«Ріо-Ріта», або Старий шлягер

«Ріо-Ріта», або Старий шлягер

2

– Кажуть, що в сорочці народився, – усміхнувся Дан. – І око врятують, і бачити буду. Але операцію доведеться робити. Завтра мене переведуть в офтальмологічне відділення, а там уже інші світила будуть вирішувати.

– Слава Богу, хоч не залишитесь інвалідом, — вихопилось в Ріти. І вона одразу почервоніла, жалкуючи про таку свою нетактовність.

– Не переймайтеся, я взагалі на людей не ображаюсь, — заспокоїв він її. — Люди – істоти не ідеальні, тому, оскільки і я один із них, приймаю це як належне. Нікуди не подінешся від правди життя, – зауважив по-філософськи і кумедно розвів руками. – То де там ваші апельсини?

– Ваші, – поправила його Ріта, — це я вам принесла.

– Добре, мої. Давайте вже їх їсти. – Дан скривився і з надією подивився на Ріту – ну сумку,- а то у мене гіркий присмак через ті пігулки, що доводиться пити воду.

– У нас нема ножа, – засмутилась вона.

– А ніж навіщо? – хлопцю знову стало весело, – коли є руки. Між іншим, відповідно до правил етикету апельсини їдять виключно руками, і ніяк інакше.

– Хіба? – здивувалась дівчина, – я чомусь думала, що навпаки.

Дан простяг Ріті перший очищений апельсин, заходився чистити собі:

– А давайте я спробую вгадати, Ви, напевне, студентка, чи фізмат, чи юридичний. Вгадав?

– Вгадали, — зізналась Ріта, — юридичний.

– І як я зразу не допетрав. У вас же погляд майбутнього прокурора. – сміявся Дан

– Знаєте що, — образилась Ріта.

– Та не ображайтесь, будь ласка, люба Ріо-Ріто. Не можна на майбутніх колег ображатись, – хлопець продовжував сміятись. – Я теж юрфак закінчив, тільки три роки тому.

– І де ви зараз працюєте? – зацікавилась Ріта.

– Та не секрет, в податковій. Тільки нема чому заздрити, – додав, піймавши її вражений погляд. – Марудна паперова робота. Напевне, буду залишати, — і вперше за весь час розмови зітхнув.

– І куди підете? – не втрималася Ріта.

– Варіантів не багато, – відверто зізнався. – Швидше за все в опери. Вже надійшла пропозиція, та я тоді, дурень, не погодився.

Вони то сиділи, то гуляли заасфальтованими доріжками біля лікарні. Ріта  на диво швидко звикла до свого завжди веселого знайомого. У неї було таке відчуття, ніби вони все життя знайомі. Дан був напрочуд легким і цікавим співрозмовником, і вона навіть не помітила, коли перейшла на «ти».

– Данику! – почувся приємний жіночий голос здалеку.

Хлопець миттєво повернувся і помахав рукою якійсь охайній гарній жінці з великою сумкою. А потім взяв Ріту за руку і пішов їй назустріч. Коли підійшли, весело сказав:

– Знайомтеся, дорогенькі. Мамо,  це — Ріта. Ріто, це — моя мама, Маргарита Юріївна.

– Як? Ріта? – очі жінки на мить звузились, і вона якось підозріло зиркнула на сина, а потім несподівано запитала дівчину: – А він часом не Ріо-Рітою вас називає?

– Т-т- так, – затинаючись, видавила геть збентежена дівчина.

– Ну, тоді все ясно, – зовсім як син, весело розсміялась Маргарита Юріївна, і відразу стала дуже схожою на нього.

– І що тобі ясно? – з вдаваним невдоволенням запитав син.

– Мені ясно, що традиція має продовжуватись?! – риторично відповіла жінка.

– Яка т-традиція? – спромоглась на запитання геть зніяковіла і ошелешена Ріта.

– Традиція нашого роду, — подивилась на неї чимось дуже задоволена Маргарита.

– Мамо! – вигукнув Дан.

Але жінка продовжила, не звертаючи уваги на сина:

– Традиція, що починалась з нашого прадіда, Данила Глібовича, що у воєнні роки оженився на Ріті. З того часу це знакове ім’я для нашого роду. Бо всі чоловіки одружуються тільки на Рітах. Може, вам доводилось чути пісню «Ріо-Ріта»? У ті роки вона була дуже популярною.

– Ні, – відповіла ще більше зніяковіла дівчина, що ніяк не могла оговтатись від такої інформації.

– Мамо, – вирішив втрутитись Дан, щоб розрядити незручну для Ріти ситуацію. – А чому ти так рано?

– Як це рано? Я обіцяла прийти о п’ятій – так і прийшла.

– А що вже п’ять? – не повірила Ріта. – Ой, вибачте, мені треба йти.

– Мамо, почекай мене тут, будь-ласка, — сказав хлопець. – Я проведу Ріту і повернуся.

– Звичайно, почекаю. До побачення, Ріто, Сподіваюсь, ми ще побачимось з вами. Це ж ви та сама дівчина, що врятувала Даника? – раптом запитала і очі засяяли щастям. – Дуже вам вдячна, дуже…

– Та яке там врятувала, — вкотре почервоніла Ріта. – Я тільки швидку виклика…

– Врятувала, мамо, врятувала. Це їй скромність не дозволяє зізнатись. – Дан взяв

її за руку і потяг за собою по доріжці. – Ну, ми пішли.

– До побачення, Маргарито Юріївно. Дуже рада була з вами познайомитись, – ввічливо сказала Ріта.

Вона була така розгублена, що навіть не опиралась, коли Дан вів її за собою, як маленьку дівчинку. Деякий час йшли мовчки, що для Дана було зовсім не типово.

Це ж все несерйозно? – раптом порушила мовчанку Ріта, коли підійшли до воріт.

– Ти маєш на увазі мамину балаканину? – Дан хитро посміхнувся. – Ну, це кому як. А взагалі, все, що вона розповіла, чистісінька правда, – несподівано серйозно і з неприхованим сумом запитав: – Ріто, ти не образилась? Ще прийдеш? – і стільки надії в голосі.

– Звичайно, прийду, — вихопилось миттю, і вона здивувалась сама собі.

Дан з полегшенням розсміявся і легенько потиснув її руку.

– Я насправді тобі дуже вдячний, — запевнив він, — і за допомогу, і за те, що прийшла сьогодні, і за… апельсини! – перед нею був знову звичний веселий Дан.

– Ой, — раптом згадала Ріта, — а в мене ще печиво залишилось. Я зараз діс…

– Ріто, а давай ти принесеш його завтра, — зупинив її хлопець. – Так я буду впевнений, що ти точно прийдеш, і я буду тебе … чекати.

– Добре, — настала черга посміятись Ріті, — якщо ти такий забобонний.

– О так, я дуже забобонний, дуже-дуже, — тепер вони сміялися разом.

До зупинки Ріта йшла, не відчуваючи ніг, якась небачена легкість з’явилась, що продовжувала розливатись тілом від погляду Дана, який не відводив очей. Вона не розуміла, що це за легкість, звідки вона. Та в одному була впевнена абсолютно – вона щаслива, що завтра знову побачить Дана.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



На Хмельниччині міграційники оформили нову ID-картку для пораненого військовослужбовця
На Хмельниччині пацієнт отримав шанс на нове життя
На Хмельниччині підлітка-сироту бабуся не могла сама забрати з лікарні
На Хмельниччині жінка постраждала від рук «тихого вбивці»
У лікарні Запоріжжя зупинилося серце молодого воїна із Шепетівщини
У Шепетівці попрощалися із Захисником, який став янголом-охоронцем

Читайте у цій рубриці



Листи через двадцять років
Евелінка
Відьмачка
Їй наснилося, як вона помиратиме
Анжелка
Боягуз
FacebookTelegramViberWhatsAppX