На Шепетівщині збереглася релігійна святиня 17 століття

Україна — країна культурно та релігійно одна з найтолерантніших держав світу. Про це свідчать цифри, якими обраховуємо кількість існуючих на її території церков, релігій та віросповідань. Також вражає відсоток людей, які зараховують себе до тієї чи іншої релігії.

Традиційно в Україні найбільш поширеною релігією є християнство східного обряду — православ’я. Проте не меншим є відсоток прихильників церкви римо-католицької або християн римського (західного) обряду. Менш чисельними є представники уніатської або греко-католицької церкви. До того ж, незважаючи на досить велику популярність уніатської церкви серед української діаспори в країнах Північної і Південної Америки, зокрема, та в світі в цілому, чисельність її парафій та їх кількість зменшується пропорційно віддаленню із Заходу на Схід та Південь України. Але враховуючи спорідненість римо- і греко-католицької церков, можна говорити якщо не про переважання католиків в Україні, то, принаймні, про рівнозначність кількості її представників до кількості православних мешканців нашої держави.

Будівля Городищенського чоловічого Свято-Різдво-Богородичного монастиря до ремонтних робіт

Помітну роль католицизм на території України починає відігравати вже з ХІІІ століття. Про це свідчить велика кількість зведених в тому періоді та пізніше костелів — культових споруд для проведення богослужінь римо-католицького віросповідання. Першими землями, на яких постали католицькі святині стали Закарпаття (1262 р., костел св. Розалії) та Галичина (1314 р., св. Варфоломія). У першій половині XVI ст. католицькі храми будуються на Поділлі (1506 р., костел Успіня Пресвятої Діви Марії), а вже в другій — і на Волині (155? — 1595 рр., костел св. Станіслава і св. Анни).

Щодо наших земель, то католицтво, ймовірно, прийшло сюди разом із входженням українських земель до складу Речі Посполитої. Серед інших причин можна вважати цей процес наслідком Люблінської унії, а також переважанням католицизму у більшості країн-сусідів тогочасної України. Не винятком є і наше рідне волинське село Городище. Воно було засновано на місці давньоруського городища, зруйнованого у 1241 році. Вперше в документах згадується, як володіння князя Острозького, Іллі Костянтиновича (1534 р.) До того ж часу відносять і згадки про побудовану тут дерев’яну церкву, проте, жодних доказів та достовірних історичних джерел про цей факт не знайдено.

Першою історично достовірною католицькою святинею став монастир братів кармелітів взутих, який було засновано у другій половині XVII століття родиною Погрошевських. Монастир отримав у володіння села Городище, Пашуки, Решнівка та визначену кількість коштів. Про досить суттєве значення храму для католицького духовенства свідчить факт, що він певний час слугував резиденцією провінціала Руської провінції ордену. На жаль, будівлі монастиря були дерев’яними і не встояли під час страшної пожежі, яка знищила його без залишку.

Наступником його став пишний монастирсько-костельний комплекс кам’яно-мурованого типу, виконаний в еклектичному стилі (елементи романського, готичного та барокового стилів), який було закладено у 1746 році на кошти фундації князів Любомирських, Юзефа та Станіслава.

Із тих самих пір, коли князь київський Володимир запровадив на Русі-Україні в 988 році християнство, починається тривале протистояння між двома найчисленнішими його гілками — православ’ям та католицизмом. Протягом усього часу існування культових споруд і на території наших земель їх приналежність до однієї з гілок християнства визначалася історико-політичними подіями більше, аніж історико-культурними та релігійними факторами. В 1793 році після другого поділу Польщі була утворена Ізяслівська губернія, до складу якої увійшли землі Шепетівки та Городища. 13 квітня 1793 року Катерина ІІ довірила губернію духовному настоятелю, поборнику православ’я Віктору Садовському. Єпископ Мінський, якому тоді було присвоєно сан архієпископа Мінського та Волинського, був активним поборником православ’я і доля храму була вирішеною однозначно і безкомпромісно — він був переданий у володіння православних християн краю. Це змінило як зовнішній вигляд комплексу (нівелювання романо-готичних елементів в структурі та оздобленні храму, поглиблення барокового стилю, добудовано готель для паломників), так і його структуру (з чоловічого монастир було реформовано у жіночий).

Монастир кармелітів у Городищі на Волині. Літографія кінця XIX сторіччя.
Автор Наполеон Орда

Доба більшовицької революції та громадянської війни не оминула і наш монастир: черниць було відправлено до великих монастирів Поділля і Волині, а приміщення віддано у володіння ревкому. Радянський період української історії означений безупинною боротьбою з релігією у всіх її проявах. Та якщо місцева православна церква втратила лише хрести на куполах, то монастирські приміщення на довгі роки втратили своє пряме призначення. Найцинічнішим стало розпорядження радянської влади організувати тут клуб. Протягом буремних років початку ХХ століття тут був і шпиталь для військових під час ІІ Світової війни, і сирітський притулок, і склад зернових. Однак найдовше тут розміщувалися приміщення обласної психіатричної лікарні, під потреби якої було здійснено велику кількість ремонтних робіт, що змінив вигляд святині до невпізнаного.

З початком доби незалежної України розпочинається процес повернення культових споруд у власність церковних громад і суперечка за храм між католиками та православними мешканцями села, яка на час панування радянської влади вщухла, розгорається з новою силою. Власне, суперечкою її назвати складно, адже одразу після категоричної відмови православних настоятелів повертати храм і загрози релігійного конфлікту, католицьке духовенство відмовилось від своїх прав на нього.

Монастир було віддано православній громаді, яка почала перебудову комплексних будівель і приміщень храму, роботу по упорядкуванню навколишніх територій. Сьогодні це православний чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці.

Оскільки повернути храм у власність католицької громади не вдалося, 1994 року єпископ Ян Ольшанський освятив наріжний камінь храму, який було зведено і освячено у 2005 році як костел Матері Божої Фатімської.

До того часу і під час побудови храму, богослужіння католицька громада проводила у приватному будинку мешканки села Городище. Храм обслуговують францисканці-бернардини (Орден Братів Менших) з парафії Воздвиження Святого Хреста у Шепетівці. На сьогодні він є одним із трьох культових споруд, що розташовані у нашому селі — монастирем і церквою. Поряд з костелом за останні п’ять років виріс двоповерховий будинок для паломників, сестер, а також для дітей, що проводять канікули у таборі, організованому силами парафіян та священнослужителів.

Поділитися посиланням



1 коментар до статті «На Шепетівщині збереглася релігійна святиня 17 століття»

  1. В коментує:

    Що в цій статті є нового? І чому не написано кому зараз належить?


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці