Понад 10-ліття Старокостянтинівська бригада тактичної авіації носить ім’я Петра Франка

Інколи виникають питання на кшталт «Чому ваша бригада носить ім’я Петра Франка? Хто він і чим прославився?». І звернувшись до всемогутнього Інтернету, я віднайшов трохи інформації про цю людину непростої долі, сина великого поета Івана Франка.

З вибухом Першої Світової війни 24-річний Петро Франко добровільно вступив до легіону Українських Січових Стрільців, де закінчив школу старшин піхоти у Вінер-Нойштадті, та у чині поручника командував сотнею. Як дипломований інженер («Львівська політехніка», хімічний факультет), в 1916 році він був направлений в авіаційну школу в Райльовац, біля Сараєво, де отримав кваліфікацію технічного старшини, і згодом деякий час служив у авіаційній частині на Італійському фронті. По поверненні в Легіон воював під Каменем-Подільським, Одесою, Чернівцями та у районі Львова.

19 жовтня 1918 року у Львові була оголошена «Проклямація Української Національної Ради» про створення Української держави в українських етнографічних землях Австро-Угорщини. 13 листопада 1918 року Рада затвердила Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії». Нова держава отримала назву «Західноукраїнська Народна Республіка».

А з першого листопада почалася українсько-польська війна, суттю якої було питання самого існування Західноукраїнської Народної Республіки.

І вже з листопада «Державний секретаріат військових справ» почав формування підрозділів військової авіації Української Галицької армії, яка офіційно була заснована розпорядженням секретаріату від 1 грудня 1918 р. Цим документом командантом «летунського відділу», на який покладалося оперативне керівництво авіацією, призначався поручник Петро Франко, який перебував на цій посаді до 26 березня 1919 року.

Крім того, створювався окремий орган — референтура авіації, для вирішення переважно адміністративних питань, яким також керував Петро Франко на посаді референта до 10 квітня 1919 року.

Зі спогадів Петра Франка:

«Я негайно предложив Начальній Команді, полковникові Стефановому, що зорганізую відділ літаків. Гадка подобалася, і я одержав відповідний приказ.

Я в першу чергу оглянув усі летунські майдани, які нам могли би придатися. Майдани по австрійській армії були в Рогатині, Стрию, Тернополі, Станиславові та Краснім. Найкраще представлявся майдан у Краснім. Зі всіх закутків Галичини прийшлося звозити летунський матеріял: колеса, двигуни, моделі. Я це все вишукував по площах, вагонах, магазинах та відсилав до Красного. Там були чудовий летунський майдан, знамениті гангари на літаки, бараки для старшин та стрільців і багаті варстати, в яких були добірні станки для точення, стругання, кування, відливання і т. д.

Авіабаза Красне розташовувалася за 45 км на схід від Львова. Поруч з аеродромом знаходилася залізнична станція».

На середину грудня на аеродромі вже знаходилися боєздатні чотири розвідники типу «Бранденбург» серій 27 і 64, передані Австрією, та три винищувачі «Ньюпор» типів 21 та 24, залишені ще російською армією і використовувані Директорією до її розпаду. Їх обслуговувала авіаційна сотня у складі 14 старшин та 140 підстаршин і стрільців.

6 грудня літаки Української Галицької армії отримали розпізнавальні знаки — сині та жовті квадрати на нижній поверхні крил, та на борту фюзеляжа — жовтий тризуб.

Те, що літаки були далеко не новими, призводило до оригінальних рішень при їх доведенні до льотного стану.

Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: