145 років тому народився останній гетьман України

29 квітня 1918 року в Києві відбувся переворот. До влади приходить Павло Скоропадський. На чолі Української Держави чоловік перебував недовго — неповні вісім місяців. Але за цей час встиг запам’ятатись низкою непересічних реформ.

Хто він — Павло Скоропадський?

Народився майбутній гетьман 15 травня 1873 року у німецькому містечку Вісбаден. На той час це був дуже популярний курорт. Однак кожне літо він проводив у Тростянці (зараз районний центр Сумської області), де проживав його дід Іван. Останній був заможним чоловіком, але не входив до російської еліти. Тож коли Павло Скоропадський захотів стати військовим і вступити до пажського корпусу, у якому виховували кавалергардів, еліту й особистий конвой царя, то батькам довелося підкупити чиновників, щоб його взяли. З того часу розпочалася вдала військова кар’єра майбутнього гетьмана. Під час російсько-японської війни був нагороджений золотою шаблею за хоробрість та отримав звання полковник. Пізніше, на початку Першої світової війни був удостоєний Георгієвського хреста IV ступеня. Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 8-го армійського корпусу.

Після Лютневої революції 1917 р., Павло Скоропадський командував 34-м армійським корпусом (згодом І Український корпус) на Волині. До речі, у листопаді-грудні 1917 року, війська цього корпусу контролювали залізницю в районі Шепетівки та боронили її від збільшовизованих частин російської армії. Ці дії принесли Павлу Скоропадському певну популярність.

Уряд Скоропадського

29 квітня 1918 року Павло Петрович приходить до влади в Україні. Себе він оголосив гетьманом, а свій уряд гетьманатом. На появу цих назв вплинули кілька факторів. Зокрема, Скоропадський походив з козацького і гетьманського роду. Його предком був рідний брат гетьмана Івана Скоропадського, який змінив Івана Мазепу на гетьманській посаді. Павло Петрович вірив, що старовинні символи додають легітимності будь-якій державі. Крім того, серед його міністрів були нащадки козацьких ватажків — Дорошенка й Лизогуба. Цікаво, що прийшовши до влади, гетьман фактично не розмовляв українською. Щоб виправити цей недолік, Скоропадський найняв двох вчителів, які вчили його, дружину й дітей розмовляти українською. Він хотів бути ближчим до свого народу.

Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв’язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. Але, країни Антанти, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнали Гетьманську державу.

Оцінка діяльності

Досить вагомі здобутки були й у внутрішній політиці. Так, Скоропадський запровадив закони, які захищали малий і середній бізнес. Він заснував Український державний банк і зміцнив національну валюту. Ще гетьман заснував два нові українські університети — Кам’янець-Подільський і Київський, інші виші українізував, усі дисертації захищали українською. Він відкрив 175 нових гімназій, створив державний хор, національний архів, бібліотеку, галерею та Українську академію наук.

Цікавою була його політика щодо Криму. Коли півострів ще не був українським, навіть Центральна Рада від нього відмовилася, гетьман написав приблизно шість петицій до Вільгельма, імператора й кайзера Німеччини, щоб той вивів війська з Криму. Скоропадський організував економічну блокаду Криму, припинив торгівлю. Уже через чотири місяці звідти стали приходити делегації, які просили приєднати півострів до України.

До речі, гетьман мріяв створити найбільшу армію в Європі й воєнізувати суспільство — у всіх чоловіків, на його думку, мала бути зброя.

Часто Скоропадського називають «німецькою маріонеткою». Це можна пояснити тим, що він був політиком, відкритим до компромісів. Якщо перед Скоропадським стояв вибір: Українська Держава як німецький сателіт, або жодної української держави, він погоджувався співпрацювати з німцями.

Одним з ключових питань, яке так і не зміг вирішити гетьман, було земельне. Скоропадський скасовував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м’яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського.

Але найбільше невдоволення, в основному серед політичних сил, було у зв’язку з грамотою гетьмана про федерацію України з майбутньою, не більшовицькою Росією, яка була проголошена 14 листопада 1918 року. Саме ця подія призвела до остаточного краху влади гетьмана. Наприкінці листопада 1918 року, війська Директорії, основу яких складали Січові стрільці, оточили Київ. В цих умовах виявилося, що федеративний курс гетьмана так і не отримав підтримки з боку російських політичних сил, які прагнули лише до відновлення «єдиної й неподільної» Росії.

Смерть в еміграції

Після вступу військ Директорії до Києва Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.

Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у Баварії, похований у м. Меттен (Баварія).

Поділитися посиланням



Реклама


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці