Яшка

Яшка майже з головою загорнувся в стару теплу вовняну ковдру, але зігрітися не міг, хоча й був одягнений в теплу батькову куртку, а під низ натягнув бавовняну сорочку і два светри, один з яких об’ємний вовняний теж батьків. Якби був живий батько, він ніколи б не допустив того, щоб Яшка зимував у нетопленому холодному підвалі.

Зросту Яша невеличкого. Глянеш — хлопчик 10–12 років, а не чоловік 36-літній. Що поробиш, доля не дуже ласкава до нього. Хоча чого Бога гнівити, всі роки він прожив в любові, теплі, турботі і достатку. Мама і батько були дуже добрі люди і любили свого Яшеньку-мізинчика. І він їх любив усією душею.

Яша ріс хлопчик хворобливим. Хоча слово ріс не для Яші. Його зріст всього 1 м 34 см. І вчився не дуже — більше в лікарнях перебував, ніж в школі. А ще Яша дуже любить читати. Він прочитав майже всі книги в бібліотеці їхнього містечка.

Отак і прожив би життя щасливим, якби не раптова хвороба матері. Іноді вона скаржилася на болі внизу живота, та все не йшла в лікарню. А коли звернулася до лікарів, ті уже нічим не могли їй допомогти.

Вона танула на очах. З гарної повновидої жінки перетворилася на худесеньку з величезними сірими очима тінь. Вмирала тихо, не зважаючи на страшні болі: терпіла, щоб не налякати Яшеньку, який від неї не відходив. В останні дні навіть спав на підлозі біля її ліжка.

Батько, навпаки, весь час шукав собі роботу у дворі, щоб якомога рідше заходити до хати: рубав дрова, ремонтував старого трактора, хоча й сам не знав для чого, бо останні років з десять до нього навіть не підходив.

А потім був похорон… Чужі люди ходили по кімнатах, щось виносили, а Яша тримався за труну і боявся, щоб її не винесли. Там лежала його люба матуся — висока, худесенька, як підліток з усмішкою на устах. «Радіє, що відмучилися», — сказали жінки.

Його ледве відірвали від труни, щоб похоронити маму. Батька у ці дні він пам’ятає розгубленим з постійно мокрим обличчям — сльози текли і текли з його очей. А потім він напився і вперше за останні ночі заснув важким сном.

Яша спав з батьком. Йому було важко дихати і неприємно відчувати горілчаний запах. Таким батька він не бачив раніше ніколи.

З дня похорону матері до самої смерті батько так і не протверезів. Його хворе серце довго не витримало і ще до річниці смерті матері він переселився на кладовище і нарешті заспокоївся.

Знову похорон… чужі люди в їх будинку, які після похорону нікуди не поїхали, а залишилися. Вони завжди були чимось заклопотані — кудись бігали, про щось домовлялися, по кілька разів на день сварилися між собою, а потім згоджувалися, що багато грошей доведеться викинути, але справа того варта. В будинку поселилося троє осіб, але здавалося що вдвічі більше і їм мало місця в п’яти просторих світлих кімнатах.

Яші було не до них з усіма їхніми клопотами. Він такий маленький і безпомічний залишився один на один зі своїм величезним, як гора, горем. Його колись веселий яскравий світ став маленьким і сірим. Єдине, що залишилося від попереднього життя у Яші, — його кімната з книгами, де він проводив більше часу і… глина: м’яка, податлива, тепла, яка так заспокоює. Яша щоденно йшов у підвал будинку, де батько облаштував йому велику простору майстерню, і працював. Вази, великі і маленькі, прикрашені квітами і чудернацькими тваринками. Світильники незвичної форми: будиночки з віконечками, з яких вигладають ельфи і гномики; величезний бутон квітки, освітлений зсередини червоною лампою; вагончик з крокодилом Геною і бабусею Шапокляк… Яша заходився ліпити вазу у формі квітки кали. Ці квіти любила його матуся. Він зробить таку вазу і занесе мамі на могилу. Вона буде втішена, що її синочок такий талановитий і не забуває про неї.

Швидко проминули два роки. Яшу ніхто не чіпав. Він належав сам собі. Сам про себе якось дбав: їв те, що зварять, сам міняв білизну, прав її та одяг — вкидав до машинки-автомата, яку першим з родини освоїв і колись завжди допомагав мамі прати.

А потім в один день все змінилося. Чужі люди стали власниками будинку. Вони вкрали у Яші його житло — дім в якому він щасливо проживав з батьками. І це ще не все. Вони розказали Яші, що то не його рідні батьки. Його взяли з сиротинця у дворічному віці. Яша — ніхто і немає права на спадок, а вони законні родичі — племінники. Їх мама — рідна сестра його батька.

Яша пригадав велику товсту тітку з чорними волосинами на бороді (він тоді був школяриком і дуже дивувався тітоньці з бородою), яка щось сердито вичитувала матері і батькові. Мати плакала, а батько вийшов покурити (хоча робив це дуже рідко), а за хвилин двадцять повернувся з білетом у руці і повіз тітоньку на вокзал. Вона сердито кричала, що більше ноги її не буде в їх домі.

Так і сталося. Більше вона не приїздила і не здіймала гармидеру. Але її синок і донька, такі ж недобрі, крикливі і чорнороті, приїхали на похорон матері, потім батька та так і залишилися жити. Вони самовільно заселилися в будинку, користувалися батьковою автівкою, здали на металолом трактора, якого своїми руками перебрав батько. До Яші ставилися, як до бездомного кошеняти: штовхали, кричали, шикали. Він все більше часу проводив у підвалі. А коли одного разу пішов у бібліотеку по книги, то повернутися в дім просто не зміг — двері були замкнені зсередини. Коли він спустився у підвал, то побачив, що всі його речі з кімнати були звалені в одну купу — одяг, взуття, малюнки, диски. Не було ні меблів, ні його комп’ютера, ні музикального центру з караоке, ні телевізора.

Яша заплакав від такої образи, але змирився. А що він міг вдіяти, маленький і беззахисний, проти двох злих здорових дядьків і такої ж молодиці? За кілька годин сам змайстрував з дошок щось схоже на ліжко, застелив старими ковдрами (постільної білизни не мав) і міг спати. Втомлений він швидко заснув і проснувся посеред ночі від шарудіння мишей, яких виявилося тут дуже багато.

Отак він просидів у підвалі два дні голодний і нікому не потрібний. Третього дня у кишені його курточки раптом задзвонив телефон. Дзвонили з територіального центру соціальної допомоги для інвалідів і запрошували на концерт. Яша почув голос Валентини Миколаївни і раптом розплакався. Він так гірко плакав і схлипував, що Валентина Миколаївна зрозуміла, що щось трапилося погане, вона все покинула і приїхала сама. Коли Яша показав куди його виселили і розповів їй все – вона вжахнулася. Не один рік ця добра мудра жінка працювала з інвалідами, набачилася всього, але щоб так підло і цинічно повелися з беззахисним маленьким Яшею бачила вперше. Вона спробувала поговорити з племінниками, але ті, як завше, зчинили гвалт, обізвали її гидкими словами, та врешті-решт викинули через вікно Яшин паспорт, пенсійне посвідчення і банківську картку з якої попередньо зняли всі гроші — майже тридцять тисяч гривень! Батьки ніколи не забирали у Яші його пенсії.

А потім були засідання комісій, які не раз виїжджали на місце, далі судові засідання. На папері все виглядало досить гарно: рішення суду вселити Яшу в будинок і надати кімнату для проживання набуло сили. Але практично все залишалося як і було до цього часу і ніхто йому не дозволив вселитися у свою кімнату. За клопотання Валентини Миколаївни щотижня приїздили судові виконавці, але нових господарів або не було вдома. або вони просто не відкривали двері.

Одного разу таки вдалося вселити Яшу в будинок, але другого дня він уже був у підвалі. Мало того, його добряче побили. Три дні він лежав хворий і голодний у підвалі. а Валентині Миколаївні розповідав, що у нього все гаразд і він спить у своїй кімнаті. Четвертого дня вона приїхала до нього провідати і брехня викрилася. Потім приходив дільничний міліціонер, брав пояснення, а вночі до Яші прийшов розлючений п’яний племінник і знову побив (цього разу бив у живіт, щоб синців не було). Він пригрозив, що уб’є його, якщо той ще хоч поскаржиться. А коли виходив зафутболив ногою вазу, ту у вигляді кали, яку Яша нещодавно зробив з такою любов’ю і мав днями віднести на могилу мами. Тієї ночі Яша не заснув ні на хвилинку. Він гірко плакав від розпачу і болю в животі.

Ранком, коли стало зовсім зле, виповз з підвалу на подвір’я і втратив свідомість. Племінники зробили вигляд, що його не бачать. Добре, що сусід зі свого вікна, яке виходило у їх двір, побачив Яшу і визвав швидку і міліцію. Виявилося, що у Яші від ударів в живіт лопнув апендицит, пошкоджено кишківник  і травмовано нирку.

Майже три місяці Яша повертався до життя. Лікарі його таки виходили. А племіннику знову нічого не було, бо свідки побиття відсутні.

А сьогодні Яшу виписали. Перш за все, він пішов у територіальний центр взнати, чому останній місяць не приходила Валентина Миколаївна. Виявилося, що вона перенесла інсульт і її забрала до себе донька, яка проживала в іншому місті. Нова молода працівниця весь час розмовляла по телефону і запитала Яшу, чи є у нього якісь проблеми. Він хотів їй щось розповісти, але побачив, як вона нетерпляче поглядає на годинник (було за п’ять на дванадцяту — обідній час) і передумав.

Надворі було холодно і напівроздягнений Яша поспішив додому. Більше йти йому було нікуди. По дорозі до нього прибилося маленьке пухнасте кошенятко. Такий собі мокрий рижий клубочок. Воно так голосно нявкало від холоду і голоду, що Яша взяв його на руки і сховав за пазуху. Кошеня зігрілося і замовкло. Яша зайшов до крамниці, щоб купити хлібину, кусок ковбаси і молоко. Продавчиня тьотя Нюра розпитала Яшу, як його здоров’я, поспівчувала йому: «Страшні часи настали і люди стали безсердечні та злі». Потім винесла з підсобки курточку-штурмовку: «На, одягни! Вона ще добра. Замерзшен. Це онукова. Я йому другу куплю». А потім винесла кілька домашніх пиріжків із вишнями: «На, ти такі любиш, я знаю». І ще докинула в пакетик жменю цукерок, які завжди купувала йому мама. Яша взяв пакетик і сльози потекли з очей — такі пиріжки пекла його мама. Тьотя Нюра теж прослізилася, а котеня раптом прокинулося і занявчало так голосно та жалібно, що Яша гірко заплакав.

Потім була довга холодна дощова осінь, а далі настала така ж мокра холодна зима. Вдень Яша сидить у підсобці в тьоті Нюри в магазині. Час від часу вона включає йому електрообігрівача і йому тепло. В обід вони разом п’ють чай і розмовляють. Ввечері він біжить до себе у підвал. Рижик підріс і лякає мишей, які погризли Яшині книги і взуття. Яша ні до кого не йде і нікому не скаржиться.

Дзвонила Валентина Миколаївна і обіцяла допомогти. Яша ледве зрозумів, що вона говорить — їй ще важко вимовляти слова після інсульту. Він так зрадів, коли почув її голос!… Крім неї і тьоті Нюри ніхто ним не цікавиться.

Сьогодні він добряче замерз, бо весь день провів у підвалі. Тьотя Нюра захворіла. Правда сусідка запросила його поїсти гарячого супу і пустила в літню кухню обігрітися.

Завтра субота і можна буде цілий день просидіти в лазні — щосуботи Яша помиється і пере там одяг та білизну, яку йому дали у терцентрі. І хоча іншим цього не можна робити, але його жаліють, дають металевий таз і він там пере руками одяг, а потім сидить і чекає, поки той не просохне. Яша любить цей день і з нетерпінням чекає суботи.

Світ таки не без добрих людей.

Прибіг Рижик. Малий нахалюга лізе прямо на голову. Яша взяв котеня і засунув під батьків світер, сам згорнувся калачиком і заснув.

У малесеньке віконечко з цікавістю заглянув місяць. Він простягнув тоненький промінець вглиб підвалу і ніжно погладив Яшу по голові, як це колись робила мама.


Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво:



Читайте у цій рубриці: