Лялька від свекрухи

2

Провели другого дня Галину з дітьми на автобус, бо Петро обривав телефона і кричав, щоб жінка їхала додому, бо люди працюють, а годувати їх хто буде?

Десь за тиждень, коли Анюта з Катериною стали забувати про візит Маньки Очеретної, вона знову заявилася до них. Та не одна, а з Іваном. Анютка тільки прийшла з роботи і мала йти на город допомагати матері сапувати картоплю, аж тут гості неочікувані. Пригощати їх чим? Як назло один борщ в холодильнику і яйця.

Та гості прийшли не з пустими руками — принесли все своє, геть хліб прихопили і воду. Іван витягнув з великого шкіряного портфеля ковбасу, копчене м’ясо, сало, рибу, пляшку горілки, а його сестра Манька взялась допомагати господині накривати стола. Анютка переодягалася і довго не виходила з кімнати. Її декілька разів звали до столу, аж поки за третім разом таки наважилася вийти. Глянула своїми чорнющими очима в голубі очі незнайомця, він почервонів до вух і вона спаленіла. Отак двоє і просиділи цілий вечір мовчки. Говорила, не вмовкаючи, Манька. Їй підтакувала Катерина, а вони ледь перекинулися двома-трьома словами. Отаке було їх перше побачення. Іван виявився якраз тим чоловіком, який їхав на велосипеді і заглядав у їх двір.

Наступного вечора Іван прямо з роботи заїхав до них і, схопивши сапу, пішов на город допомагати сапувати. Катерина спробувала його відговорити, бо це ж розмов буде-е-е… але він не зважав і за кілька годин втрьох вони спололи півгороду. Правда Анютка через хвилювання таки зрізала кілька корчів, але мати робила вигляд, що нічого не бачить. В Івана в руках сапа аж виспівувала. Він так вміло висапував бур’ян, що було видно — робить це не вперше.

А потім вони вдвох сиділи під кущем бузку і тихо розмовляли. Анютці здавалося, що вона знає Івана давно, так легко і приємно було з ним спілкуватися.

За два тижні зробили вечірку чоловік на двадцять і розписалися.

На другий день весілля неочікувано прийшла родичка Женика і принесла пакунок. Знічено попросила вибачення, бо прислала її колишня Анюткина свекруха. Вона не знає, що там у пакунку, але на словах мати Женика передала: «Щоб мала чим забавлятися».

Родичка відразу ж пішла з двору і навіть до хати не зайшла. Анютка боялася розпаковувати той пакунок, але таки розпакувала. То була велика пластмасова лялька…

Як їй було боляче і соромно перед Іваном — не передати. Плакала довго і невтішно — Іван ледве заспокоїв. Сказав, що все в руках Господа і потрібно надіятися на краще.

Господь таки почув їх молитви, бо за рік Анютка народила сина Сергія, а ще через рік і три місяці — донечку Надійку.

Івана призначили завідуючим магазином споживчої кооперації в селі – тим, що будував. А після розпаду Союзу він працював на цегляному заводі, потім зайнявся виготовленням дверей та вікон. І Сергія навчив майструвати з дерева. Мав досить замовлень від людей. Робив усе гарно і добротно.

З часом збудували нову гарну хату (Іван всі будівельні роботи сам робив із сином), одружили  Сергія. Потім вдвох з сином потихеньку збудували хату Сергієві — обійстя широке, тому було де розвернутися. Всі меблі в хату Сергійко сам змайстрував з дуба — дивився в журналах меблі для вітальні, дитячої, спальні і кухні. Має син золоті руки, як в батька.

Надія закінчила курси перукарів, вийшла заміж і стала жити з батьками. Іван побудував їй приміщення для перукарні і вона за рік відкрила власний салон у дворі. Розмірковував правильно: чого їй їздити десь в місто на роботу, коли можна і дома стригти та зачіски робити? Зараз має власних клієнтів і без роботи не сидить. Іноді записуються до неї в чергу і ледве встигає всіх обслужити. Це коли весілля, випуск в садочку чи школі. Село велике і весілля часто справляють.

Катерина перейшла жити в стару материнську хату, яка була теж на подвір’ї. Там і померла.

Швидко пролетів час і не зчулися, як обоє постаріли. Прожили з Іваном душа в душу тридцять чотири роки, а здалося, що всього кілька років. Виросли внуки: менший син Надії ще школяр, а донька Настя минулого року заміж вийшла. Сергіїв син закінчує інститут.

Цього року за два місяці вигнали коробку двоповерхового будинку для Настуні з чоловіком. І теж в дворі. Тільки довелося стару бабуніну хату розвалити.

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

Ось і правнук нещодавно народився. Та такий гарнюній!.. Малесеньке, а уже водить оченятами, наче всіх пізнає. І голівкою крутить на всі боки. Прикро, що Ваня не діждав побачити правнука. Діти і онуки добрі, дбають про неї, але їй так не вистачає Вані. Який він був добрий до неї і дітей, як тихо та мирно вирішувалися всі проблеми. Здається і проблем тих не було у їх спільному житті. Дав Господь її чоловікові мудрість і виваженість в діях, а їй повною мірою відміряв щастя. Напевно за те, що недодав у першому шлюбі.

Довго валялася та свекрушина лялька на горищі старої хати. Радили Анютці її спалити, та Іван відговорив: «Хай собі буде. Не зважай».

Ще довго світилося вікно в Анютиній кімнаті. Розхвилювали спогади і сон пройшов. А за освітленим вікном метушилися комарі та мушки, летіли на світло, билися об віконне скло, ламаючи крихкі крильця.

Анюта молилася за дітей, онуків і просила у Бога ласки для її Вані, щоб там на тому світі йому було добре і затишно.

Поділитися посиланням: