Постать В’ячеслава Липинського в контексті Української революції 1917–1921 роках

Постать В’ячеслава Липинського в контексті Української революції 1917–1921 роках

По проголошенні Гетьманом всієї України Отамана військ українського вільного козацтва і донедавна командира першого українського корпусу генерала Павла Скоропадського на Всеукраїнському з’їзді хліборобів-власників, Липинський включається до державної роботи і працює на відповідальному посту посла і повноважного міністра Української Держави у Відні.

Постать В'ячеслава Липинського в контексті Української революції 1917–1921 роках

Міністр закордонних справ Української Держави Дмитро Дорошенко (зліва), гетьман України Павло Скоропадський та посол Української Держави в Австро-Угорщині В’ячеслав Липинський (справа). Листопад 1918 року

Тут з його іменем пов’язаний, зокрема, обмін ратифікаційними грамотами Берестейської угоди, підписаними з одного боку, Гетьманом України, а з другого — царем Болгарії, султаном Туреччини та імператором Німеччини. На посту посла лишається Липинський і за часів Директорії, однак після розстрілу полковника Болбочана суперечності із гетьманом Скоропадським досягають критичної точки. В червні 1919 року В’ячеслав Липинський покидає дипмісію.

Розпочинається так званий еміграційний період в його житті. Спершу він переїздить до Австрії, потім до Німеччини. Від 1919 р. до осені 1926 р. мешкає в Райхенау біля Семмерінга в Австрії, де й не покидає провадити господарство — пташину ферму, що була для нього єдиним засобом існування. В цей час пише брошуру «До українських хліборобів» та практично одноосібно видає неперіодичний збірник «Хліборобська Україна» (впродовж 1920–1925 років вийшло її п’ять збірників). Там Липинський і друкує свої славнозвісні «Листи до братів-хліборобів», які 1926 року випускає ще й окремою книгою. Коли на віденському ґрунті української еміграції організується в 1921 р. Український вільний університет, Липинський бере участь і тут як професор УВУ разом з ученими такого рівня, як Михайло Грушевський та ін. Протягом 1926–1929 років завідує кафедрою історії української державності в Українському науковому інституті в Берліні. Перед цим Липинський писав: «Не знаю, чи наукова праця в Інституті дасть мені змогу поділити свої сили так, щоб їх вистачило і на закінчення оцих «Листів». Можливо, що зростаюча недуга на це не дозволить і що книга ця не буде мати продовження» (передмова до «Листів»). Як відомо, книга та так і лишилась незакінченою. Після трирічних вагань та зусиль В. Липинський наважується на радикальний крок: як голова Ради присяжних, він оголосив розпуск УСХД (18 вересня 1930) і опублікував у львівському щоденному виданні «Діло» довгу статтю, у якій розтлумачив мотиви своєї поведінки.

З Берліна В’ячеслав Казимирович за станом здоров’я невдовзі переїздить до місцевості Бадеґґ, біля Ґрацу (Австрія). Тепер уже пише переважно публіцистичні статті та веде листування. Тут його організм підточує давня з часів перестуди в Мазурськім озері недуга легенів, яку супроводжує ще й хворобливий стан нервового виснаження. В’ячеслав Липинський знав про своє слабке здоров’я, що сухоти скоро зведуть його в могилу. 14 червня 1931 року на 49-му році життя в санаторії Віннервальд під Віднем зупинилося серце великого українського історика, мислителя й державника — В’ячеслава Липинського. Його ім’я цілеспрямовано замовчується а науковий доробок надовго зникає з наукового та суспільного обігу співвітчизників.

Хоч твори В. Липинського видавалися лише за кордоном мізерними тиражами, там вони добре відомі і гідно оцінені. У Філадельфії функціонує Східно-Європейський дослідний інститут ім. В. Липинського. Зрозуміло, що в радянській Україні на ім’я вченого та його роботи було накладене суворе табу. Адже в його особі комуністичні теоретики мали послідовного і глибокого критика. Проте і серед самих українських політиків та суспільних діячів ставлення до особи та вчення Липинського було неоднозначним. Тут можна виділити ряд причин.

Серед головних можна назвати приналежність В’ячеслава Казимировича до суспільно-політичної течії консерваторів, які не користувались популярністю і підтримкою населення в буремний, воєнно-революційний період становлення Української держави. Іншою причиною могла стати різка критика Липинським як соціалістичного так і націоналістичного напряму розвитку української держави. Він вбачав у них крайні точки одного і того ж типу державобудування — республіканського. До того ж, радикалізм і однобічність поглядів він категорично не приймав, і, будучи полемістом, виступав за дискусії, не приймав прямолінійності думки. Не менш важливою, на наш погляд, причиною непопулярності Липинського могла бути не лише його політична позиція а й система світогляду, що формувалась під впливом походження та середовища зростання. У даному випадку треба пам’ятати, що Липинський походив із шляхетської польської родини. Хоча ще в молоді роки «став українцем», долучився до українського національного руху, але ментально й культурно залишався поляком. За власним виразом він прийшов до українства «без каяття, без трусливого самоприниження, без самодеклясування, без ренегатської зненависті до свого класу і купування собі цією ненавистю «народної любови». Саме це дозволяло йому дещо нетрадиційно дивитися на українські суспільні процеси. Враховуючи, що Липинський мав блискучу освіту, якої часто не вистачало українським очільникам, був глибоким мислителем, такий погляд «зі сторони» був не завжди приємним і прийнятим у середовищі українського гетьманату чи соціалістичних партій. Однак, серед мислячих українців, як у минулому так і в сучасній Україні є багато знавців і прихильників вченого. Тим більше, враховуючи факт, що питання, які він підіймав понад 80 років тому, сьогодні актуальні як ніколи.

Похований Липинський у своєму рідному селі Затурці на Волині. На віднайденій ентузіастами і оновленій могилі встановлений дубовий хрест із фото та написом: «В’ячеслав Липинський (1882–1931). Видатний учений та громадсько-політичний діяч України». Вітчизна, яку він, любив понад усе, повертає одному із кращих своїх синів пам’ять і тепло своєї землі.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Солдат «Історик» у мирному житті був директором ліцею на Хмельниччині
Розшукали жінку з Хмельниччини, яка зникла у Кракові
Легкоатлетка із Шепетівщини виявилася найспритнішою на 400 метрівці Європейських ігор-2023
У Шепетівці дізнавалися про значення малюнків та вік старих мацев
Історик із Хмельниччини від охорони культурних цінностей перейшов до захисту рідної землі
Гроші революції. Хто, коли і як надрукував перші гроші УНР

Читайте у цій рубриці



На Хмельниччині пенітенціарна установа має власну 200-річну історію
Історія орденів і медалей в Україні: від княжих часів до незалежності
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
У селищі на Хмельниччині телефон з’явився раніше, ніж у російського імператора
На Хмельниччині досліджують колишній маєток відомого містика, алхіміка та ілюміната
FacebookTelegramViberWhatsAppX