Як проводилися репресії у радянській Шепетівщині

Репресії в Україні є однією з найстрашніших сторінок в історії нашого народу. У 1937 році вони досягли небачених масштабів. Тому 1937 рік у міжнародній історіографії відомий як рік Великого Терору. Цей термін вперше впровадив у публічний обіг відомий англійський історик Роберт Конквест.

На той час у колишньому СРСР існувала створена В. І. Леніним та удосконалена Й. В. Сталіним чітка система виявлення й знищення так званих «ворогів народу». Так, саме Ленін створював машину знищення, яка діяла вподовж усього періоду існування СРСР.

Не злічити, скільки брудних провокацій на рахунку сталінських репресивно-каральних органів. Вони прославилися умінням вигадувати різного роду фальсифіковані підпільні антирадянські організації, які начебто загрожували існуванню «держави робітників і селян», прагнули перешкодити будівництву соціалізму в СРСР, повернути дожовтневі капіталістичні порядки. Під цим приводом і здійснювався в країні масовий терор. Винищувалися сотні і сотні тисяч людей, зарахованих до потенційних ворогів існуючого ладу.

Однією з перших на Хмельниччині стала фабрикація так званої справи «Кияни», її члени начебто ставили за мету «організацію масового селянського повстання» на території України та Кубані, в тому числі на Шепетівщині. Сотні безневинних селян було звинувачено у приналежності до цієї міфічної організації.

Значний резонанс на Поділлі мали політичні репресії у справі «Спілки визволення України»(СВУ). Активних членів організації СВУ було «розкрито» і на Шепетівщині.

В 1933 — 1934 рр. органами ДПУ було «викрито» подільське відгалуження «Всеукраїнської підпільної повстанської контрреволюційної організації», члени якої звинувачувались у розкладі колгоспів, зриві хлібозаготівель, прагнули повалити радянську владу.

Найбільш поширеними методами репресій на Шепетівщині стали масові депортації населення в 30-х роках ХХ століття. До тих, кого мали виселити, належали колишні петлюрівці, дворяни, куркулі, релігійні активісти, контрабандисти, сім’ї, родичі яких втекли за кордон та були засуджені за контрреволюційну і шпигунську діяльність та інші несвідомі елементи. Вперше виселення населення було застосовано на початку 30-х років. 21 квітня 1930 року ЦК КП(б)У затвердив спеціальну таємну інструкцію «Про чистку прикордонних округ» розіслану секретарям окружкомів партій на Хмельниччині. Згідно з цими вказівками з Поділля було депортовано за межі України осіб, які мали т.з. антирадянське минуле, або близькі чи родинні зв’язки в Польщі, Румунії.

Пізніше в 1934–1938 рр. цю справу було продовжено. Так, наприкінці 1935 року, Плужнянський, Славутський, Шепетівський, Берездівський райони намітили для переселення 1677 сімей: 1367 родин колгоспників та 310 одноосібників. Найбільше, 518 сімей, нібито мали терористичні та шпигунські зв’язки, 420 — родичів за кордоном, 270 — належали до контрабандистів та 123 — належали до релігійних активістів.

Особливо посилилася депортація польського населення до Казахстану. Перший етап депортації польських сімей розпочався 20 травня і продовжувався до 10 червня 1936 року. В результаті з Шепетівського району було виселено 384 сім’ї.

Ще більше було переселено на другому етапі. Протягом 1935–1936 рр. з Поділля виселили 11 634 польські та німецькі родини, а це щонайменше 46 500 чоловік. У результаті виселення зникли окремі населені пункти.

Якщо репресії кінця 1920-х — першої половини 1930-х років були насамперед спрямовані проти українців, то терор 1937–1938 рр. охопив увесь Радянський Союз.

Як відомо, 2 червня 1937 р. Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило рішення «Про антирадянські елементи», негайно надіслане до секретарів обкомів, крайкомів, ЦК республіканських компартій. Компартійним та чекістським керівникам пропонувалося узяти на облік всіх куркулів та карних злочинців, котрі повернулися із заслання, з метою розстріляти найбільш ворожих з них через «особливі трійки УНКВС», а менш активних — переписати й вислати до віддалених районів СРСР за вказівкою НКВС. До ЦК ВКП(б) у п’ятиденний термін мали бути надіслані відомості щодо персонально складу «трійок», а також кількість осіб, які мали бути розстріляними або засланими. Ці люди буцімто були «головними зачинщиками» антирадянських та диверсійних злочинів у колгоспах та радгоспах, на транспорті, в окремих галузях промисловості.

3 липня 1937 р. телеграму з викладом даного рішення отримали у Києві, а 4 липня політбюро ЦК КП(б)У вирішило:

1. Намітити обласні трійки у такому складі: 1) перший секретар обкому; 2) начальник обласного НКВС; 3) облпрокурор.

2. Доручити т. Леплевському дати негайно оперативну директиву по НКВС». Того ж дня НКВС УРСР отримало з Москви телеграму № 11924 за підписом наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова, що вимагала «взяти на облік усіх осілих у вашій області куркулів, кримінальних злочинців, що повернулися після відбуття покарання, втікачів з таборів та заслань.

Всіх врахованих куркулів поділіть на дві категорії:

1) найбільш ворожі елементи, що підлягають арешту і розстрілу у порядку проведення справ через трійки;

2) менш активні, але все ж ворожі елементи, що підлягають висланню в райони за вказівками НКВС СРСР.

У другій декаді липня 1937 р. органи радянської держбезпеки розробили низку організаційних заходів щодо виконання згаданого вище рішення політбюро ЦК ВКП(б). В «Оперативному плані щодо вилучення куркулів та кримінальників 1-ої категорії» обласні УНКВС зобов’язали організувати на місцях перевірку якості та повноти матеріалів, зібраних на найбільш «озлоблених» з намічених до арешту. Органи УГБ повинні були провести підготовчу роботу, потім слідство стосовно куркулів, а міліції — кримінальників. Операція з їх вилучення одночасно проводилася по всій країні, термін слідства складав 7 діб. Визначався перелік необхідних для слідчої справи документів: 1) дані для з’ясування місцезнаходження осіб, намічених до арешту, та щодо складу їх сімей; 2) довідка та характеристика сільської ради і колгоспу (щодо соціально-майнового стану, соціальної небезпеки тощо); 3) довідка судово-слідчих та адміністративних органів щодо судимості та реєстрації; 4) протоколи допитів свідків, очних ставок; 5) довідки, складені за агентурними матеріалами; 6) санкція прокурора на арешт; 7) висновки у справі.

До участі в операції залучався перевірений актив членів ВКП(б). Але головну роль повинні були відігравати міжрайонні оперативні групи чекістів, які створювалися у колишніх окружних центрах та великих населених пунктах. Очолювали групи відповідальні співробітники облуправлінь НКВС, начальники міськрайвідділв або окрвідділів.

Всіх арештованих мали помістити до в’язниць або під стражу у місцях розташування чекістських груп. Арешти відбувалися з санкції начальників груп на основі матеріалів справ та узгоджувалися з райпрокурором. Після арешту, перед відправкою до в’язниці начальник групи мав допитати арештованого та звірити отримані дані з матеріалами справи. Час, що залишився до початку операції, використовувався для уточнення та поглиблення компрометуючих матеріалів. Найбільш «озлоблені» куркулі та соціально-небезпечні карні злочинці підлягали негайному арешту. З метою запобігання спроб втечі за кордон окремих куркулів та карних елементів прикордонним загонам надіслали розпорядження перейти за 5 діб до початку операції на посилений режим охорони.

Поділитися посиланням



Реклама


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці