Кінець стане початком

Кінець стане початком

1

Клера з якоюсь фатальною готовністю вдивлялася у сутінки за вікном. Серце стискалось у передчутті чогось недоброго і, що найстрашніше, неминучого. Воно віщувало біду майже кожного дня ось уже впродовж тих двох років, як вона з чоловіком і донькою переїхала від його батьків у цю двокімнатну квартиру.

Батьки розстаралися і зробили сину подарунок. Як же вона тоді раділа. Збулась її мрія — жити окремо. Нарешті, в них буде власна квартира, і саме вона, Клера, буде там хазяйкою. Буде розставляти меблі і речі на свій смак. Буде готувати те, що їй хочеться і подобається, а не те, що готувала на замовлення свекрухи.

Свекруха — людина дуже неврівноважена, інколи навіть неадекватна. Але якось навчилася з нею миритися. Це вдавалося, хоч і дуже важко, завдяки її, Клериному, мовчанню у відповідь навічно невдоволене бурчання, яка ж вона безрука і недолуга, як вона все робить погано, і взагалі, куди її телепень-син дивився, коли привів її додому, підібравши невідомо де. Тож, якщо їй уже випало щастя потрапити у достойну сім’ю, хай цінує і шанує.

А вона й дійсно спочатку вважала, що їй пощастило вирватись із принизливої бідності, потрапивши у великий заможний дім. Тут було безліч килимів, порцелянових сервізів, кришталевого посуду, найдорожчої апаратури. Книжок, щоправда, зовсім мало. Клера завжди дивувалась, як у сім’ї освічених людей, які займають досить великі посади держслужбовців, так мало читають. Вірніше, не читають зовсім. Свекруха ще іноді могла у журнали з новинками моди заглядати, а свекор, крім телевізора, нічого і не сприймав.

В Клериній квартирі, хоч і жили небагато, але всі полиці були заставлені не посудом, а книгами. А жили небагато, бо на зарплатню вихователя дитячого садочка, ким працювала мама, не дуже розгуляєшся, а тато, її коханий татусь, помер. З його смертю закінчилось і її дитинство. Вона добре розуміла, що грошей катастрофічно не вистачає, і сама після уроків стала шукати якийсь підробіток. Єдина на той час для неї доступна робота — це розклеювати та роздавати рекламні листівки. Носилась вона з ними після уроків до пізнього вечора, але тих копійок ні на що не вистачало. Але Клера і цьому дуже раділа.

Мама, хоч і відмовляла її від цих підробітків, сама шукала їх і для себе. А ще була дуже горда за дочку, що та, незважаючи ні на що, вчиться на відмінно. Коли Клера приносила гроші, вона гладила її по шовковистому волоссю і приказувала: «Дякую, моя донечко, моя царице Клеопатро».

Клері стало ніяково, але приємно. Хоч вона і не любила, коли її називали повним ім’ям.

Єдине, що її з ним мирило, — це те, що так назвав її тато, добрий знавець і шанувальник античної історії. Всі знайомі та друзі ще з дитинства називали її Клерою. А дехто і не здогадувався, як її звуть насправді.

Та все колись закінчується, закінчилось і шкільне життя. З одержанням атестату Клеру охопило нове, незнайоме почуття своєї «дорослості» та самодостатності. Який захват вона тоді відчувала, який злет. Вірила, що все в її долі зміниться на краще. В сімнадцять у це краще віриться.

Зовсім несподівано в її життя прийшло кохання. Велике і всепоглинаюче, саме таке, про яке читала в книжках. Вадим був «мажором», як таких прийнято називати. Самовпевненим, зухвалим, який не звик собі ні в чому відмовляти. А ще дуже гарним. Високий, з добре розвиненими м’язами, рішучим поглядом сірих очей і вольовим підборіддям, він користувався авторитетом серед однолітків і великою популярністю серед Клериних рове- сниць.

Клері дуже лестила увага хлопця, яким захоплювались всі її знайомі дівчата. Сама вона ніколи не вважала себе красунею, тому була здивована, що він звернув на неї увагу.

Дівчина без роздумів поринула у новий для себе вир емоцій і відповіла на його почуття. Кохання накрило з головою, заповнило вщерть душу. Вона не ходила — літала. І тоді навіть подумати не могла, що людина, через яку ті крила виросли, сама їх і підіб’є. Але тоді ще тривав політ, все довкола квітло, а Клера почувалася найщасливішою.

Легко здала ЗНО, і була зарахована до інституту на заочне відділення. А вдень влаштувалася працювати офіціанткою у невеличке кафе. Після роботи кожного дня бігала на побачення до коханого.

А він приїздив на дорогій іномарці, що подарували батьки, водив по дорогим ресторанам, пригощав різноманітними делікатесами і дарував якісь дрібнички, від яких завмирало серце, бо це ж подарував він.

Через декілька місяців таких побачень Вадим повів Клеру знайомитися зі своїми ба- тьками. Свекруха, яка бачила улюбленого синочка тільки в парі з рівнею, влаштовувала йому скандал, коли довідалась, з якої родини її майбутня невістка. Та він на те не зважав, адже звик рахуватись тільки з власними бажаннями. До того ж, Клера була впевнена, в той час у нього були ще сильні почуття. Тому Вадим наполіг на весіллі.

Єдине, в чому погодився з матір’ю, — в необхідності підписання шлюбного контракту, одним з пунктів якого було те, що в разі розлучення дружина не матиме до чоловіка ніяких майнових претензій, як і не матиме право на частку будь-якого майна. Та Клері до всього цього було байдуже: як завгодно, аби з коханим.

Зразу після її вісімнадцятиліття зіграли пишне весілля, і саме воно відкрило Клері очі на коханого. Виявилось, що він зовсім не такий безгрішний ангел, яким уявлявся раніше. Вона тоді вперше побачила його дуже п’яним і агресивним. Вадим влаштував бійку просто під рестораном, де гуляв власне весілля. Хтось викликав поліцію, його навіть хотіли забрати у відділок, але назустріч поліцейським вийшов тато, не остання людина в місті, — і все владнав.

А потім — незапланована вагітність, важкі пологи, вічне невдоволення свекрухи і щовечора п’яний Вадим. Клері довелось взяти академвідпустку, звільнитись з роботи і сидіти вдома з донькою. Допомога свекрухи, про яку вона вихвалялась перед усіма знайомими, зводилась до банальних вказівок, де потрібно прибрати, що приготувати та як саме доглядати за дитиною. Найважчестало витримувати неприховане невдоволення, без- кінечне бурчання на тему, яка ж дурна і нетямуща їй дісталася невістка.

Іноді це невдоволення виливалось у відверті образи з великою кількістю ненормативної лексики. Клеру це не переставало шокувати. Та вона не давала відсіч, а мовчки йшла з донькою до кімнати, яку з самого початку виділили молодятам батьки Вадима, і там уже давала волю сльозам.

— Ти бач, вона ще й тікає, — завжди лунало їй вслід. — І слова не можна сказати. Велике цабе знайшлося!

А «велике цабе» притискало до грудей донечку і ридало від незаслужених образ, від постійного нервового напруження, від страшної втоми, а найбільше від того, що чоловік на неї та її прохання втрутитися та захистити її, зовсім не зважав.

Тож, коли батькам Вадима набридло слухати дитячий плач і їх відправили жити окремо у щойно придбану ними квартиру, радість Клери не мала меж. Нарешті! Їй більше не стане допікати в’їдлива свекруха та свердлити колючим поглядом свекр. Нарешті вона сама собі — господиня.

На якийсь час вона поринула у створення домашнього затишку. Та скоро виявилося, що Вадимові той затишок зовсім не потрібен. Він звільнився з роботи і цілими днями пропадав з друзями. Інколи вечорами ще й приводив когось з них додому. І це були найстрашніші вечори, бо тоді квартиру розривало від потужних динаміків. Хоч з хати тікай. А всі Клерині прохання просто ігнорувались.

Сусіди не раз викликали поліцію, та чоловіка це не зупиняло.

А найгіршим, якщо у квартирі батьків він ще утримувався від рукоприкладства, то тут, у власній, його ніщо не стримувало. Вадим, як і свекруха, завжди чимось невдоволений: не так зробила, не так подивилася, не туди пішла.

Але попри все Клера терпіла і намагалась призвичаїтися, чекала, що з часом Вадим порозумнішає, і тоді все зміниться на краще. Час йшов, але ніщо не змінювалося. Навпаки, все гучнішими ставали скандали і все важче виявлялося їх терпіти. Клера зрозуміла, що і її терпіння не безкінечне.

Коли доньці виповнилось три роки, віддала її у дитячий садок, а сама влаштувалася спочатку в те ж саме кафе, де й раніше працювала, але після того, як директор попросив її звільнитись через постійні Вадимові скандали, що їх він влаштовував під дверима закладу, пішла працювати касиром у супермаркеті.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новела майора поліції із Шепетівки ввійшла до міжнародної збірки
У старо­костян­тинів­ських авіаторів розпочався навчальний рік
Останній листочок
«Ріо-Ріта», або Старий шлягер

Читайте у цій рубриці



Листи через двадцять років
Евелінка
Відьмачка
Їй наснилося, як вона помиратиме
Анжелка
Боягуз
FacebookTelegramViberWhatsAppX