Кінець стане початком
2
Тут стало трохи спокійніше, бо її чоловіка-дебошира дуже скоро впізнавали охоронці, і особливо з ним не цяцькались, а досить жорстко запобігали скандалам.
Та зате вдома він став влаштовувати зовсім дикі сцени ревнощів. Сипав докорами за те, що вона посміхається «дурним горилам», які стоять у черзі, з часом зриваючися на матерні образи та бійку.
Маринка часто ставала свідком тих сімейних розбірок. Вона плакала, тулилася до матері і казала татові, що він недобрий, коли ображає дорогу матусю. Для Клери саме це найболючіше бпчити — дитина весь цей бруд бачила власними очима.
От і зараз пізній вечір. Маринка вже спить, а чоловіка й досі нема. «Хоч би його і не було зовсім! Хоч би він потрапив в аварію, аби лише не прийшов додому…» — Клера раптом з жахом зрозуміла, про що вона думає, і засоромилася власних думок. Це ж батько її дитини!
Та який же він батько. За всі ті роки, що вони разом, тільки одну іграшку й купив дитині. Про те, щоб погуляти з донькою на вулиці, навіть мова ніколи не йшла. Про якісь розваги чи атракціони можна лише мріяти. Вадим завжди казав, що на такі «витребеньки» у нього нема грошей. Зате їх завжди вистачало на коньяк і найдорожчі цигарки.
Одяг для дитини теж купувався тільки на «секондхенді». А з того часу, як Клера почала працювати, чоловік уже й продукти не купував. Всі домашні витрати цілком лягли на неї.
І за що їй таке життя? Якби батько був живий, він би ніколи не дозволив, щоб хтось ображав його дорогу донечку, або завдав їй якоїсь шкоди. Але заступитися за неї нікому. Вона — одна. Їй пекельно боляче жити, чуючи тільки образи, брутальну лайку та незаслужені докори.
І навіщо вона все це терпить і прощає, прощає знову і знову? Вже не раз поривалася піти геть, не раз навіть йшла до мами. Але приходив Вадим — з квітами, віршами, обіцянками, що все погане залишиться в минулому, а головне — тверезий. І вона вкотре прощала і поверталася, намагаючись зберегти сім’ю. Ще й сама почувала себе винною. Стокгольм- сякий синдром, чи що. А потім все повторювалось і поверталось на свої кола: п’янки, скандали, бійки.
Скоро прийде її колись коханий чоловік і знову розпочне чергову «сцену». Як це витримати…
В цей час двері з гуркотом відчинились, і в квартиру ввалився Вадим. Тільки він заходив так, що це чули навіть сусіди.
Клера завмерла на місці, злякавшись думок, що можуть настільки швидко матеріалі- зовуватись.
— Гей, ти де там? Йди сюди! — заревів з порогу.
Клера слухняно підійшла, подивилась з мовчазним осудом у почервонілі від непомірної дози випитого очі.
— Чого вилупилась? Щось не подобається? — від перекошеного ненавистю обличчя відвела погляд, та Вадим тільки набирав обертів: — Де він? — заревів так, що здригнулися стіни.
— Хто він? — намагаючись бути спокійною, перепитала Клера,
А всередині розповзалось холодне відчуття того жаху, який ще чекає попереду. Адже
Вадим зовсім неадекватний. Що робити?
— Ти ще питаєш, стерво? Де твій коханець? — він ледве стримувався, щоб не розтовкти її по стіні прямо зараз. — Я ще мізки не пропив. Ось його куртка! — руки схопили з вішалки білу курточку і жбурнули на підлогу.
— Що ти робиш? Це моя куртка! Я її ще два місяці тому купила… — Клера намагалася взяти себе в руки, але голос зривався від плачу. — Заспокойся, будь ласка. Нема в мене ніякого коханця, і не було.
— Зараз рознесу тут усе, а його знайду!
— Вадиме, не репетуй, Маринка ж спить, — її голос зрадливо тремтів.
— Ти ще гавкаєш? — Вадим кипів безмежною люттю, а потім гримнув кулаком у двері, і вони з тріском розчинились. — Та я тебе…
— Молодий чоловіче, — біля дверей несподівано з’явився дідусь-сусід в супроводі своєї такси. — Я попросив би вас тихіше з’ясовувати стосунки, бо в мене хвора дружина. А вона не може через цей гамір спа…
— Що? Ти що, зовсім нюх втратив, старе доробло? Та я тебе зараз поховаю! — Вадим накинувся на старого з кулаками.
Та за хазяїна вступилась маленька такса. Вона сміливо кинулася на кривдника і вкусила його за ногу. Той заволав не своїм голосом:
— Вб’ю, гада, і шавку твою смердючу теж!
З сусідніх квартир почали виглядати сусіди. Хтось піднімався сходами і невдоволено запитував:
— Що тут, зрештою, коїться?
Вадим схопив бейсбольну біту, яка завжди стояла напоготові біля полички зі взуттям, вискочив у коридор і почав гамселити куди бачив: по стінах, по дверях, по спинах тих, хто не встиг сховатися, або кинутися навтьоки. Це тільки розпалило азарт переслідувача. За втікачами він помчав у двір. На вулиці від п’яного молодика з битою розбігались і перелякані сусіди, і випадкові перехожі.
А Клера ніби впала в ступор. В голові набатом лунала одна думка: «Що робити? Куди ховати Маринку?» Не пам’ятала, як знову з’явився чоловік, і прийшла до тями, відчувши смак крові на губах від його удару. Вона впала і сильно вдарилася головою, і тепер звіду- сюди посипалися удари ногами. Клера закривала голову руками і молила Бога, аби швидше втратити свідомість, щоб не відчувати болю. А Вадим, озвірівши, зупинитись уже не міг.
На щастя, в цей час нагодився наряд поліції, що викликали сусіди. Вадима відволікли від Клери та якось скрутили. А того часу, що його протримали у відділку, вистачило, щоб зібрати свої та Маринчині найнеобхідніші речі, викликати таксі і поїхати до мами.
Клера ще не уявляла, як далі житиме. Твердо знала тільки одне — назад вороття немає. Жалкувала тільки про змарновані роки свого заміжнього життя, яке колись здавалося чи не казковим. Її казка закінчилася, точніше, закінчилося те, що казкою так і не стало, а дуже нагадувало сюжет із фільму жахів. Не могла собі пробачити ці викреслені роки принижень, знущань та відчаю, не могла пробачити, що раніше не сіла в таксі, щоб назавжди покинути своє колись з любов’ю сплетене «гніздечко», що давно перетворилось на каторгу.
Але тепер — кінець. Ця втеча стане початком її нового життя.
Залишити відповідь