Хто з тобою поряд

2

— Так, начебто щось починає пояснюватись, — якимось веселим голосом сказав Олег і, притримавши за руку Іринку, попросив: — Я знаю, що тут у дворі чудовий майданчик, покажи його Родіку, будь ласка. Погуляйте там, а ми вас наздоженемо.

Дівчинка, яка була так заглиблена в якесь важливе обговорювання з новим другом, що навіть не помітила тата, з радістю кинулась на майданчик і потягла за собою Родіона.

— А ну, стій! — заревів Богдан страшним голосом. Напевне, злякався, що слідом за дочкою втече і мати. Але перелякана мати тільки ще більше затремтіла.

— Вибачте, шановний, негарно так на жінку репетува… — домовити до кінця Олегу завадив Богдан, який підскочив до нього і люто замолотив кулаками.

На подив Ліни, кулаки вправно літали в повітрі, не завдаючи Олегу жодної шкоди.

— Замах досить сильний, але не вистачає швидкості, — коментував він абсолютно спокійним тоном, в той же час ухиляючись від важких Богданових кулаків. — Не завадить розвивати моторику.

— Я тобі зараз розів’ю! — зовсім оскаженів Богдан і сипав ударами запекло, вкладаючи всю ненависть до цього дивного рудоволосого йолопа, що несподівано з’явився на шляху.

— Може, вже досить? — раптом запропонував Олег, зазначивши, що суперник видихається.— Мені вже набридло ухилятись, тож могли б і поговорити. А то я теж захочу відповісти ударом. І що тоді?

Запитання так і залишилось без відповіді, бо Богдан продовжував молотити повітря ще завзятіше, ніж до того.

Несподіваного блискавичного руху руки Олега ніхто і не помітив. Вражена Ліна тільки спостерігала, як непритомна Богданова туша, описавши кульбіт, відлетіла у бузкові кущі і ніби вляглася там перепочити.

— В-в-ви, в-ви його вбили? — ледве вимовила неслухняними губами.

— Та ні, що ти, не хвилюйся — кілька хвилин — і прийде до тями. Він хто, чоловік?

— К- колишній, — скривилась і по щоках потекли непрошені сльози.

— Не плач, не плач, все владнається, ось побачиш.

Олег витер рясні сльози на Ліниних зблідлих щоках, підбадьорливо посміхнувся і підійшов до Богдана. Перевірив пульс і поплескав його по щоках. Той щось захрипів, приходячи до тями.

— Ти хто такий? — нарешті вичавив з себе, а голос знову набирав люті. — Вб’ю і тебе, і цю шльондру.

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

— Якщо зачепиш її хоч пальцем, інвалідом станеш ти. Якщо ще раз побачу тебе біля цього будинку, станеться те ж саме. Сподіваюсь, навіть з п’яною головою це неважко зрозуміти. — Голос Олега був абсолютно спокійним, навіть без емоційним, але не виникало і найменшого сумніву, що саме так і буде.

Олег підійшов до Ліни, яка все ще перебувала в стані шоку, взяв її за руку, як маленьку дівчинку, і повів у двір.

— То який в тебе під’їзд? — запитав, підкликаючи дітей.

— А ми що, вже на «ти»? — запитанням відповіла Ліна, виходячи зі ступору.

— Вже давно. А ти не помітила, Іришко? — так і не дочекавшись відповіді від мами,

Олег звернувся до доньки, — веди нас додому.

Дівчинка помчала разом з Родіоном вперед, показуючи дорогу.

Біля своєї квартири Ліна віддала Олегу ключі, щоб той відчинив двері, бо пальці до цього часу тремтіли так, що навряд чи вона змогла б це зробити.

В квартирі сили покинули її, і вона ледь не впала. Олег турботливо завів її до кімнати і посадив на диван.

— Ти відпочинь трохи, а ми тут самі впораємось із дітлахами.

Ліна картала себе за те, що залишила гостей напризволяще, але, знесилівши від емоційного виснаження, не стала сперечатись.

Тим часом Олег разом з дітьми чимось займався на кухні. Робота кипіла, бо час від часу лунав якийсь гуркіт: щось падало, щось гриміло, щось шкварчало, та все це під акомпанемент веселого сміху. Нарешті стихло, діти сіли вечеряти. Швидко впорались і Ірина на правах хазяйки з ентузіазмом повела Родіона в свою кімнату показувати іграшки.

Зайшов Олег.

— Як ти? — стурбовано запитав, розставляючи тарілки на журнальному столику і посуваючи його ближче до дивану. — Ліно, щоб зняти стрес, ось випий гарячої кави. Та й поїсти не завадило б.

— Звідки це все, — здивувалась вона, розглядаючи тарілки, — риба, ковбаса , сир? В мене цього не було.

— А це ти не помітила у мене сумки. Я купив по дорозі в садочок.

Ліна хотіла подякувати, та слова застрягли десь у горлі і вперто не хотіли з’являтися.

Замість подякувати, вона впала на груди Олегу, що сів поряд, і розридалась.

— Все, Ліно, все… Діти почують… — згадка про дітей змусила її взяти себе в руки. — Слава Богу. А то я думав — потону. — Не варто все сприймати так близько до серця. На всіх його не вистачить… — Він намагався жартувати, але стільки співчуття було в його очах, стільки живої зацікавленості, що Ліна й незчулася, як виклала йому всю історію свого короткого і недолугого життя.

Після цієї сповіді вона справді відчула себе набагато легше, ніби скинула важкий камінь з душі.

— Я тобі обіцяю, більше тебе ніхто не образить. Підряджуся працювати твоїм янголом-охоронцем. Хочеш?

Олег звично сміявся, але у Ліни не виникло найменшого сумніву, що саме так і буде, бо цей чоловік її захистить, закриє від усіх прикростей та неприємностей життя.

— Слухай, а я про тебе зовсім нічого не знаю, — раптом сказала, відсторонюючись.

— Чому зовсім? Ти знаєш моє ім’я, що у мене є син. Дружини, до речі, нема.

— А де вона?

— Покинула мене три роки тому і подалась за кордон з багатим греком. Але я їй вдячний, що залишила сина. Мама допомогла виростити, — помітно, що йому важко про це говорити.

— Де ти працюєш? — Ліні було ніяково розпитувати, та цікавість перемогла.

— Я — тренер з бойових мистецтв. Працюю в поліції, навчаю молодих і невмілих. Ще є запитання?

— Ні, вибач. Щодо роботи тренера я мала б здогадатися, — усміхнулася.

— От і добренько. Давай ми цей допит продовжимо завтра. В парку матимемо багато вільного часу. А зараз нам з Родіоном пора додому. Та й вам треба відпочити.

— Вам далеко йти? — не втрималась від чергового запитання Ліна.

— А подивись на будинок навпроти,—- Олег підвів її до вікна. — Перший під’їзд, шостий поверх. Як прийдемо додому, я маякну тобі.

— Як? — не стримала подиву.

— А ти дивись у вікно — і побачиш, — легенько стиснув її руку. — Родіку, нам пора!

Вийшов невдоволений хлопчик і став проситись ще трохи погратися. Іринка, як завжди, гаряче підтримала.

— Завтра у вас буде вдосталь часу, щоб награтися у парку. Але зараз час додому. Всім треба виспатися. А от завтра вранці зустрінемось.

— Добре, — погодився Родіон і недовірливо подивився на Іринку.—– Ви ж тільки дивіться, не проспіть.

— Сам не проспи, — образилась Іринка. А дорослі дружно розсміялися.

— На добраніч, — попрощався Олег, пропускаючи вперед сина і спускаючись сходами.

— До зустрічі, — відізвалась Ліна і, проганяючи небажання, зачинила за ними двері.

Через деякий час вона побачила у вікно, як блимнуло три рази світло на шостому поверсі в будинку навпроти. І стало так легко, так добре, наче й не видався важкий день та не трапилася страшна зустріч з Богданом. Тепер все у неї буде добре. Вона вже в цьому впевнена абсолютно. Бо головне в житті — хто з тобою поряд. А з нею тепер надійний чоловік.

Поділитися посиланням: