В окупованій Шепетівці розстріляли понад 6 тисяч євреїв

Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій йдеться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». На жаль такі ж трагічні події, понад 70 років тому, відбувалися і в Шепетівці.

Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року (Постанова Верховної Ради від 5 липня 2011), хоч і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття ООНівського документа.

Саме Резолюцією Генасамблеї ООН Днем пам’яті жертв Голокосту оголошено 27 січня. Оскільки цього дня в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

Голокост з грецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933–1945 років.

Нацистська расова політика базувалася на дискримінаційних заходах, що з часом переросли у масові страти. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкрігу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі — район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори) з розгортанням подій Другої світової війни виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.

Знищення євреїв на Україні було організовано айнзатцгрупами: «В» (з кінця червня — початку липня 1941 року у Галичині та Волині), «С» — Центральна і Східна Україна та «Д» — що дислокувався на півдні країни.

На території України не було газових камер: українських євреїв розстрілювали та скидали в ями.

Ось деякі з місць з найбільшою кількістю вбивств євреїв на Україні: Київ: Бабин Яр, жертв — близько 100 тисяч чоловік; Богданівка Одеської області — понад 40 000; Дрогобицький Яр (Харків) ‑ близько 20 000, Кам’янець-Подільський — 23 600, Дальник Одеської області — близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного — понад 17 000 жертв.

Шепетівка була окупована нацистами 4 липня 1941 року. І вже через три тижні, 27 липня 1941 року, комендантом міста був виданий наказ про збори всіх осіб єврейської національності.

О 10 годині 28 липня всі євреї Шепетівки зібралися біля старої поліклініки. Через деякий час почали відбирати та садовити до вантажних автомобілів молодих і сильних чоловіків та жінок, які могли становити загрозу німецькому «новому порядку». Одружених жінок і тих, у кого були діти, поки що не брали. Після цього колона автомобілів попрямувала в ліс на західну околицю Шепетівки. Перед розстрілом, поліцаї познімали з людей золоті та срібні прикраси, одяг. Вирок виконали солдати 45-го резервного поліційного батальйону, які в той день знищили більше 800 євреїв. Це був перший масовий розстріл, але, нажаль, не останній. Пізніше, 20, 23 серпня та 1 вересня 1941 року солдатами 45-го батальйону було розстріляно близько 600 євреїв з Шепетівки та села Судилкова. Крім того, кожного дня поблизу синагоги розстрілювали по 10–15 осіб, яких на тому ж місця й хоронили.

5 вересня 1941 року вийшов наказ головного політичного відділення рейхскомісаріату Україна до генерального комісаріату Волинь-Поділля «Про створення в усіх населених пунктах, в яких проживає більше 200 євреїв, єврейських гетто». Приблизно 20 грудня 1941 року єврейське гетто було остаточно сформовано і в Шепетівці.

Начальником табору був Свояченко. Гетто знаходилося у центрі Шепетівки, де сьогодні знаходиться пам’ятник Валентину Котику. Воно було обнесено огорожею з колючого дроту. У цей табір входили спеціально відведені три вулиці, де проживало близько 6000 осіб, у тому числі 4000 дітей. Євреї проживали в одноповерхових будинках, по кілька сімей. Ходити по території табору дозволялося тільки у відведений час. Вихід з гетто заборонявся. Усі коштовності, гроші, цінні речі відбирали.

Населення табору сплачувало особливий податок. Продукти у табір не завозилися, а продавати щось з речей для купівля продуктів заборонялося. Жителям міста під загрозою розстрілу не дозволялося надавати будь-яку допомогу, в’язнів чекала голодна смерть. Деякі підлітки під страхом смерті вилазили за огорожу і просили милостиню. Для них все це закінчувалося побиттям або розстрілом.

Часто євреїв залучали на важких роботах. Під час її виконання наглядачі били євреїв гумовими палицями.

У гетто поширювались хвороби: лютував туберкульоз, шлунково-кишкові захворювання, не припинялися епідемії висипного та черевного тифу. Хворі не ізолювалися, лікування та медикаментів вони не отримували, хоча табір обслуговував лікар.

В січні 1942 року в гетто було переведено близько 2000 євреїв з села Судилкова та інших населених пунктів Шепетівського району. 25 червня 1942 року було розстріляно 824 чоловіки.

Пізніше до табору почали знову звозити євреїв із Шепетівського, Полонського та Славутського районів. 31 серпня 1942 року начальник поліції СД в генеральній окрузі Волинь-Поділля штурмбанфюрер Доктор Пютц наказав закінчити «єврейські акції» упродовж 5-ти тижнів. Повністю євреїв шепетівського гетто було знищено внаслідок масових розстрілів, які відбулися 6 та 10 вересня 1942 року. Після цього навколо гетто було знято огорожу з колючого дроту, будинки роздано тим, хто вірно служив окупантам.

Одним із місць масового поховання осіб єврейської національності був ліс, праворуч від дороги на Новоград — Волинський (т.з. 603-й кілометр). В акті державної комісії з розслідування злодіянь німецько-нацистських загарбників від 10 травня 1944 року зазначено: «Поховання мало площу близько 1 га. На місці поховання існує 7 могил прямокутної форми, розміром від 4 х 2,5 мерти до 45х4 метри. У могилах, в залежності від їх розмірів, поховано від 150 до 2000 трупів. На основі даних судово-медичних актів про кількість могил та їх розмірів, комісія встановила, що в могилах поховано не менше 3000 осіб мирного населення Шепетівки. Крім того, поховання існували за міським кладовищем, біля с. Судилків, на площі біля поліклініки, біля синагоги, на залізничній станції, на подвірї колишньої в’язниці «СД» та інші». Загалом, за 952 дні окупації в Шепетівці було розстріляно та закатовано більше 6000 шепетівських євреїв. Отже, в Шепетівці були проведені не менш жахливі «єврейські акції».

Щороку 27 січня ми разом з усією світовою спільнотою вшановуємо пам’ять жертв Голокосту — мільйонів жінок, чоловіків і дітей, які загинули від рук нацистів у роки Другої світової війни. Цього дня не тільки згадуються жертви людиноненависницької політики, але й засвідчується прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля стосовно окремої групи людей.

В найбільшому нацистському таборі смерті Аушвіц поблизу польського міста Освенцим мученицькою смертю загинуло близько 1,4 мільйона людей. Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту (у тому числі 1,5 мільйонів були дітьми), з них від 2,2 до 2,5 мільйона — на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні.

Схиляємо голови в скорботі за навіки полеглими у безіменних могилах і печах крематоріїв. Зробимо все можливе, щоб найбільші суспільні цінності: свобода, гуманізм, мир та злагода — завжди панували на нашій землі.

Поділитися посиланням



Реклама


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці