключено, що аеродром села Судилків став ремонтною базою 17-ї авіаційної девізії, до складу якої входив 91-й ВАП.

Тоді ж, враховуючи складну політичну обстановку, яка склалася в Європі на аеродромі, почали будувати другу злітно-посадочну смугу, розпочато будівництво бензопроводу від станції Хролин до аеродрому.

Зі спогадів завідуючого господарством аеродрому Ковальчука Іллі  Нечипоровича:

«… В той час на аеродромі була авіачастина, яку обслуговували 367, 332, 275 БАО 24 РАБ.
Командиром бази с. Судилків був генерал Аксенов. За не уточненими даними він був командиром автодевізії. Номерів автополків не пам’ятаю. Із особового складу пам’ятаю Ткаченка Никифора, м. Гайсин Вінницької області, майора Широбокова, м. Київ вул. Караваєвська, Батланського – лікаря-фармацевта».

Наприкінці 1940 року ЦК ВКП(б), враховуючи пропозиції наркома оборони та штабу ВПС, прийняв постанову «Про реорганізацію авіаційних частин Червоної Армії». Цією постановою передбачалось формування нових авіаційних частин.

Тому на аеродромі села Судилків починає базуватись 91-й винищувальний полк. Переважна більшість льотного особового складу вже на той час мала практичні навики ведення бойових дій. Вони брали участь у різних військових конфліктах. Окремі з пілотів на той час вже були Героями Радянського Союзу. Незважаючи на те, що матеріальна частина полку була застаріла, він вважався одним із кращих у з’єднанні.

Почастішали вильоти особового складу в район західного кордону, де помічались нео­дноразові порушення кордону німецькими літаками. Ці вильоти нерідко закінчувались трагічно, про що свідчать захоронення пілотів на кладовищі села Травлин.

На західній околиці Травлина, біля залізничного переїзду, розташоване старе сільське кладовище. На його території стоїть обеліск, на якому викарбовано імена пілотів 91-го винищувального авіаційного полку, що базувався на Судилківському аеродромі. Є там і прізвище  Петра Костіна та дати: «1910 – 16.05.41 р.»

До війни залишався один місяць. Проте обстановка в повітрі на Західному кордоні була складною.

Проте війна застала ВПС в стадії реорганізації. Це повною мірою стосується і 91-го авіаполку.  Великий обсяг робіт, що планувалось зробити, не було виконано. Не було розпочато і переозброєння авіаполку на нову авіатехніку, а тому війна застала 91-й ВАП на старій матеріальній базі.

День 22 червня 1941 року для особового складу 91 винищувального авіаполку розпочався о 4 год. 30 хв. Весь особовий склад було піднято за тривогою. Над аеродромом групами пролітали німецькі літаки. Всі розуміли, що це війна.

Вже 23 червня 1941 року до лав Червоної Армії військкоматом було мобілізовано багато жителів міста та району, значна частина яких направлена на аеродром с. Судилків. Вони поповнили 332 та 367 батальйони аеродромного обслуговування. Трагічна доля окремих з них.

Після звільнення Шепетівки у лютому 1944 року Судилківський аеродром був прифронтовим аеродромом.  Є версія, що саме з нього засилалася в окупований Краків спеціальна група майора «Вихора», завданням якої було не дати німцям підірвати місто.

Льотчики 91-го авіаполку проявляли у боях небачений героїзм та мужність.

Один збитий гітлерівський пілот на допиті вигукнув: «Ваші льотчики божевільні! Це божевілля – йти в атаку при такій нерівності сил!».

Старожили Судилкова, навколишніх сіл пам’ятають, як з перших днів війни у бій з ворогом вступили відважні льотчики, які дислокувалися на судилківському військовому аеродромі. Палаючими смолос­кипами падали на землю підбиті червонозоряні літаки. Вже потім, по закінченні війни, підраховують, що на території району було підбито 22 бойові машини, а льотчики загинули смертю хоробрих. Саме їм вдячні судилківчани встановили пам’ятник.

Сьогодні немає аеродрому. Але в скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто передчасно пішов з життя, загинув за волю і незалежність Вітчизни, хто в повоєнні роки помер від одержаних на полі бою ран. Славні сторінки в історію Великої Вітчизняної вписали льотчики 91-го винищувального авіаційного полку 17 авіаційної дивізії. Початок війни вони зустріли на військовому аеродромі в селі Судилкові. Прийняли на себе перші повітряні удари ворожої авіації, виявляли хоробрість і мужність у боях.

 


Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: