Як проводилися репресії у радянській Шепетівщині

ІІ

Як бачимо, організація операції була суворо централізованою. На території УРСР створювали 45 міжрайонних оперативних чекістських групп, в тому числі в Шепетівці.

29 липня 1937 р. Єжов підписав оперативний наказ НКВС СРСР № 00447 «Про операцію щодо репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів». Наступного дня його затвердило політбюро ЦК ВКП(б). Відповідно до наказу операція розпочиналася 5 серпня й тривала чотири місяці. Репресовані поділялися на дві категорії: 1-а — ті, хто підлягав арешту й розстрілу; 2-а — утриманню у в’язницях і таборах на термін від 8 до 10 років. Висилці та утриманню у таборах могли підлягати родини репресованих.

Принагідно зауважимо, що 20 липня 1937 р. політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення: «Запропонувати т. Єжову віддати негайно наказ по органах НКВС про арешт всіх німців, які працюють на оборонних заводах та висилці частини арештованих за кордон. Копію надіслати до ЦК. Про хід арештів та кількість арештованих повідомляти зведення (щоденні) до ЦК». Дане рішення започаткувало так звані «національні операції» НКВС. Лімітів репресованих у ході цих операцій не встановлювали. Самою масштабною виявилася справа «Польської організації військової».

На Хмельниччині за участь у нікому невідомій «Польській організації військовій» були розстріляні тисячі невинних людей, які, до речі не знали, що це за організація. Бо насправді, її не існувало. Серед заарештованих по справі ПОВ було й не мало уродженців Шепетівщини. Зокрема, шофер колгоспу села Курганівка В. І. Пільх за «завданням ПОВ возив на заготзерно вологе зерно», а при транспортуванні цукрових буряків губив по дорозі корені. Колгоспник колгоспу села Коськів В. Л. Калиновський «збирав відомості про кількість коней і підвод у господарстві». Саме за ці провини були засуджені «трійкою» УНКВС по Камянець-Подільській області до «найвищої міри покарання», тобто до розстрілу.

Вишукуючи «шпигунів» і «контрреволюціонерів», енкавеесівці здебільшого вдавалися до грубих підтасовок фактів, різного роду фальсифікацій. Часто конкретні особи, що проходили по «кримінальній справі» у ролі свідків, навіть не знали про це, тим більше, не підписували протоколи, хоч на них стоїть нібито їхні підписи. Показова щодо цього справа робітників відновлювального паровоза станції Шепетівка К. С. Вержбицького, А. С. Чайковського і С. З. Рожанського, яких звинуватили у «шкідництві» на залізниці, участі в пропольській контрреволюційній організації. Заарештовані тривалий час заперечували свою провину перед державою. Здалися залізничники тільки після застосування до них візичної сили та ще пред’явлених їм показань кількох свідків. Усіх трьох було розстріляно. При перегляді справи в 1958 році названі у протоколах як свідки Кудашов, Патлай і Поліщук заявили, що ніяких показань вони ніколи і нікому не давали.

З середини 1938 року стали масовими й арешти дружин «членів ПОВ». Це робилося відповідно до наказу НКВС № 00486 від 15 серпня 1937 року. Під дію параграфів цього наказу підпадали не тільки дружини «ворогів народу», а й усі їх найближчі родичі — батьки, брати і сестри, навіть неповнолітні діти. Як згадує шепетівчанка Марія Мирецька, камери ізолятора Шепетівського відділення НКВС були переповненні заарештованими, серед яких багато було рідних і близьких людей, репресованих енкавеесівцями раніше. Саму ж Марію Антонівну засудили до трьох років ув’язнення у виправно-трудовому таборі за те, що «приховувала від органів влади участь свого чоловіка Адама Адамовича Мирецького в контрреволюційній організації ПОВ». Вона вважає, що їй ще пощастило, бо іншим жінкам, з якими перебувала у камері, винесли значно суворіші вироки.

На Хмельниччині за участь у нікому невідомій «Польській організації військовій» були розстріляні тисячі невинних людей, які, до речі не знали, що це за організація. Бо насправді, її не існувало.

У 1937–1938 рр. нищівного удару збоку сталінсько-більшовицьких катів зазнали вчителі. Так, завідуючий культосвітнім відділом Шепетівського окружкому КП(б)У Наймушин інформував, що ряд шкіл і апарат окрнаросвіти укомплектований соціально — ворожими працівниками. Зокрема, в 5 школах Шепетівського району працюють 8 вчителів, які ведуть контрреволюційну, антисемітську агітацію, займається шпигунською діяльністю. Була висловлена необхідність терміново зняти з роботи і віддати під суд інспектора окрнаросвіти Маркевича за зрив підготовки шкіл до нового навчального року.

Тотальної чистки зазнали всі навчальні заклади області. Розстріляні або заслані в концтабори найбільш свідомі й освічені представники українського учительства. Переважно це були вчителі української мови і літератури, історії та географії.

Поширювалися репресії і проти діячів культури. Серед них, співробітники музеїв, бібліотек, клубів. Так, 1 вересня 1937 року було заарештовано директора Шепетівського краєзнавчого музею Кочубея Володимира Івановича за звинуваченням у контрреволюційній діяльності.

21 листопада 1937 року Кочубей В. І. засуджений до розстрілу Трійкою при УНКВС по Московській області за контрреволюційні наклепи на керівництво радянського уряду, захист розстріляних ворогів народу та за готовність «к совершению терористических актов». 8 грудня 1937 року страчений у Москві.

Знищували навіть своїх, які вірою і правдою служили режиму, але припускали в своїй діяльності «помилки». До речі, на Шепетівщині були репресовані:

• Лобанов Володимир Петрович — перший секретар Шепетівського окружкому КП(б)У;
• Булкаков Федір Іванович — інструктор Шепетівського оружного парткому;
• Попиначенко Іполіт Кіндратович — секретар Шепетівського окружкому.

У 1938 році було заарештовано і начальника Шепетівського відділу НКВС — Гришка Якова Борисовича.

Гинули й співробітники органів НКВС. Так, за відмову від проведення репресій було сфабриковано справу на начальника Шепетівського оперативного пункту управління НКВС Зиновія Вайнера. Згодом він, його дружина і теща були розстріляні «за причетність до польської розвідки, а малолітнього сина Вайнера відправлено у дитбудинок, і слід його на сьогодні втрачений.

В Шепетівці зберігся будинок, в підвалинах якого катували та знищували людей. Зараз там знаходиться навчально-виробничий комбінат.

В Україні прямі людські втрати від репресій у 1927 — 1938 рр. становили щонайменше 4,4 млн. чоловік.

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

На сьогодні встановлено, що на Шепетівщині було репресовано 4223 особи, а найвищої міри покарання — розстріл — 946 ч. Найпоширеніші обвинувачення щодо репресованих шепетівчан були — контрреволюційна діяльність, членство у «Польській організації військовій» та «Спілці визволення України» — 728 чоловік, шпигунство — 545 ч., зрада Батьківщини — 265 ч., соціально небезпечний елемент — 775 ч., антирадянська діяльність — 806ч., шкідництво, терористична, диверсійна діяльність — 100 ч., ухилення від праці в колгоспі — 42.

За соціальним складом репресованих шепетівчан становлять робітники — 824 ч., колгоспники — 719 ч., одноосібники — 1036 ч., службовці — 310 ч., кустарі — 12 ч., медичні працівники — 28 ч., освітяни — 35 ч., культпрацівники — 8 ч., військовослужбовці — 61 ч., служителі культу — 17 ч., домогосподарі — 195 ч., утриманці — 962 ч., інші — 16 ч.

Національний склад репресованих шепетівчан: українці — 2055 ч., поляки — 1572 ч., євреї — 59 ч., росіяни — 60 ч., білоруси — 37 ч., німці — 408 ч., чехи — 13 ч., латиші — 6 ч., литовці — 6 ч., естонці — 2 ч., інші — 5 ч. Ось така сумна статистика.

Як відомо, реабілітація жертв незаконних репресій розпочалася з 1953 року і особливо активізувалася після ХХ зїзду КПРС, який засудив культ особи Й. В. Сталіна та його наслідки. Тоді з тисяч людей були зняті брехливі звинувачення, багатьох партійних і радянських працівників, господарських і військових керівників, вчених, діячів культури, робітників і селян, комуністів і безпартійних було повністю реабілітовано. Проте в середині 60-х років ця робота була припинена і не доведена до кінця. В роки незалежності вона знову відновилися

Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов’язаних родинними узами з репресованими, — т.з. «членів сімей ворогів народу», сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився в пам’яті людства під назвою Великого Терору.

Поділитися посиланням: