Після зони АТО Михайло Яким вступив у військове училище

У бригаду тактичної авіації імені Петра Франка, що в Старокостянтинові, на стажування прибули курсанти військового вишу. Переважна кількість — майбутні авіаційні інженери. Звісно ж, офіцерам-спеціалістам інженерно-авіаційної служби (ІАС) бригади додалось роботи, але то робота почесна — передавати свій досвід молодому поколінню. Усі через це пройшли.

Під час льотної зміни у бригаді я зустрівся з одним із своїх давніх знайомих, офіцером інженерно-авіаційної служби бригади Володимиром Хомюком. Про що можуть говорити двоє військових, та ще й на аеродромі, та ще й під час проведення польотів? Звісно ж, про нелегкі будні ІАС. Коли ж розмова дійшла до теми про майбутню зміну, Володимир Петрович завважив, що серед курсантів-стажерів є достойний хлопець.

…Переді мною сидів звичайний курсант з погонами молодшого сержанта, зауважив про себе колега. — Значить, дійсно достойний. Сержантські звання у військових навчальних закладах заслужити непросто…

Родом Михайло Яким з мальовничого Самбора, що на Прикарпатті. Михайло попросив наголосити саме на слові «мальовничий». Каже, що мала батьківщина має бути у найпотаємнішому, але найпочеснішому місці — у серці.

Легких шляхів у житті Михайло не шукав і на ратну стежку став свідомо і за покликом душі. Службу у Збройних силах України Михайло почав стрільцем у підрозділі охорони окремого Бреславського полку армійської авіації у 2012 році.

Коли на Сході України спалахнуло вогнище війни тоді вже головному сержанту підрозділу охорони Михайлу Якиму випала нелегка місія — прийом та навчання у своєму підрозділі військовослужбовців, призваних по мобілізації. Нелегко було, згадує Михайло, всякого надивився. Що гріха таїти, перші мобілізаційні заходи не у всьому відповідали належному рівню. Армія тоді перебудовувалась з «миру» на «війну». Серед призваних траплялися й справжні професіонали, а були й відверті … нехороші люди. За цей період, каже Михайло, отримав неоціненний досвід, як командир початкової ланки.

Згодом Михайло був відряджений до району проведення АТО, на Луганщину, на посаду командира відділення підрозділу охорони. Чимало випробувань випало на долю молодого бійця. Війна, як то кажуть, не рідна тітка, але часу на адаптацію було мало. Багато чого вчитись приходилось без застосування теорії.

…Я навмисне не прохав Михайла розповісти про участь у бойових операціях чи про щось, пов’язане з веденням бойових дій. «Що з позитивних спогадів у тебе про АТО?» — запитав я…

І Михайло розповів, як з побратимами займалися цілком буденними, але такими необхідними справами. Зруйновані ворогом житлові будинки та об’єкти життєзабезпечення потрібно було відновлювати. Тому під час так би мовити «відпочинку» від виконання бойових завдань, Михайло та його друзі ставали мулярами, столярами та зварювальниками.

«А що місцеве населення?» — спитав я.

Виявилось, що місцеві жителі відразу не сприйняли «русський мір», переконавшись наяву у намірах сепаратистів. Не їхнє то було, оте «русськоє», вони хотіли бути з Україною. Тому радо вітали у себе українських вояків. «Наші прийшли!». Завваж, читачу, «наші», а не «укропи». Хоча, «Укроп» — то вже звання почесне!

Задля простоти спілкування у бойових підрозділах чи не кожен боєць має свій позивний — слово, підібране побратимами, котре характеризує бійця, чи має ознаку його зовнішнього вигляду, поведінки чи якихось інших якостей…

«Позивний?» — перепитав Михайло. «Та простий, … «ЯКИМ».

У березні 2015-го року Михайло відбув на батьківщину, у рідний полк. Якось, несучи службу у добовому наряді на контрольно-пропускному пункті військової частини, Михайло ознайомився із умовами вступу до Харківського національного Університету Повітряних Сил. Згодом на лацкані «пікселя» вже носив курсантські погони.

Щодо проходження стажування? Що нового, цікавого? — запитав я у Михайла.

Є у кого, і є чого повчитися. Це у плані набуття фахових навичок. Найбільше вражають стосунки у авіаційному колективі — попадаєш ніби у велику сім’ю, де не дадуть пропасти. Кожен щось знає і готовий поділитися своїми знаннями. Закон у авіаторів такий — мене вчили і я МУШУ навчити, бо підготувати достойну зміну — все одно, як виховати когось у сімейних традиціях.

Згодом курсант Михайло Михайлович Яким, дасть Бог, отримає погони лейтенанта. Куди розподілять молодого фахівця — ще ніхто не знає, але хотілося б бачити цього хлопця у рядах нашої бригади. Достойний!

Поділитися посиланням



Реклама


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці