Про що мовчать кам’яні хрести у Шепетівці?
Гортаючи літопис священнослужителя Гермогена Віленського, що зберігається у шепетівському музеї Миколи Островського, заступник директора з наукової роботи Марія Юзлова виявила цікавий момент, у якому йдеться, що на території, вже тепер, міста раніше виднілися кам’яні хрести.
Історичні джерела
Церковний літопис місцевого священика є важливим джерелом, що розповідає не лише про події, а й частково описує місцевість. Згадує він у своєму документі й маловідому частину нинішнього міста — район вулиці Пліщинської:
«Доволі старовинною вважається група кам’яних хрестів, які розташовані нині в садибах селян Фадея Яцка та Івана Рижака, поблизу дороги, що веде в село Пліщин. Там за переказами знаходилася колись прихідська церква».
Точний період функціонування цієї церкви невідомий, але на Євангелії 1697 року, яке було серед переліку церковних книг, вже церкви Архистратига Михаїла, збудованої в 1792 році, написано:
«року 1759… сія книга євангеліи Христово надана до храму св. Архангела Михаила до местечка Шепетовки», — «Історико-статистичний опис церков та парафій Волинської єпархії» Миколи Теодоровича.
Це історичне джерело додає ще інформації про згадану місцину:
«Церква ця, за переказами, знаходилася поза межами містечка (Шепетівка, — Авт.) де нині ще й існують кілька кам’яних хрестів, тоді як цвинтар того часу знаходився там, де нині самий центр містечка, про що, крім народних переказів, цілком красномовно свідчать неодноразово викинуті з місця вічного спочинку, під час будівництва єврейських будинків, людські кістки».
У пошуках реліквії
Нинішня вулиця Пліщинська і є колишньою дорогою у село Пліщин. Отож, ми вирушили на пошуки старовинних реліквій. Місцеві люди виявилися вельми привітними і показали нам подвір’я, де ще до цього часу видніються кам’яні хрести.
— Ще змалку пам’ятаю, як в городі сусідів стояли кам’яні хрести. Ми завжди вважали, що там козацьке поховання. Те місце із певною пошаною ніколи не зачіпали, бо думали, що там могили, — розповіла Юлія Михайлівна, мешканка району вулиці Пліщинської.
Захоронення козаків — версія що варта уваги, бо ж в книзі Миколи Теодоровича йдеться:
«Із древностей у місті Шепетівці заслуговують дві групи курганів, що обросли столітніми дубами, а також два кам’яні хреста. Народ говорить, що походження цих курганів та хрестів відносяться до часів татарської Орди. У будь-якому разі ці пам’ятки Шепетівської давнини куди старіші за кургани, що видніються нині поблизу Заславля, під селом Жиленці…»
І справді, місцина, де розташовані хрести на вулиці Пліщинські, трохи відрізняється від прилеглої частини земельної ділянки. По-перше, вона трохи вища, ніби її увесь час господарі цієї землі обкопували, боячись зайве потурбувати.
Але ж звідки ці хрести?
Можливо, їхнє призначення не має нічого спільного з козацькими похованнями, а є церковною традицією?
Гермоген Віленський у невеликій історичній довідці вказав, що Шепетівська церква (де нині універмаг «Дзеркальний», — Авт.): «закладена у 1792 році в ім’я св. Архистратига Михаіла за благословенням уніатського єпископа Стефана Левенського». Отже, первісно церква ця була уніатською.
Ми звернулися до Василя Боднаря, настоятеля храму мучеників Бориса та Гліба Української греко-католицької церкви. Адже саме в час функціонування храму на вулиці Пліщинській служителем міг бути саме священик уніат.
— Дійсно в греко-католицькій церкві існувала традиція встановлювати місійні хрести, які могли бути свідченням того, що дана парафія, наприклад, молиться за тверезість життя. Подібні хрести встановлювали на Галичині в знак даної свободи, коли скасували панщину. Також, зазвичай, в середині церкви, чи на подвір’ї храму ховали священників та меценатів, встановлюючи на тому місці хрести. На Галичині й досі є на території церков, які не зруйнувала радянська влада, такі поховання тамтешніх священнослужителів на подвір’ї храмів, — пояснив отець Василь.
Та не лише на території Шепетівки були кам’яні хрести, знаходилися вони також у прилеглих селах. Історик Володимир Антонович у своїй праці «Археологічна карта Волинської губернії» писав, що у селі Білокриниччі: «В садибі священика є курган, а на ньому два кам’яні хрести». У його книзі археологічних пам’яток і знахідок йдеться про десятки кам’яних хрестів на території Заславського уїзду.
Підвести риску під нашими знахідками попросили краєзнавців. Ось що думає з цього приводу Марія Юзлова:
— Можу зробити припущення, що вище згадані кам’яні хрести стоять на місці, де колись знаходився центр села Шепетівка. Так, саме села, бо містечком, а згодом і містом Шепетівка стала значно пізніше. Всім відомий той факт, що в давнину люди селилися поблизу води (джерел, річок, водоймищ). В нашому випадку поселення знаходилося по обидва береги річки Гуска. Також через цей, так званий, центр проходили дороги на Пліщин, на Ізяслав (Заславська дорога, яка на той час проходила вздовж річки Гуски, а далі приблизно в 150–200 м ліворуч від сучасного Староконстянтинівського шосе), які створювали розвилку. Тому нема нічого дивного, що там було збудовано згадану церкву. Також відомо, що була практика поховання священнослужителів на церковному обійсті, я припускаю, що там поховані саме вони. Цікавим є і спогад старожила вулиці Пліщинської Олексія Карповича Шикерука (1907 р.н.), він розповідав про дубовий хрест, який стояв там до початку 30-х років ХХ ст.
То тих хрестів на Пліщинській багато зараз є чи тільки оцей єдиний куций “огризок”, що на фото?
Володимире, краще спитайте в кандидата історичних наук з Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, який днями взагалі написав, що вони кудись поділися
Кандидат історичних наук неспроста в своїй статті взяв слово “шепетівські” у лапки. Певно, він мав на увазі хрести Шепетівському краю загалом, а не лише на вул. Пліщинській.
Але мова на про це. Дайте відповідь на питання: чому ви ведете мову про хрести на Пліщинській у теперішньому часі в множині, а насправді на одному з фото – лише верхній “огризок” одного хреста?
Ну і ще дуже цікаво – скільки часу минуло від моменту виходу статті кандидата історичних наук до моменту взяття Вами останнього з необхідних Вам для підготовки Вашої статті коментарів у заступниці директора музею Острвського 🙂
Кандидате, нехай вас це більше не “колише”. Ведіть власне дослідження
Думаю, кандидат історичних наук так і зробить :)))