Відьмачка

II

Після того Антоська зненавиділа вітчима ще більше, а Маринка десь на третій день, коли Юхима не було вдома, взяла сокиру і порубала тих три вулики вщент. Як її не закусали бджоли — дивувались всі. Рої бджіл десь полетіли, а Юхим зібрав порубані рамки з стільниками з медом, цурпалки від вуликів та й мовчки склав у дровітню. Маринці не сказав ні слова. От якби це зробила Антоська, то напевно прибив би…

А потім зимою в лютий мороз помер Юхим. Маринка пережила його на двадцять п’ять років. Мати жила довго і мовчки, і так само мовчки пішла зі світу.

Антоська частенько думала про те, як Володик приведе в хату молоду дружину, і вони житимуть в другій більшій половині хати. Але не так сталось, як гадалося.

Володик відслужив в армії, повернувся і жив з нею, але женитися не поспішав. Потім з’явилася в його житті Маргарита — дівчинина гарна, розумна, навіть встигла технікум закінчити. Все нічого, але ж гульнути любила як її мама. Батько господар був. Перший на селі телевізор — у нього, перша імпортна шуба — в його дружини. Маргаритку одягав, як ляльку, про дружину і мови нема. Гарна була, працювати не заставляв, все сам тягнув в дім. А вона почала пити і гуляти, бо де чарка, там і чужі чоловіки. Не витримав і сам собі вкоротив віка. Мати після його смерті ще гірше запила. Маргариткою геть не цікавилася, а потім і повіялась у світи з якимось зальотним п’яничкою.

В селі поповзли чутки, що Маргарита на останньому курсі народила дівчинку і віддала її в сиротинець. Дівчинка — її внучка, бо часто бачили Маргариту з її Володиком.

Антоська спробувала заговорити з сином про Маргаритку та онучку, але з того нічого не вийшло.

— Мамо, не забивайте собі дурним голову. Вона невідомо з ким волочилась, а ви хочте, щоб я на ній женився?..

Після того мовчала і не лізла йому в душу.

Володик знайшов собі жіночку в сусідньому містечку, переїхав жити до неї, але подейкували, що Маргаритки не кидав.

Маргарита влаштувалась на роботу, винаймала квартиру. Але протрималась в місті недовго — запила і загуляла. З роботи пішла чи попросили, хтозна. Жила в батьківській хаті і, казали, хлопці до неї ходили, наче діти до школи.

Володик запив ще дужче, покинув жіночку, з якою до цього часу жив, зійшовся з Маргаритою і оселився в старій ще прабабуніній (по батьковій лінії) хатині на краю села. Жили вдвох, а потім утрьох із маленькою онучкою, яку нарешті забрали з сиротинця. Згодом Маргарита народила ще одну дівчинку.

Володик все частіше запивав, Маргарита взагалі не просихала, дівчатка росли, як бур’ян при дорозі. Антоська бачила їх рідко. Прибігали до неї, коли вдома сиділи голодні і кусня хліба в хаті не було. Ділилася чим мала. А потім почали красти в Антоськи гроші. Кожного разу після того, як Мар’янка чи Наталка забігали до старенької, вона не дораховувалась частини своєї мізерної пенсії. Але навіть не це турбувало її. Сусіди часто бачили дівчаток, які в магазині за її гроші купували цигарки і пиво.

А потім Володик задумав хату будувати. Антоська віддала йому всі гроші, які на смерть зібрала. Син купив цеглу, завіз каміння на фундамент, шифер. Ціле літо мурували фундамент. Наступного літа звели стіни, ще за рік — накрили. Антоська всю пенсію віддавала на будівництво. Володик працював на двох роботах. Маргарита з дівчатами жили своїм звичайним життям: спали до обіду, потім шукали чим похмелитись, а далі дівчата з черговими кавалерами продовжували гульки. Не відставала від них і Маргарита. По селі повзли чутки, як Володик побив одного її кавалера-співбутильника, потім другого.

Володик кілька років це терпів, а згодом покинув Маргариту і вернувся до матері в стару хатину.

Так пройшлов рік. Володик все частіше десь пропадав ночами, приходив під ранок п’яний. Антоська здогадувалась, що знов зв’язався з Маргаритою. Стара любов не ржавіє…

Мар’янка стала зовсім дорослою, але спосіб життя вела такий, як її матуся: пила, гуляла з чоловіками. Наталка не відставала від старшої сестри.

Кажуть, бачили Мар’яну, як стояла на об’їзній… Чому дивуватися? Яка мати, такі донечки. Повиростали гарні, але кому такі потрібні? Які з них жінки? В Антоськи серце кров’ю обливається за них. Які не є, а її онучки і вона їх любить.

Раптом десь запекло під грудиною… Хоч би піднятись і долізти до хати, а там корвалол… Отою гидотою всю хату просмерділа. Але хоч трішки помагає дихнути. Полізла в карман халата: валідол завше носила, а зараз пуста планшетка. А в грудях уже запікало і несила було той біль терпіти. Хотіла покликати когось на поміч, але хто її почує? Петро, сусід зліва, живе один і цілий день десь мандрує. Сусіди, що справа поночі добираються з міста.

Пригадала себе молодою і гарною, з густим темним волоссям, голубими очима. Ось вона щаслива біжить на побачення з Мироном. Ото його одного і любила Антоська у своєму довгому житті. Не було багато чоловіків у неї, тільки Павло та Мирон.

Помер Мирон зненацька на роботі у сорокарічному віці: тромб відірвався. Ото як померла її Улянка, то десь за три роки і його не стало.

А он і він йде до неї: молодий, усміхнений, простягає руки, щоб пригорнути її до себе. Зараз вона попросить, щоб він їй ліки приніс. Антоська щасливо усміхнулася…

Так і знайшла її стара Марія Кущиха: Антоська сиділа мертва на лавці під липою, спершись об дерево, і щасливо усміхалася.

Хоронили Антоську сусіди. Онучки йшли за гробом бабусі, але навіть не всплакнули.

Тільки стара Кущиха наплакалась за сусідкою. Стала на старість тонкосльозою… Хоч і не дружили, але Антоська ніколи їй зла не зробила. Сльози самі текли зі старечих очей. Такий жаль проймав, що прожила людина і щастя не пізнала… Яке ж те щастя було в бідної Антоськи?

Поділитися посиланням



Реклама



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці