Наталія Горбатюк — одна із останніх партизанів Шепетівщини

Наталія Горбатюк — одна із останніх партизанів Шепетівщини

У Шепетівці мешкає донька керівника Шепетівського підпілля у роки Другої світової війни Остапа Горбатюка — Наталія Остапівна, якій нещодавно виповнилося 85 років.

Наталія Горбатюк — одна із останніх партизанів Шепетівщини

У жінки дитинство пройшло в партизанському загоні. Наталія Остапівна ще й досі пам’ятає, як планувалося в 1943 році звільнення батька з гестапо.

— Опівночі буде звільнено батька. Я ні з ким не могла поділитися тією радістю, бо мама суворо заборонила говорити про це, — пригадала партизанка.

Прийшов надвечір Станіслав Шваленберг і сказав, що опівночі будуть звільняти з гестапо Остапа Горбатюка, а їм необхідно йти вночі до партизан в ліс, плануються жахливі облави.

Надія Данилівна нашвидкуруч кинула до кошика кілька кусків сала, хліб і вони мерщій вирушили у дорогу. Сашко (брат Остапа Горбатюка) знав місце, де вони мали зустрітись із визволеним батьком. Всі троє поночі рушили в напрямку м. Славути до с. Сільце (місце зустрічі з партизанами).

Три дні вони блукали лісом у пошуках партизан із одного села в інше, з осторогою запитуючи про них. Люди застерігали, щоб на ніч в селі не залишались, а йшли до лісу, бо поліцаї нишпорять і вдень, і вночі. На 4-й день Сашко знову пішов до села і приніс радісну звістку: їх шукають. Провідник вивів їх до партизан.

В загоні їх першим зустрів командир партизанського загону Антон Одуха (пізніше він очолив партизанське з’єднання). Мама одразу його запитала: «Де Остап?». Він відповів, що його везли з іншими до Німеччини на роботу і він втік. Тривога, наче кліщ, поселилася в серці жінки і вже не покидала її. Протягом літа Наталя з мамою пробули в загоні. Жили в поселенні разом з родиною Ковальчуків із Полонного. Сам Ковальчук був майстром на всі руки, тому їх намет, щільно вкритий гіллям з ліщини, був завжди сухий. Не знали вони, що Остапа Горбатюка стратили в гестапо ще у червні.

Ось і осінь вже. Нелюдські умови далися взнаки. Воші дошкуляли найбільше. На рубцях вони стояли щільно рядами. Порятунку від них не мали, помитись ніде. Короста вкрила худенькі ноги Наталі, відкрилися рани, які обмотували ганчір’ям. Вона не могла нічого взути.

Антон Одуха вирішив вести загін лісами до Білорусії. Забрали дітей, поранених — і в дорогу. Бували дні, що ні крихітки хліба не мали в роті, бо йшли лісами. Наталя Горбатюк добре пам’ятає, як одного разу майже 5 кілометрів йшли задом наперед, щоб збити німців із переслідування. В кінці листопада партизани були вже на білоруській землі. Більшу частину України вже звільнили віл німців. Тримали зв’язок із Великою землею. Був облаштований майданчик для посадки літака. Через кілька днів їх відправили до Москви у військовий шпиталь. Там Наталю лікував хірург Захаров, якого Остав Горбатюк визволив із полону в Шепетівці.

Полікували Наталю і вона з мамою та ще з однією землячкою поїхали до батьків її чоловіка у с. Яблуні Красненського р-ну Орловської області. Мама працювала в колгоспі, а Наталка пішла до школи. Директор був із евакуйованих, інвалід, але любив старанну в навчанні Наталю. Одного дня у школі він і каже до неї: «Наточка (так він її називав), освободили твою Шепетовку!». Відразу ж побігла вона до мами на колгосп з цією новиною.

На другий же день вони зібралися, в дорогу їм дали два бухінці хліба. Тітка Шура, в якої вони жили, дала їм два кормових варених буряки. З лютого до травня вони добиралися до визволеної Шепетівки. Потяги їхали, поверталися, маневрували, і вони не мали на чому дістатися до України. Приїхавши в Полонне, зустріли Г. М. Котик. Та і мовилась до мами партизанки: «Надю, а ти знаєш, що немає Стасіка? — «Знаю». «А ти знаєш, що хату твою спалили?». Надія Данилівна втратила свідомість.

Ні чоловіка, ні хати. Втрьох вони пішки добирались до Шепетівки. На місці їхньої хати побичили згарище, але залишився хлів. Жили по хатах у людей. Згодом міська рада виділила їм машину дошок. У хліві зробили кімнату і кухню.

Наталя пішла навчатись до школи № 4.

Ось так зустріла визволена Шепетівка своїх мешканців. А до перемоги було так далеко…

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



На Хмельниччини виявили боєприпаси часів Другої світової війни
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
Чому російські окупанти постійно обстрілюють аеродром на Хмельниччині
На Хмельниччині в урочищі Евеліна натрапили на боєприпас
У Шепетівці під час земляних робіт знайшли боєприпаси часів Другої світової війни

Читайте у цій рубриці



На Хмельниччині пенітенціарна установа має власну 200-річну історію
Історія орденів і медалей в Україні: від княжих часів до незалежності
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
У селищі на Хмельниччині телефон з’явився раніше, ніж у російського імператора
На Хмельниччині досліджують колишній маєток відомого містика, алхіміка та ілюміната
FacebookTelegramViberWhatsAppX