Давньоруське поселення Городища спеціалізувалося на ювелірній справі

Сторінка 2 (Початок →)

Історію села в контексті історії Болохівської землі також в різний час досліджували М. П. Дашкевич, І. С. Винокур, С. А. Липко, В. І. Якубовський та інші. У процесі розкопок на даному городищі та поблизу міста Деражня виявлено та вивчено залишки фортифікаційних споруд, житлово-господарські комплекси ХІІ-ХІІІ століть, а також зібрано значний речовий матеріал. Знайдені матеріальні пам’ятки — скарби за своїм характером. Вони є аналогічними скарбам інших давньоруських міст. Особливістю місцевих скарбів є ювелірні вироби високого рівня майстерності.

Ілюстрація з книги «Скарби Болохівської землі». В. Якубовський

На основі аналізу виявлених археологами знахідок, можна з’ясувати, який вигляд мало поселення та чим займалися його жителі. Зовнішній вигляд поселення змінювався і переважно був обумовлений нестабільним воєнно-політичним становищем, в якому перебувала на період ХІІ-ХІІІ ст. вся Болохівська земля, що сформувалась як «буферне» утворення. Вона знаходилась на кордонах володінь князів Галицько-Волинського і Київського, а також потрапила у сферу інтересів князя Чернігівського. В умовах феодальних усобиць її соціально-політичний статус був нестійкий і постійна готовність до оборони від тих чи інших військ, а також правильні союзники були запорукою виживання.

Структура городища традиційна — дитинець і посад. Згідно із класифікацією археолога Самоквасова, описуване городище відноситься до княжого періоду, оскільки форма, структура та використані матеріали його повністю відповідають вимогам тогочасного фортифікаційного будівництва.

Дитинець займає крутий виступ берега, з трьох сторін він був оточений трьома кільцями глибоких земляних валів; зверху вали були огороджені високим дерев’яним частоколом і оснащені дозорними баштами, складеними з дубових колод та покриті гонтом. Нижні яруси башт використовувалися в якості зброярень і військових складів, верхні — для спостереження і стрільби. Окрім валів, дитинець поселення був обведений глибоким ровом із водою, що надходила сюди із р. Гуски. Ще одним суттєвим фактором є форма городища. Як зауважував М. Теодорович, форма є чи не єдиною достовірною ознакою, за якою можна визначити епоху будови. Виходячи із того, що форма даного городища неправильна, з хвилястими лініями і створена відповідно ландшафту, ніби «підлаштовуючись» під місцевість, можемо з впевненістю датувати його епохою до вогнепальної зброї. Адже після винайдення останньої, подібні укріплення втрачають свої оборонні потужності й тому пізніше уже починають будуватися городища з чітким планом, точною геометричною формою — прямокутник, прямокутник з бастіонами або зірки.

Також цікавим є те, що на території городища археологи не виявили жодних ознак церкви чи інших християнських атрибутів. Не виявлено також характерного для християн поховального обряду чи його залишків. Натомість знайдено елементи гончарних виробів, глиняних фігур характерних для пам’яток культури Луки-Райковецької, відкритої на Волині на поч. ХХ століття. Також прикраси зі скла, бронзи та заліза, що мали візерунки, характерні для культових речей доби язичництва. Відсутність ідолів, які були поширені у цей час у басейні сусіднього Подністров’я пояснюється тим, що населенням Східної Волині для їх виробництва використовувалось переважно дерево — матеріал, як відомо, недовговічний і тому до наших часів не зберігся. На відміну від волинян, населення Подністров’я використовує паралельно з деревом також вапняк — порівняно м’яку місцеву породу, яка обробляється легше ніж камінь, але довговічніша порівняно із деревом.

Опираючись на дослідження та висновки І. С. Винокура, можна виділити ряд ознак, за якими дане городище відповідає будовам V-IX століть. Аналогічно іншим на території України залишки житлово-господарських комплексів даного городища мають прямокутну, напівзаглиблену форму із залишками глинобитних печей, характерну будову оборонних споруд, що описані вище і пам’ятки матеріальної культури.

Як вказують Винокур І. С. та Телегін Д. Я., городища VІІІ-IX ст., зафіксовані на Правобережжі України взагалі та на території Східної Волині, зокрема, поділялися на два типи — сховища та місця постійного проживання. В залежності від типу, площа поселення коливається в межах від 0,5 га до 5 га. Виходячи з того факту, що на сьогоднішній день вали городища і дитинець розміщуються між двома селами, які існують приблизно із ХІІ століття і до сьогодні (Городище та Пашуки Шепетівського району Хмельницької області) і відходять від дитинця на північ і південь відповідно, можна припустити, що дане городище було все-таки місцем постійного проживання. Межі його коливались в кордонах території сучасних сіл Городище та Пашуки і залежали від кількості населення, дворів і площі сільськогосподарських земель.

Стосовно населення городища і роду їх занять археологічні дослідження дозволяють дати відповіді й на ці питання. Серед головних спеціальностей були ювелірна та склодувна. Цікавість дослідників викликають печатки-персні, що виготовлялися у Болохівській землі. У складі скарбу 1957 р. городища знайдено перстень, з порожнистим шестикутним щитком на якому зображено крокуючого птаха.

Поділитися посиланням



Реклама


8 коментарів до статті «Давньоруське поселення Городища спеціалізувалося на ювелірній справі»

  1. В коментує:

    Каргер, це, звісно, добре. Але пару років тому в Городищі спеціалісти теж робили археологічний розкоп. В статті про це чомусь не йдеться.

    • Дмитро коментує:

      “спеціалісти” там до сих пір роблять роз­копи, В стат­ті про це чо­мусь не йдеть­ся)))

  2. Юлія коментує:

    Хороша стаття, але чому ж до малюнку “Археологічна картосхема” не надано експлікації, роз’яснень – що означають римські цифри?

    • Юлія коментує:

      Цифрами позначені археологічні скарби, знайдені в ході розкопок.

  3. Саша коментує:

    в минулому таке велике місто і досі без назви…десь тут, в цих краях знаходиться літописне місто Камянець…у аль-Ідрісі десь в цьому районі місто Салав…однак авторитети і Ізяслав і Камянець розносять подалі одне від одного

  4. Са­ша коментує:

    крім того, що Городище не Ізяслав, постійно навязується думка, що тут була Болоховецька земля…яка якраз і була південніше…Болоховецькі міста перераховані і компактно сосереджені вздовж Случа…комусь дуже хочеться перекроїти межі))

    • Юлія коментує:

      Стосовно співвіднесення давнього Ізяславля і нашого Городища, то в колах істориків ця гіпотеза була спростована ще на початку 90-х років, під час роботи Подільських конференцій. Гіпотезу цю висунув ще Каргшер, але суттєвих аргументів на її підтвердження не знайшлося (поки що). Тож про яке перекроєння меж Болохівської землі, до якої безсумнівно належало це поселення, йдеться автору, я не зрозуміла)

  5. Юлія коментує:

    Про несанкціоновані спроби “розкопок” в статті не йдеться з огляду на морально-етичні закони та закон про наклеп. Якщо ці дослідження не оформлені законодавчо і в установленому порядку як археологічні розкопки, то це не розкопки, а злочинна діяльність. Однак, без рішення суду, яке визнає особу злочинцем називати її так є порушенням закону про охорону честі і гідності громадян, є наклеп і тягне за собою відповідальність згідно законодавства України.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці