Постать В’ячеслава Липинського в контексті Української революції 1917–1921 роках

Українська революція 1917–1921 років стала самодостатнім історичним явищем із самобутніми специфічними рисами. Революція носила характер національно- та соціально-визвольний. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що зазнала еволюції від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення необхідності утвердження власної державної незалежності.

Термін «Українська революція» був уведений в обіг самими учасниками подій. Таке означення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка й інших діячів доби. Радянська історіографія викорінювала цю дефініцію, й на події в Україні поширювала поняття «Велика Жовтнева соціалістична революція» та «Громадянська війна». Українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Роботу продовжили вітчизняні науковці в незалежній Україні.

Особливістю цього періоду є досить велика кількість свідчень та документів, що пов’язані з добою Української революції. Чи не кожен учасник тих подій залишив свої спогади чи епістолярні матеріали, писав мемуари чи історико-публіцистичні праці. Та головна проблема в тому, що кожен учасник подій мав власне бачення і тодішніх подій і їх наслідків і планів на майбутнє. Тому сучасні історики ретельно вивчають кожен документ чи твір, датований тим періодом, щоб відтворити дійсний хід тогочасних подій. Серед імен учасників та авторів є такі, що добре відомі загалу як-от М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра та імена, які відомі лише вузькому колу кваліфікованих істориків, дослідників. Одним із таких маловідомих учасників Української революції був волинянин, нащадок польського шляхетського роду В’ячеслав Липинський.

Парадоксальна, здавалася б, ситуація — нащадок шляхетського польського роду, що зростав і виховувався у дусі польської культури став одним із найвидатніших апологетиків, теоретиків та будівничих незалежності держави Україна у ХХ столітті. Однак, це лише на перший погляд. Насправді, він був далеко не першим і не єдиним з представників польського шляхетства, яке стало на захист і підтримку українського народу і української держави. До нього на цей крок зважились також Тадей Рильський, І. Свєнціцький, Б. І. Антонич, Оксана Лятуринська та ряд видатних діячів науки і мистецтва України. І хоч вони не були українцям з народження, вони стали ними зі свої свідомої волі, свого вибору, бажання. Щоб зрозуміти причини «українізації» В’ячеслава Липинського та особливості його «українськості», варто звернутись до детальніше до історії його роду, традицій виховання та особливостей оточення в якому він зростав і виховувався.

В’ячеслав (Войцех) Казимирович Липинський народився 5 квітня 1882 року, в селі Затурцях Володимирського повіту, Волинської губернії (нині Локачинський район Волинської області) в сім’ї шляхтича-поміщика Казимира Липинського та краківської шляхтянки Клари (Кляри) з дому Рокицької. Адам Рокицький — рідний брат Клари — був поміщиком і володів значними землями на Чернігівщині. Одним з найбільших його маєтків був хутір Русалівські Чагари, які згодом він подарував племінникові — В’ячеславу Липинському. Він володів не лише українськими землями, а й великою мірою українським світоглядом. Деякі дослідники висувають припущення, що саме вплив дядька став визначальним у формуванні світогляду В’ячеслава Липинського, політичних і філософських пріоритетів та ідеалів. Про те, що їх відносини були особливо дружніми, свідчить і той факт, що саме В’ячеславу Адам Рокицький заповів свій хутір Русалівські Чагари (Чернігівщина).

Завдяки своєму походженню він отримав блискучу, як на свій час, освіту. Початкову освіту отримав у школах Луцька та Житомира. Середню освіту здобував у славетній Київській класичній гімназії, яку закінчив 1902 року (пізніше за А. Луначарського, але раніше за М. Булгакова). Перебування у Києві, де він був учнем І-ої Київської гімназії, безперечно, мало вплив на подальший розвиток його поглядів. Тут він потрапив в українське середовище, брав участь у зустрічах, які відбувалися у домі Марії Требінської. Про так званий «гурток Требінської» відомий український історик Наталія Полонська-Василенко говорила, що «там зустрічалися люди різного віку, різних політичних переконань, різних фахів, але об’єднані одним почуттям — любов’ю до України». Наприкінці 1890-х років до них приєднався В’ячеслав Липинський. Там він перебував в оточенні українського Олімпу — Ореста Левицького, Євгена Чикаленка, М. Василенка, В. Доманицького, Русових, М. Лисенка, Заньковецької, Саксаганського та ін. Зокрема, в цьому салоні треба шукати закріплення української національної свідомості молодого В’ячеслава Липинського. Однією з найважливіших подій в житті В’ячеслава Казимировича, яка стала поштовхом до українізації, став конфлікт між українською та польською студентськими громадами. На Київському з’їзді гімназичних осередків у 1901 році він запропонував польській студентській організації, до якої належав в той час об’єднатися з українською студентською організацією. Як засаду об’єднання Липинський пропонує прийняти принцип не віросповідний і не національний а територіальний. Коли його колеги відкинули цю ідею, Липинський покинув польську організацію і приєднався до української студентської організації, оголосивши себе національно свідомим українцем. Ось так за прикладом Шептицького, Антоновича, Свєнціцького, Тадея Рильського та багатьох інших він навіки зв’язує себе з українством ще в гімназичні роки. Ця подія поклала початок праці Липинського над проблемою повороту до українства сполонізованої шляхти.

Вищу освіту здобуває у Ягеллонському університеті в Кракові. В цей же час (1906) він одружується із Казимірою Шумінською. Проте, ні дружина, ні його єдина донька Єва не поділяли світогляд Липинського. Вони чітко ідентифікували себе польками, не сприймаючи ідей і орієнтирів чоловіка і батька на українство та Україну. По закінченню студій у Кракові, В. Липинський вступає на факультет літератури та соціальних наук Женевського університету. З весни 1908 року Липинський відновив студії у Кракові, на історико-філологічному факультеті вже відомого нам Ягеллонського університету. У 1910 році В’ячеслав Липинський стає самостійним землевласником — його дядько Адам Рокицький віддає йому хутір Русалівські Чагари на Чернігівщині. Але разом з тим лишає й своєї наукової діяльності, займається публіцистикою, жваво цікавиться і політичним життям. Творчий доробок вченого нараховує десятки статей і кілька фундаментальних робіт як-от «З історії України» чи «Листи до братів-хліборобів».

Окрім історико-політичного, працював також у напрямку природничому, має роботи з ботаніки, агрономії та ін. За видатні заслуги на науковій ниві обрано Вячеслава Липинського саме в соті роковини з дня народження Шевченка, в березні 1914 року, дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Суспільні хвилювання початку ХХ століття, які торкнулися кожного в світі не оминули і В’ячеслава Казимировича. Улітку 1914 року з вибухом І Світової війни, призваний як старшина резерву до війська. На початку війни бере участь у східнопруській кампанії в складі армії генерала Самсонова. Там поранений, до того й застуджений під час форсування одного із мазурських озер, дістає звільнення з фронтової служби. У 1915–1917 рр. перебуває у складі резервної кінноти в Дубно, потім в Острозі, врешті в Полтаві, де й застає його Лютнева революція 1917 р. Розуміючи всю важливість історичних подій, що насувалися В’ячеслав Казимирович починає активно займатися політичною і громадською діяльністю. Разом із Ф. Лизогубом та М. Міхновським стояв біля витоків Української демократичної хліборобської партії (УДХП), що утворилась 1917 року. У Полтаві очолював Військову раду — українську військову організацію, активно долучався до створення українського війська, організував Українське військове товариство. В. Липинський мав намір українізувати свій кавалерійський корпус в Полтаві. Проте його особа, поміщицьке походження та не сприйняття пануючої в той час соціалістичної ідеології викликало недовіру в діячів Центральної Ради і Липинському було наказано негайно розпустити військове формування.


Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: